Вже не перший рік чи не найвпливовішими постатями у київському владному середовищі ЗМІ і експерти називають Дениса Комарницького і Вадима Столара. Хто ці люди? Якими є межі їхньої самостійності в прийнятті ключових рішень?
Буря навколо київського мера, яку минулої осені підняв тодішній глава Офісу президента Андрій Богдан, давно вляглася. Той наступ пов’язували з інтересами не лише Богдана, а й тодішнього нардепа Олександра Ткаченка. Обидвох ЗМІ відносять до сфери впливу олігарха Ігоря Коломойського. Причому бліцкриг завершився несподівано для його ініціаторів – відставкою самого президентського адміністратора, а не відсуванням від реальних важелів влади і грошових потоків Віталія Кличка. І чи не головним наслідком тих подій стало охолодження у відносинах мера зі столичним підприємцем і політиком, колишнім акціонером банку-банкрута CityCommerceBank, співвласником київського бізнес-центру 101 Tower Вадимом Столаром, якого не лише пов’язують (ці дані не доведені в судовому порядку) із низкою скандальних забудов у столиці, але й називають “куратором №1” київської влади.
Після “розлучення” з Кличком Столар не зник із політичної сцени, а потрапив до Верховної Ради як №11 виборчого списку медведчуківсько-бойківської партії “Опозиційна платформа – За життя”. У статусі нардепа він зайнявся фінансуванням нового міського інформаційного телеканалу Kyiv.live, створюваного, в тому числі, з прицілом на наступні парламентські вибори для просування ідей “ОПЗЖ” у Києві.
Одночасно Столар активно позиціонується в дружніх йому ЗМІ як меценат, який допомагає лікарням столиці під час карантину. Загалом це дуже відома в посвячених бізнес- і політичних колах найбільшого міста України постать. Попри молодість (Столару 37 років, і значна частина активної кар’єри у нього, вірогідно, попереду), у політиці він уже півтора десятиліття. І весь цей час почергово приєднується до сил, які перебувають найближче до влади.
Стартувавши із сімейного бізнесу, 2006 року Вадим Столар став депутатом Київської обласної ради від “Нашої України”. Та невдовзі змінив партію Ющенка на середовище Януковича. 2007 року його обирають депутатом Верховної Ради як №212 у списку Партії регіонів. Після Революції Гідності переходить у статус позафракційного. У пасиві Вадима Столара – дві програні парламентські кампанії по округу на Оболоні: 2012 року поступився представнику опозиційної тоді “Батьківщини” Олександру Бригінцю (цікавий нюанс: розуміючи настрої киян, Столар брав участь у кампанії не як регіонал, а як самовисуванець, і дуже активно працював на окрузі), а 2014-го програв командиру полку “Азов” Андрію Білецькому.
“Втішним призом” для Столара стало здобуте ним 2014 року депутатство в Київраді (балотувався знов на Оболоні, і знов як самовисуванець). Був першим заступником голови комісії міськради з питань бюджету. 2015 року медіа назвали Столара “тіньовим” керівником міського штабу БПП на місцевих виборах. Його впливовість набула таких масштабів, що 2018 року журналіст Юрій Бутусов скаржився у Фейсбук, що Києвом керує не Кличко, а “непублічна людина без жодних посад”. Звичайно, йшлося про Вадима Столара.
2017-го журналісти-розслідувачі побачили цього чоловіка на приватному літаку рейсом із Неаполя разом із Віталієм Кличком і ще одним впливовим тоді забудовником, керівником корпорації Укрбуд, нардепом Максимом Микитасем. Утім, сьогодні Кличко активно відкараскується від відносин з людиною, яку не так давно за спільним столом називав другом (це відео соцмережі активно ширили в розпал “битви за Київ” Кличка з Богданом).
Після тріумфу “нових облич” Столар знайшов себе у “старому доброму” середовищі ексрегіоналів: зараз очолює Київську міську організацію ОПЗЖ. Серед депутатів парламенту від цієї партії оглядачі налічують із півдесятка “людей Столара” – практично мінігрупу впливу.
Отже, ініційований Банковою скандал і звинувачення Андрія Богдана спричинили зміни серед так званих “сірих кардиналів”. Як про нового куратора процесів у столиці заговорили про Дениса Комарницького. Точніше, постать ця на Хрещатику далеко не нова. Його відносять до групи, створеної у середині 2000-их колишнім Київським міським головою Леонідом Черновецьким. Зокрема, Комарницький був депутатом Київради з 2008 року, очолював там фракцію Блоку Черновецького. Свого часу обіймав посаду глави наглядової ради “Київміськбуду”.
Але повернемося в наші часи. 31 жовтня 2019 року співробітники СБУ обшукали офіс Комарницького. Перед тим нардеп 8 скликання, екс-“свободівець” Юрій Левченко повідомив, що Кличко начебто домовився з кимось впливовим у Офісі президента про призначення нових неофіційних “кураторів” столиці. Прозвучали й імена – депутата від “Слуги народу”, ресторатора з бентежним минулим Миколи Тищенка і згаданого Комарницького. Як стверджував Левченко, зміна “смотрящих” дала меру змогу врятуватися від наступу “зелених” на його повноваження.
Тоді телеканал “1+1” присвятив обшуку окремий сюжет. Між іншим, йшлося про те, що прізвище Комарницького фігурує у справі про розкрадання бюджетних коштів десь довкола Київміськдержадміністрації. А за словами Левченка, колишній депутат Київради буцімто відповідав за створення та справне функціонування легендарних виборчих “сіток” одного мера. Не забули журналісти телеканалу Коломойського і про засудження Комарницького до двох років умовно. 2011 року Шевченківський райсуд Києва визнав його винним у крадіжці документів, 20 тисяч доларів і побитті адвоката – є дані, що 2005 року біля столичного БТІ у конфлікті за право власності на підприємство “Книга” постраждав правник із групи юриста Андрія Портнова.
Про причетність Дениса Комарницького до “схем” заговорило ще одне джерело: нардеп від “Слуги народу”, якого дехто пов’язує з інтересами Андрія Богдана, – Гео Лерос. Досі він був відомий спробами викриттів щодо брата нинішнього глави Офісу президента Андрія Єрмака, які не мали продовження в правових межах. З численними деталями повідомивши у Фейсбук, що передав до НАБУ “дуже резонансну інформацію” про начебто корупційну діяльність “головного героя і організатора схем” Дениса Комарницького, “його даху” депутата Миколи Тищенка і кума останнього Андрія Єрмака, депутат-викривач переконує, що “засвітив” зв’язки нинішніх сильних київського світу цього. Зокрема, депутат нагадує, що Комарницький разом з Аллою Шлапак були керівниками виборчого штабу Миколи Тищенка під час парламентської кампанії 2019 року. “Зараз Комарницький курує будівельну галузь, землю, архітектуру, медицину, енергетичні підприємства міста”, – пише Лерос.
Столар, Комарницький, Шлапак – цей список переважно непублічних осіб, яких відносять до “сірих кардиналів” у київському бомонді згодом буде продовжено – насправді не самостійні гравці. Навіть за останніми конфліктами проглядаються інтереси тих, хто стоїть іще вище у харчовому ланцюжку нашої політики – на загальнодержавному її рівні. З іншого боку, без “рішал”, які можуть “зробити вибори” на рівні Києва, “старшим товаришам” складно буде показати гарний результат. Тож ця пов’язаність – двобічна. Є і третя сторона – виборець, який своєю мовчазною байдужістю все, що коїться у столиці та країні, схвалює. А дехто і взагалі вірить, що “треба просто припинити красти”.
Читайте також: Бій за Київ: хто відправить Кличка в нокаут