Politerno > Статті > Атака “соросят”. Навіщо Захід доручив Шабуніну мочити Зеленського

Атака “соросят”. Навіщо Захід доручив Шабуніну мочити Зеленського

  • 24 Вересня, 2020
  • 732 Переглядів
  • 0

Пост Шабуніна, в якому він фактично заявив, що його “Центр протидії корупції” відтепер визначатиме, кого каратиме ЄС і США в Україні, свідчить про кілька важливих речей: так звані “соросята”, вочевидь, отримали політичний мандат від G7 опускати рейтинг чинних ключових персон українського політикуму, крім того почалась підготовка політпроекту чергової “третьої сили” на наступні парламентські вибори.

“Коли ЦПК публічно заявляє, що те чи інше рішення створить реальні проблеми з ЄС, МВФ чи США, то так і буде. До речі, якщо США вже давно може блокувати в’їзд окремим діячам, то ми працюємо, щоб в ЄС такий механізм запровадили якнайшвидше (в горизонті одного року)”, — заявив керівник ЦПК Віталій Шабунін після зустрічі з представником Євросоюзу із закордонних справ Жозепом Боррелем. Цікаво, що з ЦПК Боррель зустрівся першим — зустріч з Зеленським відбулася вже після цього. Що ж, так звані антикорупціонери святкують перемогу: вони, судячи з усього, отримали мандат “офіційних смотрящих” від Заходу, а влада була принижена до рівня “а з вами ми поговоримо пізніше”. Втім, з цієї зустрічі можна зробити кілька важливих прогнозів щодо політичних процесів, які чекають на Україну в наступні кілька років.

Кого призначили “ворогами Заходу”

Основними об’єктами атак «антикорупціонерів» останнім часом стали три ключові фігури українського політикуму: Єрмак, Ахметов та Зеленський. По кожному визначені окремі задачі.

Андрій Єрмак

Головна мета атаки на Єрмака – усунення його з посади та позбавлення політичного впливу на ключові процеси в державі. Наразі він є одним з ключових гравців українського політикуму: має величезний вплив на президента і фактично контролює всю вертикаль влади в країні. Однак політика Єрмака щодо вирішення питання з Донбасом не влаштовує Захід, насамперед – США. Тож виглядає на те, що ЦПК отримав “замовлення” “мочити” керівника Офісу президента. Саме це, вочевидь, ми спостерігатимемо протягом найближчих кількох місяців.

Рінат Ахметов

Дискредитація Ахметова – спосіб усунути одного з найвпливовіших олігархів від впливу на президента Зеленського. Раніше Ахметов був неофіційно недоторканим — навіть у справі “Роттердам+” українські “антикоррупціонери” всі зусилля спрямовували на критику президента Порошенка, при цьому не згадуючи прізвище головного вигодонабувача цієї оборудки (якщо, звісно, цей вигодонабувач взагалі був — справа була свідомо злита САП і НАБУ). Однак нещодавно “Українська правда”, яку називають ледь не одним з головних рупорів “соросят”, з посиланням на “анонімного бізнесмена” написала, що Ахметов фінансує фракцію “Слуги народу” в парламенті. Заяву у стилі “одна баба на базарі сказала” синхронно тиражує пул лояльних ЗМІ – і в публічному просторі складається враження, що Ахметов — вселенське зло, з яким Банковій ганебно мати будь-які стосунки. Показово, що інших олігархів, крім вже традиційного “ворога народу” Коломойського, наразі не чіпають. Однак це ще не справжня кампанія з очорнення Ахметова – наразі це сигнал від Заходу: або сиди тихо, або домовляйся з нами. А точніше: домовляйся з нами і сиди тихо.

Володимир Зеленський

Зеленського намагаються максимально залякати, аби зробити “ручним”. “Я не бачу іншого способу врятувати країну, окрім як в масовий, мирний спосіб зносити Зеленського”, — написав Шабунін, передавши “привіт” від Заходу.

В цьому американці і європейці повторюють гру проти Зеленського росіян, які насправді значно більш підковані у візантійській політиці. Сенс її в наступному: знизити рейтинг політика до, скажімо, 15%, аби потім “підставити плече” і запропонувати “підтримку” в обмін на повну контрольованість. “Хай він і сучий син, але наш сучий син”, — стандартна політика США ще з часів Рузвельта. У випадку із Зеленським це означає відмовитись від самостійності і стати “нашим сучим сином” замість того, аби мати на посаді президента України проросійського “сучиного сина”. Крім цієї мети є ще й локальний меркантильний інтерес – зберегти контроль над НАБУ і САП як джерелами компромату і важелями впливу на українських олігархів і політиків. Рішення Конституційного суду щодо нелегітимності перебування на посаді фактично ручного директора НАБУ Ситника (яке об’єктивно не могло бути ухвалене без підтримки з боку Банкової), ініційовані президентською політсилою зміни до законів про роботу антикорупційних органів – все це руйнує систему керування Україною з боку посольств іноземних держав. Ситник вже “збитий льотчик”, але Захід хоче зберегти вплив на призначення директора НАБУ, а щодо САП — максимально затягнути процес призначення конкурсу на нового керівника і залишити на посаді лояльного в.о. голови САП Максима Грищука.

“Партія антикорупціонерів”. Для чого Захід створює черговий провальний політпроект

В цю гру американці граються вже не вперше: від відверто провального “Демальянсу” до “халіфів на годину” “Самопомічі” та “Голосу” (Вакарчук навіть спеціально їздив вчитися в США на “великого політика”). Розрахунок простий: запит на “третю силу” в суспільстві зростатиме. До кінця року три політичні сили розділять між собою основний “електоральний пиріг”: рейтинг “СН”, ОПЗЖ та “ЄС” стабілізується на позначці близько 15% у кожної з політсил, дріб’язок до 5% матимуть інші нинішні гравці, однак залишається ласий нерозподілений “шмат” десь під 30%, на який і претендують західні куратори. Тож пост Шабуніна слід розцінювати не лише як декларацію про отримання “ярлика” на представництво зовнішнього управління, але й як початок змагання за звання «своєї» політсили Заходу.

Шанси у “антикорупціонерів” і зокрема Шабуніна в цьому внутрішньому кастингу “соросят” досить високі: подейкують, регулярні походи в посольство США та негласне звання “рупора Ситника” не минули даремно. Основною риторикою залишатиметься антикорупційна тематика — хоча б тому, що це єдине, про що постійно говорять “соросята”. Жодних інших сенсів суспільство навряд чи дочекається.

Та чи вистрелить ця “третя сила”, чи стане хоча б “Самопоміччю-2” чи “Голосом-2”? Питання дискусійне. Бездарна робота НАБУ і САП, на якій, власне, і піарились “соросята”, має мізерну підтримку суспільства — останні опитування свідчать, що діяльність того ж Ситника, наприклад, повністю позитивно оцінює лише 1% населення. Виїхати на тотальній критиці усіх “поганих” в парламент, звісно можна, але не з показником в 20-30%, а максимум перетнувши прохідний бар’єр. А розрахунок залишитись в політиці і стати “хорошими” в очах суспільства, не вміючи нічого і не пропонуючи жодних реальних конструктивних речей, після виборів 2019 року виглядає вже просто погано придуманою утопією.

Джерело

Читайте також: Нові одкровення Деркача: мільйони Байденів, “коханець” Шабунін і торговці бананами з Онацьківців

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь