Дивлюся я на вітчизняних “борців з корупцією”, і розумію, що в Україні “боротьба з корупцією” замінила побудову комунізму.
Себто як в радянському анекдоті: “гарна робота. А головне – вічна”.
Додам.
Робота, в якій купа народу працює не на результат, а на процес.
Ми – унікальна країна.
У нас в якості досягнення поставленої боротьбі з корупцією – створення купи антикорупційних органів.
І це я не кажу про численних “громадських борців”.
А потім як тільки справа доходить до конкретного Мартиненка – і все, боротьба з корупцією закінчується. Починається сувора дійсність, де людину, яку підозрюють у “запозиченні” мільйонів беруть на поруки. Добре хоч не нагородили. За “спонсорство Майдану”.
А загалом, це дивовижна майстерність. Так боротися з корупцією, аби жоден корупціонер не постраждав, але всі були переконані, що боротьба триває.
“І вновь продолжаєтся бой, і сєрдцу трєвожно в груді, і Ситник такой молодой, і юний октябрь впєрєді”.
І не треба мені про антикорупційні суди.
Що далі? Антикорупційна Верховна Рада чи Антикорупційний Нацбанк?
Антикорупційна боротьба – не брати і не давати хабарі, та не давати це робити іншим. Все.
Якщо прокуратура, суди та інші органи не спроможні це робити – потрібні інші прокуратури та суди. Не антикорупційні, а нормальні.
Людські. Які не братимуть хабарі.
А “перемога над корупцією в окремо взятому органі” – це як перемога комунізму в окремо взятій країні.
Петро Олещук, політолог
Читайте також: Найгуманніший суд над Мартиненко – або, що це за звір “на поруки”, – Сергій Фурса
