Politerno > Статті > Україна залишається в центрі геополітичних планів Росії – Atlantic Council

Україна залишається в центрі геополітичних планів Росії – Atlantic Council

  • 15 Квітня, 2020
  • 475 Переглядів
  • 0

Будь-яка спроба змусити Україну змиритись з контролем Росії, ймовірно, призведе до ще більшого конфлікту. Про це пише Atlantic Council.

Останні шість тижнів відзначились новими подіями на поприщі прагнення завершити шестирічну війну на Сході України. Конфлікт напівзаморожений з початку 2015 року, а епізодичні бої час від часу відбуваються вздовж стабільної лінії фронту та двох великих частин Донецької та Луганської областей України, що де-факто перебувають під російською окупацією. Здійснюючи очевидну спробу вийти з цієї безвиході, український президент Володимир Зеленський, схоже, був готовий пересікти ключову «червону лінію», погодившись на прямі перемовини з так званими сепаратистськими республіками Східної України шляхом створення Консультативної Ради.

Новини про ці плани викликали тривогу та великий опір в Україні, в тому числі у десятків депутатів партії самого Зеленського, які попередили, що будь-яка подібна взаємодія ризикує легітимізувати російських проксі та дозволити Москві уникнути відповідальності за конфлікт. Дебати набирали оборотів, але у них втрутилась пандемія коронавірусу, що стало зручним приводом для паузи у переговорах. Мало хто тепер очікує, що ініціатива з Консультативною Радою таки запрацює так, як це планувалось на початку.

Цей епізод продемонстрував труднощі в пошуках компромісів, які були б однаково прийнятними і для України, і для Кремля. Хоча всі мирні процеси неминуче пов’язані з болючими поступками, фундаментальні причини нинішньої конфронтації між Москвою та Києвом залишають мало можливостей зійтися десь посередині. Щоб оцінити перспективи тривалого врегулювання, спершу ми повинні збагнути глибинне коріння нинішнього конфлікту на Сході України. Якщо розглядати його у ширшій перспективі, стає зрозумілим, що імперські амбіції Росії, геополітичне поширення демократії та пошук нової європейської моделі – все це зводиться до створення значних перешкод для миру в Україні.

Впертість Москви спрямована на те, аби зберегти контроль над Україною — це феномен, що виник не вчора. Навпаки, ця риса майже постійно була притаманна російській історії задовго до української незалежності, здобутої в 1991 році. Насправді, невдалий московський путч у серпні 1991 року, що засвідчив остаточний крах Радянської імперії, головним чином був викликаний протидією новому Союзному договору, що би надав Україні широку автономію в межах ослабленої радянської федерації.

Розпад СРСР майже ніяк не послабив імперські апетити Росії до України. Так, радянські консерватори були витіснені та замінені на прозахідних лібералів нового уряду Бориса Єльцина, але ці ліберали ніколи не були чимось більшим, ніж тонкою фанерою на верхівці пострадянської російської еліти. Потужний контингент реваншистів, вірних ідеї підтримки чи відновлення російського контролю над сусідніми територіями, сильно відтягував їх назад. До 1993 року Єльцин мусив застосувати силу, щоб розпустити парламент, підконтрольний консерваторам. У грудні того року партія відкритого імперіаліста Володимира Жириновського перемогла в новому раунді російських парламентських виборів.

Чому це має значення у 2020 році? Тому що показує: російські плани щодо України виникли ще до розширення НАТО та інших дій Заходу наприкінці 90-х та нульових, які часто згадують, виправдовуючи російське вторгнення в Україну 2014 року. Іншими словами, якщо Україна просто пообіцяє не приєднуватись до НАТО, це навряд вплине на зусилля Росії примусити країну до підлеглих відносин. Під час великого інтерв’ю для російського державного телебачення Путін сам недавно підкреслив це. Довго розмовляючи на тему української історії, він висловив своє переконання, що Україна та Росія — це один народ. І хоча цьому історичному аналізу Путіна, безсумнівно, існують пропагандистські причини, ми не повинні ігнорувати такі заяви про його наміри.

Поширення демократії на схід після закінчення Холодної війни — ще один фактор, чому перспективи миру в Україні є туманними. Простіше кажучи, демократична Україна не вибере інтеграцію з Росією. Навіть найбільш проросійський президент України з часів 1991 року Віктор Янукович відхилив підписання Угоди про асоціацію з ЄС лише після того, як величезний тиск на нього здійснив Кремль. Тому можна сказати, що демократія, яка є головною цінністю західного світу, представляє собою геополітичну загрозу Росії.

Допоки більшість Європи є демократичною, а Росія залишається авторитарною, десь в Європі існуватимуть межі між демократією та авторитаризмом. Якщо Україна потрапить під російський вплив, зсув цієї лінії на захід не вирішить більшу проблему співіснування двох конфліктуючих сторін. Ігнорування ситуації теж не допоможе. Геополітичні наслідки демократизації, що почалась 1991 року, були серйозно недооцінені у західному світі багато ким, але небагато хто в Москві припустився такої ж помилки.

У світлі цієї конфронтації реальне питання, що стоїть перед політиками, полягає в тому, чи можна звести нову та надійну архітектуру європейської безпеки. Прямо зараз Україна є головною перешкодою на шляху до цього, але вирішення конфлікту в Україні вимагає урегулювання куди більш фундаментальної низки питань.

По суті, існує два конкурентних бачення майбутнього Європи. Західне бачення фокусується на праві кожної держави обирати собі напрямок. Той принцип, що одна країна не може накладати вето на вибір іншої, стоїть у центрі саме цього світогляду. Російське ж бачення, що керується логікою Віденського конгресу 19 століття та Ялтинської конференції 20-го, розділяє континент на сфери впливу, де більші держави домінують над сусідами.

На думку Заходу, мир будують на нормах, правилах і законах. На думку Росії, мир залежить від виявлення спільної поваги до сили. З цієї причини багато тих, хто вважає себе реалістами, виступають за те, щоб прийняти владу Росії в Україні, замість з нею боротись. Це неприйнятно для Європи з двох причин. По-перше, це суперечить духу всього європейського проекту, який починаючи з 1950-х стояв на розумінні того, що такі найбільш потужні країни континенту як Німеччина мають бути інституційно зв’язані, а не залишені без нагляду. По-друге, це означає, що російське панування, зрештою, пошириться на захід наскільки, настільки російська влада це собі дозволить.

Ідея про те, що якщо Росія таки добереться до України, то займе там статус-кво, протирічить недавній поведінці Росії в інших країнах, які не мають нічого спільного з Україною. Від військової інтервенції в Лівію та Сирію до втручання у вибори в США, Великобританії та десь ще, Росія здійснювала широкомасштабні дії з метою знести ліберальні інституції та поширити свій геополітичний вплив за рахунок інших. Віденський конгрес поширив його на Польщу, в той час як Ялтинська конференція — ген до Берліну. Незрозуміло, чому адвокати real politik нині сподіваються, що сьогоднішня Росія добровільно зупиниться в Криму та на Сході України.

Заклики Заходу повернутись до реінтеграції окупованих українських територій на російських умовах здаються нереалістичними. Попри всі свої вади, Україна — демократія. Українці неодноразово демонстрували, що не хочуть ані реінтеграції з Росією, ані авторитаризму, що обов’язково супроводжує її. Отже, будь-яка спроба змусити Україну змиритись з контролем Росії, ймовірно, призведе до ще більше конфлікту.

Попри ці некомфортні геополітичні реалії, все більш помітним стає бажання європейських лідерів повернутись з Росією «до бізнесу як зазвичай». Президент Франції Еммануель Макрон давно виступає за відлигу з Москвою, в той час як драматичні наслідки коронавірусної кризи додадуть ваги аргументам на користь зниження напруги. У поєднанні з недосвідченістю нинішнього українського уряду це все може призвести до поступок Росії на Сході України. Ймовірно, прихильники такої політики заявлятимуть, що вони просто за практичність. Втім, ідея того, що все це може принести довготривалий мир в Україну чи зробити Європу більш безпечною — на межі оптимізму та наївності.

Читайте також: Надаючи допомогу європейським країнам, Росія намагається вбити клин між ЄС та США

 

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь