Зустріч Трампа та Лаврова – непогана ін’єкція тверезості для України.
Попри конфронтаційну риторику і низку розчарувань в американсько-російських відносинах, варто пам’ятати: Україна сьогодні, як у сендвічі, затиснута між двома непередбачуваними міжнародними гравцями у Москві та у Вашингтоні.
Відтак, ми повинні постійно бути готовими до того, що в якийсь момент ця непередбачуваність може працювати для нас як зі знаком плюс, як це відбувалось останнім часом у випадку дипломатичного напруження на фоні хімічної атаки в Сирії та реакції на неї Дональда Трампа, але може спрацювати і зі знаком мінус. На те вона і непередбачуваність.
Також важливо не забувати про кілька речей. По-перше, допоки Росія сприйматиметься у Вашингтоні принаймні як потенційний партнер у вирішенні важливих для США міжнародних питань, доти ми не можемо виключати будь-якої домовленості між двома країнами. Але ця домовленість необов’язково відбудеться за рахунок інтересів України.
Тобто, швидше за все, доречніше говорити не про “велику оборудку”, яку давно намагається досягнути з американським президентом Путін, а про тестову домовленість між Кремлем і адміністрацією Трампа щодо співпраці у розв’язанні конкретної міжнародної кризи (скажімо, сирійської). Адже досягнута домовленість з Кремлем – необов’язково виконана Кремлем домовленість.
По-друге, кожна зустріч представника Росії з представником США – незалежно від рівня – це можливість для втілення на практиці стратегії Кремля за принципом: повна дискредитація України на міжнародній арені, повне політичне перезавантаження всередині України.
Саме тому Україні потрібно продовжувати й надалі використовувати кожен привід, щоб донести до Білого Дому докази деструктивної позиції Росії у питаннях врегулювання щодо Донбасу та окреслити наслідки політики Путіна для безпеки в євроатлантичному просторі загалом.
Донести самим, як це намагається під час частих візитів до Вашингтона робити міністр закордонних справ Клімкін, так і з допомогою формування своєрідного пулу американських і міжнародних голосів за Україну.
Так, був досягнутий певний прогрес у тому, щоб прояснити в деталях ситуацію на Сході України для держсекретаря Тіллерсона, що особливо важливо на фоні його постійного спілкування з Дональдом Трампом, чим не можуть похвалитись багато інших членів адміністрації.
Позитивом є і те, що практично продовжується практика попередньої адміністрації, коли після зустрічей з російським керівництвом, українська сторона інформується американськими партнерами про зміст розмов. Однак, зрозуміло також і те, що жодні телефонні розмови не можуть замінити живого спілкування у вигляді візиту того ж Тіллерсона та інших членів адміністрації до України.
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики (Institute of World Policy)
З коментаря газеті “День”
