Politerno > Статті > Україна і світ > Примус чи імітація? Хто схиляє Банкову до миру

Примус чи імітація? Хто схиляє Банкову до миру

  • 10 Листопада, 2022
  • 1234 Переглядів
  • 0

Останніми днями світові новинні стрічки повняться новим-старим наративом мирних перемовин. Цю хвилю здійняли поважні американські видання. Вже наступного дня після візиту радника президента США з питань національної безпеки Джейка Саллівана до Києва The Washington Post написала про те, що Білий дім негласно закликає Київ скоригувати тональність публічних комунікаций і продемонструвати готовність до переговорів (тут варто відмітити два моменти: 1. Джерела на Банковій заперечують, що з боку Саллівана лунали такі заклики. І в його пізніших виступах немає ані натяку на них. 2. Саме у The Washington Post наприкінці жовтня вийшла доволі жорстка колонка Андрія Єрмака щодо “миротворчих прагнень” Росії та її корисних ідіотів). Естафету WaPo підхопив The Wall Street Journal, де вийшов матеріал про контакти Саллівана зі своїм російським колегою Юрієм Ушаковим та секретарем Радбезу РФ Ніколаєм Патрушевим (що характерно – терміни цих контактів указано розпливчасто “останніми місяцями”).

 

Пізніше сам Салліван підтвердив, що ці контакти мали місце. При тому вся тональність його заяви заперечувала, що вони мали миротворчий характер. Навпаки, він наголошував на стримуванні Росії та недопущенні застосування ядерної зброї – і на тому, що адміністрація Байдена "зобов’язана домагатися відповідальності" й співпрацювати з міжнародними партнерами, щоб "притягти винних у тяжких і гротескних воєнних злочинах в Україні до відповідальності за те, що вони зробили". Втім, ці деталі не привернули особливої уваги. Вочевидь, тому що вони випадають з миротворчого наративу – який тим часом підхопила Європа. Італійська La Reppublica розписала чітку перспективу ймовірного майбутнього з посиланням на "внутрішню аналітику НАТО": США натякають союзникам на те, що в найближчому майбутньому може відкритись вікно можливостей для мирного врегулювання. Тож після того, як ЗСУ звільнять Херсон, західні союзники схилятимуть Київ до мирних переговорів. Бо, по-перше, Україна буде у сильній позиції, по-друге, вихід до Криму збільшує ризик застосування РФ тактичної ядерної зброї, по-третє, США не хочуть, щоб остаточно розгромлена Росія потрапила в повну залежність від Китаю. Словом, виглядає як план.

Нарешті, той-таки переговорний наратив підтримав французький президент Еммануель Макрон. Під час прес-конференції на 27-й Кліматичній конференції ООН у Єгипті він заявив, що повернутись за стіл переговорів колись доведеться – але час має визначати Україна. Подібні заяви він робить ще з літа, і тут нічого нового нема. Однак характерно інше: те, що питання про переговори пролунало, працює на формування відповідного інформаційного тла. Як, зрештою, і бурхлива реакція Банкової.

Між тим, нам варто, чесно, поставити інше питання: кому вигідно формувати цей наратив і чому саме зараз? Гадаю, це має безпосередній стосунок до проміжних виборів у США. І його можна вважати одним з елементів електоральної стратегії. З одного боку, керівництво Демократичної партії насправді занепокоєне тим, що заклик правого – здебільшого трампістського – крила республіканців "America First" (який досягнув свого апогею в заяві Марджорі Тейлор Ґрін "Ні пенні для України!") знаходить підтримку виборців. Зливи щодо "миротворчих" комунікацій могли бути спрямовані на "втомлену від України" частину електорату – але сформульовані в такий спосіб, щоб не відвернути прихильників ціннісної зовнішньої політики, солідарних із курсом на підтримку України.

Ще від президентських перегонів Джорджа Буша-молодшого з Альбертом Гором американські вибори йшли шляхом дедалі більшої поляризації суспільства, і нинішні вибори в цьому сенсі найгостріші (хоча певним абсолютом слід вважати президентські вибори-2024). Тому бої йдуть навіть за лічені долі відсотків, які вкладаються в межі статистичної похибки. І якщо українське питання входить у число провідних – значить його треба відпрацьовувати максимально, будь то республіканець за розрахунком Ілон Маск, що купує Twitter під вибори, наче якийсь український олігарх, чи анонімний співробітник Білого Дому, що згодовує інформацію журналістам провідних видань. Адже на кону віднині та на всіх подальших виборах (місцевих, муніципальних тощо) стоїть не лише баланс сил на майбутніх президентських виборах, а й те, як будуватиметься подальша політика. Майже неминуча втрата більшості в Палаті Представників і далекі від певних шанси втримати більшість у Сенаті, вочевидь, послаблять позиції Байдена на два роки, що він лишатиметься на посаді. Відтак сигнал готовності шукати порозуміння з потенційно ворожим Конгресом не позбавлений сенсу – зокрема в питанні завершення російсько-української війни. Тим більше що він дозволяє "зняти реакцію" й європейських союзників.

Та чи вилиється це у "примус України до миру"? Вочевидь, спроби можливі, але досі, попри медійні розгони, про них не йшлося. Хоча можна припустити й те, що саме республіканці стояли за ними, намагаючись продемонструвати, що Байден дурить і виборців, і союзників, закликаючи Україну до "імітації". І бенефиціари таких вкидів теж очевидні. Тим більше, що Москва регулярно заявляє про готовність до перемовин. З останнього: заступник голови МЗС РФ Руденко заявив буквально наступне: "З нашого боку попередніх умов немає жодних, окрім головної умови: щоб Україна виявила добру волю".

 

Тут слід зазначити, що Росія не відмовилась від втручання в американські виборчі процеси. І зухвала заява власника ПВК "Вагнер" та "фабрик тролів" Євгенія Пригожина ("Панове, ми втручалися, втручаємося і втручатимемося… акуратно, точно, хірургічно та по-своєму… Під час точкових операцій видалятимемо відразу обидві нирки та печінку") – не єдине тому свідчення. Однозначно, основним тут є те, що ці втручання зумовлені саме прагненням захопити Україну, яке лишається незмінним. Зв'язок між цим прагненням і допомогою Кремля Дональду Трампу, який "з розумінням" ставиться до амбіцій Кремля, наочно продемонструвало, зокрема, недавнє розслідування New York Times. Тоді не вийшло. Але наступного тижня Трамп оголосить, що балотуватиметься знов. Кремль не відмовиться від другого шансу. Щоправда, тут лишається питання, чи не зріже його політ американська Феміда. Втім, це вже інша історія.

Але що стосується нинішніх виборів, принципової зміни курсу й послаблення підтримки нам боятися не варто. Як і в 2016 та 2020 роках, Україна й цього разу зберегла підтримку мейнстриму обох партій. Тож комунікаційні стратегії Банковій міняти зарано.

"" Читайте також: Кіно, собаки і гіпноз. Що відбувається з Довженко-центром і чому це смішно

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE