Politerno > Статті > Пропаганда чи спецоперація? Чим було інтерв’ю Гіркіна Гордону

Пропаганда чи спецоперація? Чим було інтерв’ю Гіркіна Гордону

  • 22 Травня, 2020
  • 369 Переглядів
  • 0

Інтерв’ю українському журналісту Дмитру Гордону колишнього прокурора Криму Наталії Поклонської, а вже тим більше – Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який відкрито взяв на себе відповідальність за розв’язання війни на Донбасі, породило очікувану хвилю обурення в українському суспільстві. Поява в українському ефірі осіб, обвинувачених, відповідно, в державній зраді і тероризмі, а головне – надання їм можливості викладати свої погляди протягом декількох годин, багатьма було розцінено як російська пропаганда або, ще гірше, операція російських спецслужб.

Журналіст “особливого призначення”

Сам Гордон, в свою чергу, поспішив оголосити свої інтерв’ю спецоперацією українських спецслужб, зробленими “в співдружності” з ними нібито для “вивудження” з візаві відомостей, які потім можна буде використовувати в міжнародному суді в Гаазі. Відразу після цього СБУ поспішила спростувати заяву журналіста, заявивши, що проведення інтерв’ю з Наталією Поклонською і Ігорем Гіркіним є його власною ініціативою. З такою ж заявою виступила і Генеральний прокурор Ірина Венедіктова.

Втім, заяви СБУ і Генпрокурора не є в даному випадку ключовим моментом. Спецслужби завжди мають звичку відмовлятися від своїх викритих агентів, а тому дізнатися, чи правдивим був їх коментар, на даний момент не представляється можливим. Однак мова йде не про те, чи правдивою була заява Гордона, і навіть не про те, чи має право журналіст в принципі співпрацювати зі спецслужбами. Зрозуміло, що однозначної відповіді на це питання немає, оскільки все залежить від конкретної ситуації.

Журналісту не слід бути агентом спецслужб, однак навряд чи можна засудити Аркадія Бабченка, який погодився брати участь в операції з порятунку власного життя. Може виникнути і ситуація, коли журналіст в процесі розслідування зіткнеться зі смертельною небезпекою і буде змушений попросити захисту від фізичної загрози. І навіть у випадку з Гордоном можливий варіант, що ідея взяти інтерв’ю належала особисто йому, проте журналіст міг заздалегідь повідомити про неї СБУ “для підстраховки”, щоб уникнути можливих неприємностей після публікації матеріалу. Словом, варіантів тут може бути безліч, і диявол, як йому і належить, криється в деталях. Основне питання полягає в іншому – чи має право журналіст проводити подібну “спецоперацію” (неважливо, задуману за власною ініціативою чи з подачі силовиків) над власними глядачами? Чи є вчинене ним порушенням професійної етики, і якщо так, то наскільки виправданим було таке порушення в конкретних умовах?

Читайте також: Трилогія зради. Що мав зробити Гордон після інтерв’ю з Гіркіним

Головна дилема

Відповісти на ці питання не так просто, особливо в умовах війни. Мені самій протягом останніх шести років доводиться поєднувати роботу журналіста і аналітика, притому аналітика не тільки технологій і методів кремлівської пропаганди, але і каналів російського впливу в інших країнах, російських військових злочинів, “активних заходів” і т.д., з тією лише різницею, що, на відміну від Гордона, я займаюся цією роботою не в жанрі “спецоперацій”, а цілком відкрито, готуючи статті в тому числі для відомих західних аналітичних центрів.

Для пошуку інформації та доказів своїх тез мені доводиться часом перелопачувати тонни матеріалів “з іншого боку барикад”, і я добре розумію дилему між тональністю в подачі матеріалу і цінністю викладеної в цьому матеріалі інформації. Простіше кажучи, в відверто антиукраїнських публікаціях може таїтися безцінна з доказової точки зору інформація, наприклад, документи, що доводять російську агресію на Донбасі чи видають фейковий характер історії з так званими “українськими диверсантами”. Іноді білякремлівські аналітики прямо визнають маріонетковий характер лідерів так званих “ЛДНР”, а вищезгаданий терорист Гіркін і зовсім схильний визнавати скоєні ним злочини практично у всіх своїх інтерв’ю.

З іншого боку, незалежно від того, які побічні функції виконує журналіст, будь то збір доказів або підготовка аналітичних доповідей, він повинен пам’ятати, що він – в першу чергу журналіст, і отже, несе моральну відповідальність перед читачами та глядачами за будь-які свої публічні дії. Ця відповідальність тим вища, чим більша його цільова аудиторія. Медичний принцип “не нашкодь” так само є ключовим в журналістиці, і справжній професіонал повинен зробити все можливе, щоб прорахувати можливі негативні наслідки своїх слів і дій. Основне його завдання полягає в донесенні до аудиторії правдивої інформації і супроводжуючого її контексту так, щоб наведені факти і цитати не спотворювали в очах людей об’єктивної картини того, що відбувається. Простіше кажучи, це повинна бути правда і тільки правда: як за своєю суттю, так і за формою.

Наприклад, точне відтворення цитат брехуна і пропагандиста є правдою за формою (тобто правдою про те, що дана людина дійсно говорить дані слова), проте брехнею по суті, оскільки, відтворена без належної оцінки, дозволяє йому безкарно пропагувати деструктивну і брехливу ідеологію. Не менш шкідливим є і створення уявлення про найтяжчий злочин, як про “заслуговуючу на повагу позицію”. І тому допустимість виведення такої пропаганди і позиції в публічний простір повинна оцінюватися в першу чергу за співвідношенням користі і шкоди від такого виведення.

Читайте також: Як Кремль будує медіаконгломерат і намагається втягнути країни світу в інфопростір РФ

Критерії оцінки

Для оцінки цього співвідношення я пропоную 3 критерію:

1. Наскільки важлива була інформація, отримана в результаті інтерв’ю, і чи можливо було отримати її в інший спосіб – наприклад, при аналізі вже наявних текстів і відеозаписів, доступних у відкритих джерелах?

2. Наскільки велика шкода від способу подачі інформації, і чи можливо було вивести і закріпити цю інформацію менш деструктивним способом?

3. Чи відбувається в результаті такої операції приріст нової аудиторії у протилежної сторони і розширення сфери впливу деструктивної пропаганди?

Спробуємо відповісти на ці питання на прикладі майже чотиригодинного інтерв’ю Ігоря Гіркіна Дмитру Гордону.

1. Згідно з опублікованою довідкою Офісу генпрокурора за результатами обробки інтерв’ю, правоохоронці відзначили відомості про вчинення порушення законів і звичаїв війни, включаючи позасудові страти, вбивства цивільних осіб; ведення Росією агресивної війни проти України, включаючи освіту та фінансування незаконних збройних формувань; захоплення будівель зброї і військової техніки; а також скоєння терористичних актів і диверсій.

Як людина, яка більше 6 років займається пошуком інформації, яка б підтверджувала перераховане в довідці, я можу запевнити, що за ці роки все згадане в ній було вже багато разів підтверджено, до того ж не тільки публічними визнаннями Гіркіна (хоча і ними теж), але і численними свідченнями. Ще в 2016 році американські військові експерти давали мені детальні інтерв’ю про те, які саме російські угруповання і військові частини знаходяться на Донбасі, з чого випливає, що факт ведення Росією війни на Донбасі був не тільки давно доведений, але й належним чином перевірений і задокументований. Більш того, без цих доказів він не зміг би лягти в основу антиросійських санкцій.

У мережі доступні численні інтерв’ю, що підтверджують вбивства і тортури людей, а також створення Росією незаконних формувань (включаючи залучення в них сербських і чеченських бойовиків, а також звичайних кримінальників). Мені самій доводилося спілкуватися зі свідками цих процесів як серед українців, так і сербів, і багато хто з них вже дали свідчення міжнародним комісіям і судам. Слідству, що працює у справі малазійського “Боїнга”, вдалося встановити весь ланцюжок винних – від вищого командування до безпосередніх виконавців. До слова, свою вину в збитті літака Ігор Гіркін в інтерв’ю Гордону так і не визнав. Говорячи про визнання, зроблені безпосередньо Гіркіним, всі вони вже були висловлені ним раніше в інших інтерв’ю. Це побічно підтверджує і сам Гордон, наводячи співрозмовнику цитати його минулих висловлювань. Так, Гіркін підтвердив їх достовірність, але, строго кажучи, необхідності у цьому не було, тому що більшість попередніх інтерв’ю також відображені на відео.

З усього цього можна зробити висновок, що Ігор Гіркін не повідомив в інтерв’ю Гордону нічого нового, і все сказане ним можна було легко виявити в інших джерелах і підтвердити більший обсяг супутніх доказів.

2. Що стосується форми подачі інформації, вона теж викликає питання. В аналітичних статтях мені постійно доводиться посилатися на російську пропаганду, проте такі посилання обмежуються лише короткою згадкою факту або найважливішою цитатою, яка обов’язково супроводжується відповідним контекстом. Навіть якщо уявити, що у величезному інтерв’ю Ігор Гіркін в парі моментів сказав щось унікальне, що він не говорив до цього, досить було просто взяти його короткий коментар – чітку відповідь на конкретне запитання.

Абсолютно незрозуміло, для чого знадобилося давати вбивці, терористові і військовому злочинцеві простір для викладу своїх поглядів, теорій, реклами своїх особистісних якостей і “високих моральних принципів” і так далі. Зокрема, важко зрозуміти, навіщо Дмитро Гордон запитує Гіркіна-Стрєлкова про те, як той ставиться до Путіна, яким бачить майбутнє Росії, чи не таїть образу на Путіна за те, що той “привласнив собі плоди перемоги від повернення Криму в рідну гавань” (це цитата). Особи терористів і вбивць часто цікавлять істориків і письменників, проте вони реалізують цей інтерес вже тоді, коли злочинець засуджений, знаходиться в місцях позбавлення волі і ні для кого не становить небезпеки. Абсолютно незрозуміло, заради чого в даному випадку чинному злочинцеві, який не поніс відповідальності за скоєне, надається можливість рекламувати себе перед десятками і сотнями тисяч українців.

3. Як вже говорилося, “зливи” інформації з протилежного боку бувають виключно корисні. Більш того, крім випадкових викидів інформації, мова може йти про цілком заплановані “зливи”, викликані, скажімо, бажанням російських спецслужб дискредитувати непідконтрольних бойовиків або агентів конкуруючих відомств (згадаємо протистояння ФСБ і ГРУ). Однак вони практично завжди здійснюються на проросійських ресурсах. Ці ресурси давно відомі, у них існує своя цільова аудиторія, і вони щодня публікують таку кількість негативних матеріалів, що одна додаткова стаття, написана в тому ж руслі, практично ніяк не впливає на громадську думку. З людей інших поглядів такі ресурси читають тільки профільні фахівці, аналітики, заточені на пошук інформації.

Таким чином, збільшення нової цільової аудиторії в разі публікації пропагандистських матеріалів на таких ресурсах не відбувається, а тому шкода від конкретного матеріалу практично наближається до нуля. Тому журналістам, які хочуть погратися в “Штірліца”, можна порадити влаштуватися на роботу кудись на RT або на фабрику тролів, і там під шумок “викидати” в публічну сферу інформацію, яку вони вважають важливою. Однак надавати вбивцям можливість пропагувати свої погляди на величезну нову аудиторію без якоїсь, як ми вже з’ясували, реальної необхідності, виглядає скоріше співучастю в їх злочинах.

Звичайно, дехто може заперечити, що в демократичному суспільстві будь-яка людина має право вільно висловлювати свої погляди. Однак, в даному випадку мова йде не про погляди, а про надання терористові і вбивцеві статусу повноцінного співрозмовника, а фактом його виступу на українському ТБ – статусу норми. В багатьох західних країнах це могли б вважати пропагандою тероризму.

Гордон і його прихильники люблять посилатися на те, що “американці брали інтерв’ю у бен Ладена”. Однак, не варто пересмикувати факти. Репортери телеканалу АВС дійсно брали інтерв’ю в Усами бен Ладена у 1998 році, тобто ДО скоєння терактів 11 вересня 2001 року. Після цих терактів з терористом поговорив кореспондент Al-Jazeera Тайсір Аллуні, який потім у 2003 році був заарештований в Іспанії за підозрою в зв’язках з членами “Аль-Каїди”. За словами його дружини, американці увесь час вели на нього “полювання”, розпочате саме після скандального інтерв’ю.

Як ми бачимо, навіть демократичні держави (а в США, згадаємо, діє 1-а поправка до Конституції, що гарантує свободу преси) абсолютно по-різному ставляться до звичайних опонентів або навіть до злочинців, і до терористів, які вбивали тисячі американських громадян і влаштовують теракти на їхній землі. Інтерв’ю з бен Ладеном ПІСЛЯ 11 вересня американці розцінили як злочин, і домоглися арешту журналіста навіть на іншому континенті.

І останнє. Дмитро Гордон любить називати своїх критиків “неосвіченими”, “недалекими” і “які нічого не роблять”. Смію припустити, що я сама і багато моїх колег роблять для збирання доказів російських злочинів і їх представлення на Заході не менше, а навіть більше, ніж пан Гордон, і саме тому, будучи професіоналами у своїй сфері, прекрасно знаємо, що для виконання такої роботи абсолютно не потрібна подібна “спецоперація”. Залишається тільки гадати, в чиїх інтересах вона була проведена насправді.

Ксенія Кіріллова

Читайте також: Подвійне громадянство: червоне світло для Донбасу, зелене – для купівлі землі

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь