USD26.23720.0000EUR31.23540.0000
Politerno > Статті > Генеральний популізм Юрія Луценка

Генеральний популізм Юрія Луценка

  • Липень 14, 2017
  • 141 Переглядів
  • 0

Генпрокурор Луценко бій у парламенті програв. Це якщо говорити по суті фарсу у вигляді вимоги зняти недоторканність з кількох депутатів.

І, як не парадоксально, програв він не за тими пунктами, за якими парламентарі з ним не погодилися, а саме в тих випадках, коли депутати зняли недоторканність з колег.

Адже тепер прокуратурі доведеться йти до суду і… з ганьбою програвати. А як же хотілося Юрію Віталійовичу після провалу всіх голосувань розвести руками, почервоніти та звинуватити депутатів у тому, що їхня “кругова порука” не дає шансу для правосуддя!

Для політика дуже важливо вміти вимовляти запальні промови – цього дару у Юрія Луценка не відняти. Але для керівника правоохоронного відомства єдиний критерій оцінки ефективності роботи – це об’єктивний результат, встановлений в суді.

Давайте згадаємо хоча б справу донецького універмагу “Білий лебідь”. Міністр внутрішніх справ Луценко більше 10 років тому домігся арешту у цій справі найближчого соратника Ріната Ахметова – Бориса Колесникова. І що?

Через пару місяців його з вибаченнями відпустили. Люди, які заслуговують на довіру, стверджували тоді, що вибачення нетверезий Луценко просив особисто в Ахметова і в досить принизливій формі, але ми зараз не про це.

Що ж ми маємо по суті звинувачень, що їх озвучили в парламенті? Власне, парламент – не суд і не має оцінювати докази і ухвалювати рішення про винуватість чи невинуватість.

15 років тому Луценко вперше став народним депутатом. І тоді, і не раз згодом він йшов на вибори з гаслом про скасування депутатської недоторканності, але жодного разу за всі ці роки не ініціював відповідного законопроекту. Це теж яскраво свідчить про його послідовність у справах.

Отже, нардеп від “Народного фронту” Дейдей нібито незграбно виправдовував свої доходи. Приблизно такі ж претензії у Луценка і до радикала Лозового. Але як же тут ще не згадати недавній гучний скандал з колегою Луценка по фракції БПП Сергієм Лещенком.

А ось Олесь Довгий завдав генпрокуророві несподіваний удар – сам попросив зняти з нього недоторканність. І депутати просто не змогли йому відмовити. Навіщо це Довгому? Щоб просто зберегти “хорошу міну при поганій грі”?

Але, незважаючи на молодість, Довгий вже досить досвідчений політик і прекрасно розуміє, з ким він грає. Луценко стільки всього наговорив на адресу Довгого за останні 10 років, що єдиний шанс викрити його в брехні – це просто піти в суд і виграти справу. Адже що Луценко пред’являє Довгому?

Порушення регламенту при голосуванні в Київраді про виділення землі. Цинізм ситуації в тому, що Луценко призначили генпрокурором минулого року за жахливого порушення регламенту Верховної Ради (який, до речі, на відміну від регламенту Київради є законом)!

Якщо хтось раптом забув, то під Луценка поспіхом і з порушенням регламенту змінили закон про прокуратуру, який вимагав від кандидата на посаду генпрокурора вищої юридичної освіти, але найбільш брутальним порушенням регламенту було те, що номер парламентської газети “Голос України” з новим законом був надрукований ще ДО голосування за документ!

А все для того, щоб якнайскоріше призначить Луценка на жадану посаду. Пам’ятаєте як куми Луценко й Порошенко боролися з тиражем “Урядового кур’єра”, в якому надрукували інформацію про обрання Януковича президентом в 2004 році?

Так чим же історія з фальшивим випуском “Голосу України” відрізняється від тієї ситуації? Але найголовніше – одного лише Довгого звинувачують в тому рішенні, яке ухвалив колегіальний орган місцевого самоврядування. При цьому за 10 років прокуратура навіть не спромоглася провести почеркознавчу експертизу підпису тодішнього мера Черновецького!

І скажіть на милість: як же тепер місцевим радам приймати рішення про виділення землі, якщо через 10 років генпрокурор може за це притягнути до відповідальності? Потрібно відзначити, що питання про виділення землі учасникам АТО сьогодні вирішуються по всій країні далеко не завжди в повній відповідності до букви закону, тому що закони ці у відповідність з нашими реаліями депутати ВР все ніяк не приведуть.

Зовсім інша історія з народним депутатом Бориславом Соломоновичем Розенблатом. Розенблат, мабуть, і сам розумів, до чого все йде, адже навіть його фракція БПП його зреклася (а сам Луценко зовсім нещодавно називав Розенблата “смотрящим” у президентській фракції, яку сам же Луценко і очолював).

Рішення, правда, депутати прийняли половинчасте: розслідувати провадження щодо Розенблата дозволили, а ось затримувати та заарештовувати – ні. Хоча Луценко подібно матросу Желєзняку в 1917 році заявив депутатам, що “караул втомився” – це він про силовиків, які прийшли до парламенту для арешту депутатів.

Розлючений спікер Андрій Парубій був змушений нагадати генеральному гумористові, що правоохоронці можуть приходити до парламент лише з однією метою: для звіту перед народними депутатами – така світова практика.

З “фронтовиком” Поляковим колеги вчинили так само – притягнути до кримінальної відповідальності дозволили, а позбавляти волі – ні. Ну в справі Розенблата-Полякова чистий кримінал. Хоча якість документів, представлених в регламентний комітет ВР, викликала купу нарікань.

Наприклад, залишилося таємницею: хто ж така “агент Катя”, на кого працювала і наскільки законною була провокація хабара? Останній момент – найслабша ланка в цій справі. Як скоро вона розвалиться? Скепсис тут цілком доречний, якщо згадати про ті випадки, коли депутати цього скликання вже давали згоду на позбавлення колег імунітету.

Що стало зі справами Мосійчука, Клюєва, Онищенка, Новинського? Але генпрокурора, вочевидь, цікавить не результат, а сам процес “полювання за депутатськими головами” – бурхливий, яскравий, що дає дешеву популярність в очах виборця.

Згадайте: Луценко сам говорив при призначенні, що йде в генпрокурори не на весь конституційний термін, а всього на півтора роки (читай – до найближчих виборів).

Сергій Глушко, журналіст

Поділитися: