“Прибрати Володю” – мабуть, головна проблема нинішньої “еліти”.
Дійсно: як усунути від влади фігуранта, за яким тягнеться отруйний шлейф прийнятих раніше політично токсичних рішень, якщо він навіть чути не хоче про відставку? Друзі втрачають гроші, олігархи згортають бізнес: навіть Фрідман вповз на Захід, а Прохоров продає останні російські активи, Абрамович прикинувся “рваним гаманцем” і не висовується з потайної кишені, щоб не нагадувати про своє існування в недружній тепер Британії. Статтю оприлюднило видання 24news.com.ua
Ротенберги піднімають ставку “Платона”, далекобійники страйкують. За деякими даними, аптеки Дагестану скоро залишаться зовсім без ліків, а магазини – без продуктів. У Росії – розруха, а у Дімона – виноградники в Тоскані, що ще більше злить громадськість.
Причому, він здогадується, що у медведєвського начальника грошей взагалі неміряно – просто він не розмінюється на “качечок” і особнячки. Влада – його пристрасть. Влада і місце в історії. Тому і грає віртуозно на нервах. Натягнув оголені струни на контрабас, підключив 220 вольт і – шпарить так, що у публіки вуха загортаються, аж іскри до гальорки долітають.
І як такого захопленого творчістю соліста від контрабаса відтягнути? Він же – цар електрики, повелитель коротких замикань, іскрометний Ампер-Махатма, ходяча будка “Не влізай – заб’є”! До нього не можно підійди – згориш від напруги! А ще він вміє літати, немов кульова блискавка.
Найменше обурення – і контрольний розряд в голову! Коротше, – проблема. А пацани все втрачають і втрачають. Зблідли, але від санкцій явно марніють. Зеленіють, але поки тримаються. Рученята спітніли, але поклик табакерки ще не розриває вушних перетинок. Можливо, хтось його і чує, але ретельно приховує.
Народ в Росії, звичайно, – золотий. Ті ж далекобійники – стоять, Ротенбергів ненавидять, шиплять, сидячи по кабінах, але вперто твердять: “Крим – наш. Ви, звичайно, крадіть, кремлівські, але не так нахабно. У нас на Русі споконвіку крали, і перемога над корупцією – це з області фантастики. Ви тільки “Платон” забороніть, а так – крадіть. Дозволяємо … ”
А тому що кріпаки прекрасно розуміють: злодійство і насильство – дві основні скріпи держави російської. Куди дивляться курячі голови державного недо-орла, що начеканений на кожній монеті? Одна голова поглядає, щоб в народі зайвого про владу не базікали, а друга – щоб заносили вчасно і в належних обсягах. Тому що про масштаби крадіжок все все знають і розуміють: мабуть, тільки вони у нас зростають і ширяться, вражаючи своїм розвитком від покоління до покоління.
За часів КПРС зміщення першої особи було справою технічною: або винесення тіла, або – “відставка за волюнтаризм”. Тоді рулювала партія – єдина і спрямовуюча, і країну час від часу накривала всеблаженна краса кадрових перестановок. Комуністична партія, як багатомільйонна гідро-матка, контролювала будь тілорух індивідуума, включаючи Генсека, і якщо той дозволяв собі якісь небезпечні промахи типу Карибської кризи або стукання черевиком по трибуні ООН – її голови з мордами членів Політбюро негайно кидалися і пожирали фігуранта разом з кукурудзяним гарніром.
Так могло статися і з Горбачовим, але ГКЧП виявилася надто боягузливою, а Єльцин за підтримки сотні тисяч москвичів – занадто рішучим. В результаті СРСР розпався на питомі пост-радянські князівства, а Росія отримала в спадок борги, ядерну зброю і здичавілий від харчів народ.
Справедливості заради відзначимо, що тоді ще працювали деякі радянські виробництва, які потім були “віджаті” і зруйновані чиновниками “єльцинського призову”, а ті, що прийшли їм на зміну “молоді й енергійні” путінські завершили процес розграбування, остаточно переформатувавши країну в бензоколонку, що самотньо і гордо підноситься в центрі пустелі.
Начальник цього підприємства фігура в принципі незмінна, тому що тільки він розуміє: для чого воно будувалося і яким чином їм можливо управляти. Якщо прибрати начальника – схема перестане працювати. Встануть насоси, пересохнуть труби, заіржавіють шестерінки. Ні вкрасти, ні відкотити, а нічим іншим на бензоколонці зроду не займалися.
Хіба що – війною. Вона потрібна за визначенням, бо зброї, що дісталась у спадок у нас так багато, що склади рвуться: чи то від надлишку, чи то від нестачі. Тут уже як прокурор скаже. “Відкат” – визнає загоряння випадковим, забудуть ощасливити – відправляться в вигляді живого м’яса на зустріч з бензопилою. “Закон – тайга”!
І все б нічого, але тут заокеанський Дональд розвинув шалену діяльність. Удар по Сирії – як ляпас по лівій щоці. Кораблі в сторону КНДР – як ляпас по правій. І, стерво, не знижує темпо-ритму. Того й гляди введе ембарго на улюблену грязюку, яка і без того – то підніметься з труни, то – пірне назад. Наша Вуглеводородиця і так в останні роки нагадувала голодного ведмедя-шатуна, готового задерти з нагоди то зустрічний Крим, то – Донбас, а тут – вкрай охляла.
Мало того, що полювання оголосили, обклавши санкціями, та ще й опустили ціну на колись дорогу шкуру. Залишилося харчуватися ягелем та корою дуба. Правда, Володині друзі силосом не харчуються, вважаючи за краще згодовувати його населенню, але перспектива кабачкової ікри замість осетрової не радує навіть їх.
Загалом, перли дрібніють, діаманти стираються в пил, коні в мідіївський стайні засумували і не іржуть. Звіринець напружився в очікуванні “травневих рішень Політбюро”. Чи не Кремлівського, зрозуміло. Тому що центр прийняття рішень вже багато років як перемістився в область зустрічей “Великої сімки”, яка вже оголосила нашого друга Асада мерзенною тварюкою, і ось-ось зустрінеться на міжнародній авансцені, щоб винести остаточний вердикт щодо луб’янського зоопарку і, власне, царя всіх спец-звірів.
І якщо його, годувальника ненаситного, визнають такою ж твариною, як Асад – доведеться терміново щось робити. Чи не віддуватися ж усім звірячим колективом за помилки та прорахунки Володимира – Кримське серце. Одна справа – пустити під ніж групу травоїдних, що бекає в передпокої з чолобитними в лапах, і зовсім інше – ризикнути власним лівером. Останнє – явно не про них.
А “всесвітнє політбюро”, швидше за все, саме так і зробить: визнає кремлівського “керманича” нікчемним динозавром і засудить його до занесення в “червону книгу диктаторів”, після чого приступить до вироблення стратегії по винищенню його, як виду. По японському телебаченню вже провели “артпідготовку”, показавши свого роду “піраміду зла”, в основі якої – Асад з Ином, а на вершині – Володимир Володимирович.
Нагромаджується, відсвічуючи усіма своїми “віджатими” досягненнями і Гааги не боїться. Або робить вигляд, що не страшно. У цих “динозаврів”, намертво прикріплених до галер, – як правило, зміщені всі життєві поняття. Без влади вони себе не мислять, і заради неї, жаданої, готові пожертвувати ким завгодно, крім себе. Буде потрібно – всіх підданих шпурнуть в вогненну топку війни, незважаючи на любов і відданість.
Але, оскільки в XXI столітті настільки ексцентрична кровожерливість виглядає архаїчно, тварина, швидше за все, попереджувально присплять, щоб не випалило своєї вогнедишною пащею навколишній цивілізований ландшафт. Після чого – здеруть шкуру, препарують і виставлять у вигляді скелета або опудала в історичному музеї на загальний огляд. Поруч з опудалами Гітлера, Сталіна, Мао, Хуссейна, Чаушеску і Каддафі.
Як саме станеться обряд усипляння – не настільки важливо. Головне – що кримінальний звіринець після цього кинеться врозтіч: жодна з особин не захотів опинитися в руках допитливих гаагських ескулапів. Без врізати дуба начальника бензоколонка миттєво прийде в непридатність, начищені до блиску труби війни відваляться, і дути в ці дудки стане нікому. А вчорашні шанувальники “луб’янського генія” знизують плечима і підуть щипати травичку під нове бекання про те, як їх, нещасних, знову обдурили і пограбували.
Для того щоб не повторилася “казка про білого бичка” після чергового приниження, що вимагає імперської сатисфакції в зв’язку з новим випадковим пришестям “чуда в пір’ї”, розорену зсередини імперію, швидше за все, розчленують. Причому, природнім чином, використавши вже обкатану модель: за допомогою тих же “місцевих царьків”, що вже забажали свого часу незалежності в дні краху СРСР.
Це не означає, що в джунглях переведуться хижаки. Просто вони стануть ще нижче ростом, і їх пасти не зазіхне на все людство – до такої міри, що останнім, як Самсону, доведеться її рвати для науки іншим.
Олександр Сотник
