Народний депутат Ірина Луценко щиро вважає себе ключовим розпорядником влади. Її особою і голосом. Інформатором верховної волі. Працівником великої політики. І її сильно дратує, що хтось із “дрібних і незначних” сміє сумніватися в геніальності і виправданості всіх її кроків.
“Володарка морська” – не інакше – не розуміє, чому взагалі хто-небудь дозволяє собі неконструктивну поведінку, задає дурні питання, заважає жити монополією? “Гей, хлопці, ну дійсно, чи не нахабно. Не заважайте нинішній еліті насолоджуватися розкішним життям римської знаті – з бенкетами, війнами, термами!”…
Ще більше тішить цілковита відсутність сорому – телекамери знімають кожен крок “парламентської еліти” і на цьому тлі казковий крик “винеси козла!”, насичений всіма відтінками особистої ненависті, убивчо повідомляє нам, що ми знову повернулися в свою улюблену “точку Х”. Коли є пани і є козли. Пани – це ті, хто розпоряджається владою на свій розсуд. І яким дозволено ображати, принижувати, обурюватися і отримувати … всі можливості держави для захисту свого права займатися “беспредєлом”.
Козли – це всі інші, які заважають отримувати задоволення, вимагають пенсій/зарплат та інших пояснень геніальних реформ, що ведуть до зубожіння. Точка Х – це досконале невміння вести важкий діалог, пояснювати мотиви, відмовитися від перерізання стрічок і особисто вислухати контраргументи, небажання пояснювати причинно / наслідкові дії …
Якщо закони про Донбас – реінтеграційний і продовжуючий особливий статус – сильно дискусійні, то абсолютно нормально було б провести відкриті дебати. Але ж ні. Ми повернули в ужиток обов’язковий парламентський набір: оновлені кнопкодави з підкресленим цинізмом, бійки, прямі і брутальні образи.
Парламент, на жаль, таки перетворився в Гопо-центр, і сильно розкладає суспільство. Ніяких фундаментальних дискусій. Але тільки нескінченний тіньовий розподіл і прямоефірна бійка. Торговий майданчик. Не більше того. Втім, і це є добре. Просто ніяких більше ілюзій – нинішній формат парламентаризму не підходить для вирішення завдань.
З іншого боку, дуже навіть дивно виглядала вулиця. Майже порожньо. Ніхто з вуличних бійців/партій нічого не організував. Що це означає? Що традиційна “вулиця” і справді під контролем. Але з іншого боку, агресивне знесення жителями дивної заправки на столичній вулиці Ревуцького – парадоксальним чином повертає нас до початку.
“Вулиця радикалів” померла (або вирішує перерозподільні завдання) і в той же час вона починає знову закипати ситуативними і жорсткими протестами. А так як всім – і столичній вертикалі, і тим же силовикам – байдужі жителі, то стихійних протестних точок буде все більше. Адже еліта просто мародерствує. Проста людина просто закипає. А ії тут же опускають головою в естетику “козла”. І як же має все це закінчитися?…
