Український інформпростір як і раніше переповнений інтелектуальної порожнечею. Наші політики начебто щось постійно говорять, але українці цей «фон» в ЗМІ навіть не намагаються слухати. Адже все сказане у вигляді взаємних звинувачень заздалегідь відомо. І нічого нового і конструктивного мало надії почути.
Тому розробка Нового суспільного договору (НСД), ініційована Тимошенко, вже само по собі викликає інтерес у думаючих людей, втомлених від тотальної балаканини. І в першу чергу тим, що над новою Конституцією працюють експерти, а не політики. Причому, що найцікавіше, це експерти, які давно говорили про «перезавантаження» країни, але ніхто з політиків не погоджувався вести такий діалог.
Особисто мені в концепції НСД подобається ряд моментів.
По-перше, нову народну Конституцію цілком хочуть затвердити на референдумі.
І це буде вперше за час нашої незалежності. Оскільки і Конституція 1996 року, і Конституція-2004 писалися нашими політиками кулуарно, особисто для себе. Адже референдум 2000-го року, де народ тільки проголосували за зменшення кількості депутатів, влада побоялася втілити в життя.
По-друге, крім експертів, кожен українець може вносити в електронному вигляді свої пропозиції до проекту нової Конституції. Такого прецеденту у нас ще теж не було.
По-третє, проект народної Конституції передбачає перехід до повністю парламентської моделі на чолі з прем’єром.
Я є прихильником парламентської республіки, оскільки вона найбільш відповідає українській ментальності. Адже будь-який український політик, ставши президентом, першим ділом бере під контроль парламент. І він перетворюється просто в «друкарську машинку» рішень з Адміністрації президента. Тому в підсумку в Україні весь час була президентська форма правління, як би її не називали.
Та й набридло, якщо чесно, коли такі люди, як Ющенко чи Порошенко, повністю монополізують владу в країні.
По-четверте, запропоновані Тимошенко ідеї в народну Конституцію включають в себе відмову від створення парламентських коаліцій. І переможець парламентських виборів автоматично отримує 226 місць в Раді і пост прем’єра.
Парламентська коаліція – це звучало дуже красиво, коли приймалася Конституція 2004 року. Всі очікували, що тепер буде створений механізм нікого балансу в Раді. Але в результаті ми побачили, що коаліція – це шлях до політичної корупції, оскільки за гроші купувалися цілі фракції, щоб зліпити коаліцію на догоду діючому президенту.
У народній Конституції президентські вибори, по суті, стають парламентськими. І, голосуючи за партію і її лідера, українці обиратимуть одночасно прем’єра. А чи не раптом виявиться, як зараз, що в результаті кулуарних домовленостей прем’єром раптом стає якийсь Гройсман, за якого ніхто не голосував.
У будь-якому випадку ідея Нового суспільного договору і народного Конституції – це давно назріла тема для суспільства. Занадто українці втомилися від того, що політики їх постійно обманюють. А ідея народовладдя, записана в Конституції, перетворилася в насмішку над самим народом. Адже політики і народ живуть в паралельних реальностях.
Дмитро Корнєйчук
Читайте також: Континентальний контекст конституційної реформи Юлії Тимошенко
