Задум був геніальним. Дві рівновеликі партії влади. Смислова конкуренція між ними. Численні соціальні ліфти та кадровий резерв для міністерств і відомств. Попереду десятиліття крутої жратви. Політ/стабілізація… Але ж це Україна.
Президентська “партія влади” швидко перетворилася на партію/одного, яка, немов брудний насос, втягувала в себе хитрих пристосуванців, які смачно і ситно жили феодальчиками при різних “партіях влади”.
Персоналітет БПП вражає… А НФ – це взагалі феноменальний приклад того, як можна стрімко деградувати і зухвало-демонстративно все робити неправильно. Всі культові фейли і трабли останньої трирічки – за “фронтовиками”. Почалося з “ефективності Яценюка”, яка звелася в підсумку до будівництва “гранд-стіни” та різкого падіння рівня життя. Втім, сам Яценюк не лише не вважає себе в чомусь “негенієм”, а й дуже образився за парламентську оцінку “незадовільно”. І у відставку пішов лише тоді, коли оцінку в щодинничку виправили.
Про ключового міністра-“фронтовика” Авакова лише… хороше. Людина настільки ефективно від/убезпечила міські вулиці, що серйозно подумує про перехоплення всієї повноти влади. І хоча епоха “грабуй награбоване” переконливо довела якість нинішнього силового менеджменту, міністерський FB залитий суперєлеєм. Екс Мартиненко – не лише важливий тіньовий акціонер НФ, а й яскравий приклад фундаментальної бюджетної корупції. Підсумок – півфракції НФ разом із НФ-міністрами штурмом беруть суд – справедливість є?
Міністр Омелян замість юридичної та логістичної роботи весь час на крикливій війні. Міністр Гриневич викидає зі шкільної програми традиції і пропонує замінити їх “молекулами порожнечі”. Депутати Поляков і Дейдей прямо загрожують прокурорським і відмовляються підкорятися законам. “Стрілянина в Пашинського” і подальше психіатричне рішення суду дійсністю зробили абсурд.
Можна, звісно, падати нескінченно. Можна просто сидіти на посадах і вимагати собі ще жратви та медалей… І все це замість того, щоб запропонувати ефективну роботу над помилками, переформатування, часткове покаяння і показові кадрові чистки.
Партії влади банально грають у “загвинчування”. “Наші пасовища!”. Тотальна дискредитація та 1% віри… Хлопці відверто вже натягнули на себе шкіряні куртки і ходять по країні із зухвалою відвагою: “Так, ми ні чорта не вміємо і не знаємо, але революційна доцільність вимагає нашої “dolce vita” (солодке життя – ред.). Здавалося б, що може бути простішим?
Віддайте логістику спецам, підвищуйте капіталізацію країни, а самі станьте “елітним клубом”, який усі обожнюватимуть. Але ж ні. Будемо бити та гвинтити. Чашу треба випити до дна? Роздратувати суспільство так, щоб від/бабуїненими бігати містом у пошуках іншого виходу? А заради чого варто триматися за примарне, не маючи жодної робочої стратегії? Щоб засипати електоральні поля бордо/гречкою? А чи куплять?..
Михайло Подоляк, політтехнолог