USD25.8437+0.0211EUR30.2216+0.1435
Politerno > Статті > Верховна Рада в глухому куті депутатської недоторканності

Верховна Рада в глухому куті депутатської недоторканності

  • Липень 14, 2017
  • 89 Переглядів
  • 0

Основною темою в українській політиці за минулі 7 днів стало питання зняття недоторканності з депутатів

У Раду було подано документи відразу на кілька народних обранців. Обговорення питань в профільному комітеті і, тим більше, результати голосування, кожна зі сторін може записати собі “в актив”: навіть ті депутати, щодо яких прийнято рішення про проведення слідчих дій та притягнення до відповідальності можуть вільно переміщатися по світу, ще двоє залишаються” недоторканними”.

З іншого боку, прокуратура може рапортувати про прорив в справі розслідування гучних справ – три народні обранці були “віддані для роботи” за один тиждень – це рекорд української системи. Якщо ж звернути увагу на сам процес обговорення і голосування, то справи йдуть дуже сумно і свідчать про кризу влади та кризу довіри навіть всередині системи.

Розбираємося по пунктах

Генеральна прокуратура, НАБУ, НАЗК і САП в кінці червня голосно заявляли, що у них є питання до низки народних депутатів України в результаті розслідування фактів корупції, ухилення від податків і подачі завідомо неправдивої інформації в декларації.

Логічним завершенням процесу стали подання до Верховної Ради на зняття недоторканності з п’яти народних обранців (і підготовці документів на шостого). З огляду на, що мова йде в тому числі про депутатів з правлячої коаліції, процес надзвичайно важливий – чисті з точки зору процесуальних норм розгляд справи про притягнення до відповідальності і судовий процес можуть стати наочним прикладом того, що влада на ділі веде процес самоочищення.

Крім того, це відкриває політичні можливості для проведення слідчих дій відносно депутатів з опозиції – звинувачення в “вибірковому підході” будуть розбиватися об приклади роботи у справах депутатів від влади.

Подання надходять до Верховної Ради і починається найцікавіше: регламентний комітет Верховної Ради розглядає питання зняття недоторканності з народних депутатів, телеканали та інтернет-ЗМІ ведуть пряму трансляцію.

Результати роботи комітету вельми показові: більшість рішень, м’яко кажучи, двозначні, містять твердження про “недостатню обґрунтованість” представлень або, фразу “на розсуд спікера”, перекладають відповідальність на чужі плечі.

Голосування в сесійній залі продовжило традицію перекладання відповідальності на інших і прийняття половинчастих рішень: навіть в справах Полякова, Розенблата на проведення слідчих дій, передачу справи в суд дозвіл дали, але на арешт або інші запобіжні заходи немає.

Тобто якщо підозрюваний раптом виявиться в далеких і теплих країнах, винні будуть не депутати – вони ж дали згоду на залучення до відповідальності, а все інше вже не їхня парафія.

Включаємо логіку

Давайте відвернемося від деталей і подивимося на проблему з точки зору логіки. Що таке зняття недоторканності? Це не встановлення провини, а всього лише дозвіл на те, щоб слідство передало справу до суду. Винен депутат чи ні встановлюється тільки в результаті судового розгляду.

Депутати бояться брати відповідальність або ж безпосередньо забороняють (зберігаючи недоторканність) проводити подальші дії, включно із залученням колеги в якості обвинуваченого.

При цьому самі герої сюжетів і частина їхніх колег стверджує, що йде політична розправа і немає гарантії, що суд пройде чесно, неупереджено. І, природно, стверджують, що слідство відпрацьовує “політичне замовлення”.

Але, поправте мене, якщо я помиляюся, адже самі депутати:

  • Приймали закони про реформування (або створенні нових) слідчих органів
  • Приймали закони про судову реформу
  • Голосували за норми відбору виконавців для комплектації судів, ГПУ, НАБУ, Назка і так далі
  • Голосували за тих, хто проводить дану реформу – профільні міністри, генеральний прокурор і так далі отримали посаду в результаті згоди у Верховній Раді

Тобто депутати Верховної Ради самі створили систему, якої вони ж сьогодні “не довіряють”. Таке можливо, на мій погляд, лише в двох випадках:

Депутати розписуються у своїй некомпетентності, а так само в тому, що приймали шкідливі для країни закони. Адже, якщо їхні обранці, яких вони затверджували, працюють за прийнятими ними законам так, що довіряти правосуддя в країні неможливо – значить помилилися або з обранцями або з законами.

Якщо це так – треба міняти або закони або виконавців. Не змінюють – значить або не хочуть, або не можуть – знову демонстрація їх непрофесіоналізму.

Депутати все зробили правильно – система працює ідеально. Але вони впевнені у винуватості своїх колег і свідомо протидіють залученню тих до відповідальності. Знову маємо демонстрацію непрофесіоналізму депутатів і шкоди їх роботи для держави.

Чим це небезпечно

Перераховані вище тези б’ють не тільки і не стільки по репутації Верховної Ради, президента і влади в цілому – їх рейтинги довіри давно вже пішли в негативні величини.

Основна небезпека лежить в іншій області: якщо депутати створили неефективну систему, якій вони не довіряють, то чому звичайні люди, громадяни країни, повинні демонструвати інше ставлення?

Цілком логічна реакція населення не довіряти системі і намагатися працювати поза нею. Мова йде про систему законодавства в загальному, адже якщо депутати “помилилися” в області захисту законності, значить вони могли напортачити всюди, починаючи від законів про освіту і закінчуючи податковим кодексом.

Закони не викликають довіри – закони не виконують.

Якщо ж система хороша, але депутати свідомо покривають порушників закону, знову виникає питання “а чим звичайні громадяни гірше?”.

Це прямий сигнал – плюй на законодавство і шукай / купуй впливового захисника, який “відмаже”. В крайньому випадку організуй майдан або “народні республіки”. Йти шляхом ЛДНР сенсу немає – досить прикладу “бурштинової землі”.

Таким чином сигнал про боротьбу з корупцією, який посилає влада, (педалюючи гучні справи), не просто розбивається об депутатське болото, а дає зворотний ефект.

Ще один сигнал, який викликає скорботні почуття – цінник корупціонерів і межі їх мрій. Згадайте відео з обговоренням розпилу міжнародної допомоги на дороги – люди схожі на чиновників обговорювали мрії.

Максимум на що вистачає їх мозку – це “будиночок на 350 квадратів і басейн”. Аналогічний сигнал в справі Розенблата: якщо суми хабарів реальні, то це приниження всієї системи влади: державну машину по окремо взятому питанню можна купити за безцінь.

І, нарешті, результати обшуків (або дані в деклараціях) – максимум на що вистачило мізків (якщо вірити опублікованим даними), це “закатати гроші в банку і поставити в льох”. Ні про які інвестиції, капіталовкладення мови не йде.

Люди не думають що зробити, як розвинутися, вони мріють про 350  квадратів і заначку з грошима. І ці ж люди потім міркують про інноваційний розвиток країни, ривок економіки і так далі.

Висновки

Влада, почавши “похід на корупцію” вплуталася в бій, з якого можна вийти тільки переможцем – будь-які пробуксовки, або відсутність результату доб’ють залишки довіри до державної машини.

При цьому надзвичайно важливо, щоб процеси проходили чисто з процесуальної точки зору – занадто явні прояви “телефонного права”, або “замовлення” зроблять те ж саме – знищать залишки довіри з боку населення. В даному випадку буде ще удар по іміджу на зовнішній арені.

Якщо справи проти депутатів будуть грузнути, то кожне наступне подання на “народного обранця” зустрічатиме все більше і більший опір.

Одним з реальних методів зменшення гостроти проблеми може стати озвучена Парубієм можливість зняття недоторканності з усіх депутатів без винятку. Природно, що депутати будуть не в захваті, але можна зробити рішення, наприклад, за деякими пунктами КК (корупція, несплата податків і т. д.), Відразу знявши можливі звинувачення в політичних ризиках такого рішення.

Якщо таку норму вдасться протягнути через парламент, то

Влада вже сьогодні отримає суттєве полегшення в розслідуванні корупційних злочинів. Це і сам факт зняття недоторканності може хоч трохи повернути довіру громадян

З іншого боку відсутність недоторканності робить неактуальною і безглуздою саму ідею проходу в парламент, як спосіб захисту свого бізнесу і себе особисто. Це зменшить обсяг чорних кас в парламенті і зможе змінити сам процес формування списків, висування мажоритарників.

Таким чином, поряд з діями Луценко, ключовим для влади є відіграш слів Парубія – занадто далеко зайшли процеси.

Закон про зняття або обмеження недоторканності, як не парадоксально, вкрай потрібен сьогоднішній більшості заради збереження влади.

Чи зрозуміють це в Раді, адміністрації президента України – побачимо в найближчі 4-5 місяців.

Ігор Тишкевич, аналітик Українського Інституту Майбутнього, “Хвиля”

Поділитися: