На воєнних заводах сьогодні працюють по півдня. Ну де це таке бачено? Як в таких умовах можна виграти війну? А вони не хочуть оголошувати військовий стан, не хочуть працювати у три зміни. Чому? Тому що їм треба довгу війну, а не коротку і переможну. Олігархам переможна війна непотрібна. Їм потрібно виробляти побільше воєнної продукції, але ніхто не контролює, використовується вона тут, в Україні, чи перепродається в треті країни. Ніхто це перевірити не може. Все засекречено.
Таку думку висловив в інтрев’ю “Мир” віце-прем’єр-міністр України — міністр економіки України у часи першого президента незалежної України, радник двох наступних президентів, народний депутат II, V і VI скликань, академік Володимир Лановий.
– Їм потрібно виробляти побільше воєнної продукції, але ніхто не контролює, використовується вона тут, в Україні, чи перепродається в треті країни. Ніхто це перевірити не може. Все засекречено.
Це бізнес президентів, це бізнес олігархів. Це величезні доходи, неконтрольовані ніким, і ніяких податків при цьому не платиться.
А ми дивуємось, чому у нас танки 60-70-х років воюють в Донбасі, в той час, коли наш «Оплот» – один із найкращих танків у світі.
Але народу непотрібна затяжна і незрозуміла війна…
– А їх що, – цікавить народ? Їх що, цікавить та тисяча людей, під Іловайськом вбита? Їх навіть не цікавить перемога – от що погано. Можна ж було швидко арештувати всіх бойовиків, які з Краматорська бігли, інтернувати в якесь військове містечко, або ліквідувати. І все, і закінчили війну. Ні, це нецікаво. Бо війна – це новий вид бізнесу, це величезні державні замовлення, це шістдесят мільярдів із бюджету. Замість того, щоб будувати лікарні, і школи, і культурні заклади, і книгу українську друкувати, і кіно українське робити. Навіщо? Війну, давай війну…
Дуже погано виглядає наше керівництво в очах світового співтовариства, тому що не бажають вони ефективно працювати, не хочуть мати сильний військово-промисловий комплекс, не хочуть наших переможних дій. Ми навіть не обороняємось. Ми підписали якісь Мінські угоди, де записано, що ми не стріляємо. Нічого не розумію. У нас стріляють, а ми не маємо права стріляти. Так на чиїй ви стороні, добродії? Сєпарам дозволяється стріляти, плюс ще патрони туди підвозять. Тобто наші заводи працюють на ту територію, везуть туди і будівельні матеріали, і порох, і кулі.
Ну це ж не може тривати вічно.
– Якщо влада не забезпечує фінансування стратегічних напрямків – медицини, освіти, транспорту, житлово-комунальної сфери, – то така влада знищується, і гору отримують або авантюристи, або силовики. Розумієте, все це дуже серйозно.
Але ж суспільство не може не бачити того, що відбувається? Чому суспільство дозволяє все це?
– А Міністерство інформаційної безпеки у нас для чого? Щоб суспільство нічого не бачило й не чуло. Ми не отримуємо інформацію. Вірніше, ми отримуємо інформацію, вигідну владі.
Словом, нам вже зараз потрібна або перемога, або визнання своєї поразки. Якщо поразка – тоді літаками, терміново, їм доведеться вивозити звідси свої долари. Якщо перемога – тоді суперник має капітулювати.
Підвищення тарифів – на кого воно працює? Кримчани і донеччани кажуть: навіщо нам Україна? У нас 18 копійок, а у них 7 гривень за тисячу кубів газу. То для кого зроблені такі тарифи? Порошенко, виступаючи на якомусь зібранні військових (на церемонії випуску слухачів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського у Києві, – ред.) сказав, що наша війна – довготривала. А Путіну важливо, щоб у нас отут, збоку була величезна рана, з якої хлище кров, і не давати їй загоїтися. І щоби ми слабшали, слабшали, поки не впадемо, не розвалимося на частини. Поки держава наша не зникне.
Тобто, ви говорите, що наша влада підігрує Путіну?
– Та президента просто не цікавить ця держава.
Розумієте, коли ти приходиш на роботу і рахуєш, скільки какао завезли на твої фабрики, – то це не державне управління.
Або: ну що там, тримаємо позиції? Вбили когось? Одного-двох? Ну не страшно. А що там Могеріні сказала(Федеріка Могеріні, верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ, – ред.)? Тобто, вони приходять на Банкову для того, щоб заробити гроші. Вони звідти, з Банкової, просто управляють своїми корпораціями. Бізнесмени продовжують думати про свою власність. Вони не думають про державну, колективну, національну власність.
Повний текст інтерв’ю на сайті “Мир“.
