Вони не хочуть реальних змін – значить, вони повинні піти
Чи є в Україні запит на зміни? Так є. Чи є самі зміни? Адже є люди, які їх бачать. Давайте розбиратися.
Що б було ознакою змін?
Створення за два-три роки мільйона нових підприємств, наприклад, як це було в Польщі. У нас таке сталося? Ні. Ні підприємств, ні інвестицій, ні зростання.
Зникнення зі ЗМІ повідомлень про наїзди силовиків на бізнес. Про рейдерські захоплення. Зникли? Ні. Прозорість і збереження реєстрів власності досі під питанням. Бізнес не вільний.
Хоч одне мало-мальськи справжнє покарання чиновника за незаконне збагачення. Є? Ні. Кількість роликів про немислимі багатства чиновників тільки продовжує зростати.
Масове скорочення чиновників і масова ліквідація держструктур. Є? Ні. І навіть навпаки. Навіть зарплати чиновників ростуть.
Чи є серед чиновників професіонали? Є. Але вони там завжди були. З’явилося ще більше. Там з’явилася електронна пошта. Але на загальну картину це не впливає.
Чи є взагалі щось хороше в нашій країні? Є. І завжди було. Щось нове? Є. Адже нас 40 млн –
завжди буде щось нове. Зміни? Для когось і чистий під’їзд – зміна. Але в масштабах країни – немає.
Але чи рухаємося ми в ту ж сторону, що Польща і Естонія? Ні. Ми не рухаємося в ту сторону. Тому що рух в ту сторону має на увазі нові підприємства, прозорість, невідворотність покарання. Нічого цього навіть немає в проекті.
У нашій країні не відбулося ЗМІН. На ключових посадах залишилися ті ж люди. Вони керують по-старому. Вони думають по-старому. Вони вибудовують комунікації з суспільством по-старому.
Чи здатні вони здійснити зміни? Чи є у них мотивація? По-моєму ні.
Значить, вони повинні піти.
