Politerno > Статті > Україна і світ > Геополітичний матч-поінт. Чи розуміють в Європі, що можуть повторити трагедію України

Геополітичний матч-поінт. Чи розуміють в Європі, що можуть повторити трагедію України

  • 28 Червня, 2022
  • 259 Переглядів
  • 0

Санкційна політика щодо РФ – це тактика дрібних порізів. Не існує “матері всіх санкцій”, яка за один день “вирубає” російську економіку за методом рубильника. Всі ми хочемо дискретності щодо взаємодії РФ і Заходу, але її не буде.

РФ десятиліттями інтегрувалася у західний світ, сформовані мільйони логістичних взаємозв’язків та технологічних ланцюжків, взаємне проникнення капіталів та приватних інтересів просто величезне.

Економіка РФ – “це сосна на крайньому півночі”, чия коренева система проросла у твердий грунт глобального капіталізму. Зараз це “кореневище” доводиться виривати по живому. Вже саме цей “демонтаж” – безпрецедентна подія для сучасного світу.

І тут для нас є кілька дострокових викликів.

 

Перший – щодо резервів РФ, які заблоковані в результаті санкцій.

Ми повинні розуміти, що майбутня фаза “колективного управління” в РФ після Путіна у стилі Хрущова-Булганіна може стати “улюбленим дітищем” деяких західних країн. Так, можлива нова “відлига” і навіть “розвінчання культу особистості”. Можливо, російські пропагандисти навіть повідомлять про “перегиби” щодо України. Але системно політика РФ щодо нас не зміниться.

Російські резерви, заблоковані на заході, не повинні стати розмінною монетою для “нового перезавантаження” між Заходом та РФ, як це сталося по відношенню до Грузії. Цей ресурс має піти на відновлення зруйнованих під час війни українських міст та сіл.

Про те, що Україну потрібно відновити коштом, конфіскованим у РФ, говорив у своїй нещодавній статті для THE TIME глава офісу президента Андрій Єрмак: “Україну необхідно відбудувати за кошти, конфісковані у росії. Це буде правильно. Але для перемоги тих санкцій, які зараз є, недостатньо. Їх необхідно посилювати”.

Другий ризик – ризик втоми Заходу від війни.

Тут є одне слабке місце у колективному сприйнятті колективним Заходом війни в Україні, на яке роблять акцент при формуванні інформаційних хвиль, ідеологічних конструктів та смислових фреймів у Москві: мовляв, війна проти України – це “внутрішні розборки постсовка між собою за життєвий простір”. І Європа до цього не має жодного стосунку. Більше того, їй, нібито, нічого не загрожує, якщо вона не “смикатиметься”.

Ідеологічною “підкладкою” тут виступає ідеологема, закладена ще у вірші Пушкіна “Клеветникам Росии”, яке з фанатичним блиском у власних очах читав нащадок Молотова і з один з конструкторів сучасної російської геополітики – В’ячеслав Ніконов:

“О чем шумите вы, народные витии?

Зачем анафемой грозите вы России?

Что возмутило вас? волнения Литвы?

Оставьте: это спор славян между собою,

Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,

Вопрос, которого не разрешите вы”.

Тільки замість Литви/Польщі зараз під ударом Україна. В іншому випадку, європейцям погрожують так само, як і в 19 столітті:

“Вы грозны на словах — попробуйте на деле!

Иль старый богатырь, покойный на постеле,

Не в силах завинтить свой измаильский штык?

Иль русского царя уже бессильно слово?

Иль нам с Европой спорить ново?

Иль русский от побед отвык?

Иль мало нас? Или от Перми до Тавриды,

От финских хладных скал до пламенной Колхиды,

От потрясенного Кремля

До стен недвижного Китая,

Стальной щетиною сверкая,

Не встанет русская земля?..

Так высылайте ж к нам, витии,

Своих озлобленных сынов:

Есть место им в полях России,

Среди нечуждых им гробов”.

Як бачимо, поле сенсів у РФ практично не змінилося за останні 200 років: “на своєму подвір’ї ми можемо пороти будь-кого і навіть підвісити на дибу. А тим сусідам, у кого слабкі нерви, краще не дивитися, інакше і з ними буде те саме”.

Тут дуже важливо акцентувати увагу західних союзників на “геополітичній інерції” сучасної Росії.

Російське євразійство – це рівнина, нахилена у бік Європи, у результаті, за Уралом не закріплюється ні населення, ні зона стратегічних інтересів. Все скочується на захід.

Іноді це природні ресурси, інколи ж і танки.

Парадокс РФ полягає в тому, що географічно вона “лежить” в Азії, а ментально – б’ється головою об європейську стіну.

Виходячи з географічного принципу, головним новинним порядком денним для росіян має бути “що там у Китаї/Монголії/Індії/Японії”, але їх продовжує цікавити “що там у хохлів, “піндосів” і “гейропи””.

Сибір у цій парадигмі сприймається не як життєвий простір, а як сировинний причіп, прив’язаний до автомобіля, в якому їдуть пасажири.

Цим пояснюється, на який ляд росіянам здався наш Херсон, коли в них така незасвоєна територія за Уралом.

Росія хоче розширювати “автомобіль”, адже ніхто з пасажирів не бажає їхати у причепі.

Для європейцїв тут простий висновок: нахил ервазійської рівнини у бік заходу сам по собі не зникне. Інерція двокамерної держави, з недостатнім життєвим простором, де хочеться жити, і великим природним простором, де жити не хочеться, змушуватиме росіян рухатися далі на захід.

Якщо їх не зупинити в Україні, вони підуть до Молдови, Литви, Польщі, Латвії, Естонії.

Вони давитимуть, поки демографічна вирва не почне їх вдавлювати у вир середньоросійської височини, розгорнутої вглиб себе. Але трапиться це, з урахуванням міграційного підживлення з Азії та майже ординського викрадення українців із рідної землі до РФ, не так скоро.

Центральна Європа в цьому форматі, країни Балтії та Скандинавії, можуть повторити нашу трагедію, хай і не в такому форматі.

Тому Андрій Єрмак має рацію, коли у своїй статті говорить про те, що: “… нинішні санкційні обмеження багато коштують нашим союзникам. Я також знаю, що дехто починає замислюватися, чи варто воно їх зусиль: я підозрюю, що хтось може вважати, що вторгнення в Україну – це не що інше, як сварка в далекій країні, між людьми, про яких вони нічого не знають. Але наша боротьба сьогодні – це боротьба і західних країн. Бо наші втрачені життя стануть втраченими життями європейців, якщо ми програємо. Якщо росія переможе, то безпека Заходу і міжнародний порядок, заснований на правилах, які підтримуються, будуть зруйновані. І росія не зупинитись”.

Що Україна чекає від своїх союзників і, зокрема, від країн G7?

Глава офісу президента виділив кілька моментів:

1. Посилення енергетичних санкцій, розширення їх у природний газ (сьомий пакет).

2. Визнання РФ країною-спонсором тероризму.

3. Розблокування українських портів.

Від себе додам: якщо ми вже отримали ленд-ліз, то за аналогією з Другою світовою, можемо розраховувати і на “південний конвой дружніх флотів”.

Ну а зупинити РФ зараз може лише паритет у основних озброєннях між нею та Україною на театрі військових дій.

Те, що відбувається зараз – це геополітичний матч-пойнт, “попадання в лінію” або по простонародному – “сопля”, коли ситуація застигла на піку напруги і може хитнутися в будь-який бік.

Нам потрібно – щоб вона хитнулася на нашу користь. Це і є основою для майбутнього міцного миру.

Інакше торнадо із середньоросійської височини нагадає про себе навіть тим, хто на нього не чекає.

Олексій Кущ


“” Читайте також: “Спасибо деду”. Як Росія з її радянською зброєю програє сучасним військовим технологіям


 

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE