Справа “Савченко – Рубана”, або Високе мистецтво автоголу
Судячи з соціальних мереж, історію про те, як Савченко та Рубан готували переворот, громадськість сприйняла з неабиякою часткою недовіри. І для цього є всі підстави.
Почнемо з питань. Чому затримання Рубана було настільки швидко і масштабно розпіарене, в тому числі і президентом Порошенком? Адже якщо мова дійсно про таку собі серйозну організацію, яка мала намір мінометами знести з лиця землі будівлі парламенту і адміністрації президента, а заодне знищити і все вище керівництво України – то чи не логічніше було б накрити всю мережу, дочекатися затримання замовників і організаторів, а не радіти затриманням “перевізника”? Варіантів відповіді кілька.
По-перше, затримання Рубана 8 березня ідеально стало в пригоді Порошенкові для того, щоб зняти питання, чому він 9 березня не з’явився біля пам’ятника Шевченку. Всі українські президенти покладали квіти біля пам’ятника Кобзарю в день його народження. Навіть Янукович. Не прийшов лише в 2013 році. І це погано скінчилося. Для Кучми 9 березня 2001 року в свій час також стало досить невдалим днем. Фактично побоїще на Банковій стало тим моментом, після якого і Кучма, і народ зрозуміли, що починається нова епоха.
Петро Порошенко, знаючи, що біля пам’ятника вже зібралися протестувальники, вирішив не наступати на граблі, і просто не прийшов. А щоб збити можливу хвилю критики вже за боягузтво – скористався сюжетом про настільки доречно затриманого Рубана. Швидше за все, ось це просте пояснення найближче до істини. Ми живемо вже в парадигмі виборчої кампанії, АП – боягузлива як ніколи і дме на воду навіть тоді, коли вона – лід.
По-друге, затримання Рубана саме 8 березня може бути пов’язане з тим, що, як повідомляють кілька джерел ZN.UA, в цей день в Україні, а зокрема у Краматорську і на лінії розмежування, знаходився тодішній директор ЦРУ, а нині кандидат на посаду держсекретаря США Майк Помпео. З огляду на велику любов глави СБУ Василя Грицака до піару і показухи – цілком ймовірно, що глава української спецслужби вирішив продемонструвати очільнику американської спецслужби живий приклад боротьби з “російськими шпигунами”. Грицак небайдужий до молитовних сніданків у Вашингтоні і інших американським тусовок, і у нього є певні надії на продовження політичної кар’єри. І в цьому світлі додати спеції до “сухпайку” візиту, звозивши Помпео “на полювання” на лінію розмежування, було б цілком у дусі Василя Сергійовича.
Що ж нам відомо про саму “спецоперацію” із затримання Рубана? Є реальний і надзвичайно ретельно задокументований факт перевезення Рубаном предметів, схожих на зброю, з окупованої території. До речі, на прес-конференції Грицак забавно акцентував увагу на якості зйомки і сказав щось на кшталт “щоб не подумали, що це ми підкинули” (мабуть, тому було використано зброю саме з ДНР, причому навіть із супровідним документом, а не українську). Схоже, навіть Грицак усвідомлює ту ступінь недовіри суспільства до переможних реляцій СБУ, які, як правило, не мають подальшого підтвердження у вигляді вироків. Але про це трохи пізніше.
Отже, перший блок цієї історії, кримінальний, – факт перевезення Рубаном з непідконтрольних територій предметів, схожих на зброю і боєприпаси. Другий блок, художньо-політичний, – розповіді про замах на життя керівництва країни, про мінометний обстріл урядового кварталу, добивання автоматами і так далі.
Читайте також: З мінометом проти Порошенка. Що насправді сталося з Рубаном та чи хотів він ліквідувати президента
Блок перший
В якому дуже багато дивного. 27 лютого 2017 року СБУ скасувала Рубану дозвіл на перетин лінії розмежування. Тоді ж СБУ заарештувала, але відпустила сина Рубана. Про що він сам писав в ФБ: “Після того як СБУ навесні заарештовувало сина (відпустили) сиджу рівно… З конторою, яка воює з дітьми, не воюю. Натяк зрозумів… Лінію фронту не перетинаю… Полоненим і родичам тільки моральна підтримка. З Медведчуком і Путіним не зустрічаюся… Що вам ще треба для щастя?”.
Скасування дозволу було пов’язане з тим, що Рубан разом із Савченко відвідав непідконтрольні території. Однак, за словами Грицака, вже в листопаді Рубан побував на непідконтрольних територіях і привіз звідти мінівен зброї. І ось в березні повторив провезення, тепер уже сховавши зброю в меблі. Все це дуже дивно поєднується з тим, що у Рубана анульовано дозвіл на перетин кордону, і з тим, що не потрібно бути провидцем, щоб розуміти: після історії з Савченко Рубан знаходиться під щільним наглядом СБУ. Ну, і син, який, схоже, вже виступав в ролі заручника. Досить дивна поведінка. Якщо тільки не враховувати фактор “Кедра”. “Кедр” – майор Павло Балів, 8-й полк спецназу, особа, наближена до чинів військової прокуратури. Він був “провідником” Рубана в момент затримання, можливо, і під час листопадової поїздки. Судячи з усього, “Кедр” і був тією людиною, яка вела оперативну гру з Рубаном. Чи то від імені ГУР МО, СБУ або військової прокуратури – не має значення. З огляду на те, що син Рубана вже затримувався СБУ, не можна виключати, що Рубана шантажували долею сина, заради таких от дивних і нелогічних вчинків, на зразок контрабанди зброї. Тим більше, люди що знають Рубана говорять про нього як про людину досить обережну.
Блок другий, художньо-політичний
Феєричний виступ генпрокурора Луценка викликав подвійну реакцію в суспільстві. Депутати обурилися, чимала частина простого народу – зраділа. Судячи з виступу Луценка, Савченко особисто планувала теракт, в ході якого нібито передбачалося закидати гранатами урядові ложі ВР, мінометами обрушити скляний купол парламенту, а потім “автоматами добити тих, хто виживе”.
Продовжила виставу дружина Юрія Віталійовича, яка заявила, що на парламентське засідання в четвер Савченко прийшла з гранатами і пістолетом в сумці. Пильні депутати Савченко із залу вивели. Але незабаром вона знову повернулася, і про гранати вже всі забули. Наступного тижня, орієнтовно на четвер, правляча коаліція має намір показати якесь “кіно”, що обґрунтовує захоплюючий трилер генпрокурора. Паралельно провладні блогери підняли в соцмережах “хвилю” про те, що за дії Савченко повинна нести відповідальність Юлія Тимошенко, яка привела її до парламенту. Про президента Порошенка, який привласнив їй звання Героя України і який виділив для її доставки власний літак, – скромно промовчали. Завдання другого етапу на сьогоднішній день виконано. Депутати налякані, Тимошенко “пристебнута” до невдалих терактів. Народ шкодує, що все це виявилося лише нездійсненною мрією.
Читайте також: Палісад вже знесло, за дахом справа не стане
Технологія
Приказка “базіка – знахідка для шпигуна” в наш час трансформувалася в гасло “базіка – знахідка для чекіста”. Практично всі резонансні справи СБУ-ГПУ з політичним забарвленням рясно прикрашені відео- і аудіоматеріалами, “тепловізорами” і “снайперами”. Часто демонстрацією цих матеріалів все і закінчується. Як було в недавній справі про співпрацю Саакашвілі і Курченка. У цьому сенсі СБУ-ГПУ є своєрідними кіностудіями при адміністрації президента, головне завдання яких – скомпрометувати опонента Порошенко і… і все. Проблема в тому, що цей метод вже давно не працює. Мабуть, починаючи з “плівок Мельниченка”, коли з’ясувалося, що їх можна монтувати і компонувати за бажанням замовника. Зараз, коли будь-який студент може змонтувати практично будь-яке відео, а тим більше аудіо, – презентації СБУ виглядають анахронізмом і просто не працюють. Їм не вірять. Бо пам’ятають, що рідкісний відеозапис допливає до судового вироку. Проте, АП вважає, що для телевізора подібна картинка цілком згодиться.
Технологія “базіка – знахідка для чекіста” працює наступним чином. До людини, політично (а часом і економічно) значимої і схильної до радикальних висловлювань, “підводиться” нібито співчуваючий, який починає ці розмови провокувати, а потім ще і наводить “друзів” і таким чином як би створюється ціла організація. Чиста “зубатовщина”, якщо хто-небудь пам’ятає цей термін. Якщо в НАБУ популярна провокація хабара, то в СБУ – провокація “зради Батьківщини”.
Судячи з усього, у СБУ є цілий архів аудіо- і відеозаписів насамперед Надії Савченко. Частина з яких – розмови в готелі з якимись військовими під “чарку чаю”. З огляду на деяку неадекватність Савченко та її схильність до епатажу і безапеляційність, легко припустити, що розмови там – про владу та про те, як її поміняти. З мріями або навіть конкретними пропозиціями. Однак, проблема в тому, що зараз на будь-якій кухні можна почути подібні розмови, тим більше в середовищі учасників АТО.
Отже, нас чекає безліч фільмів і “музики” від СБУ. Проти кого будуть ці “докази”?
Повертаючись до тези про те, що ми з вами живемо вже в передвиборній парадигмі, докази будуть проти конкурентів Петра Олексійовича. Поки що озвучені натяки на адресу Тимошенко. Можливо, будуть натяки на Коломойського і Корбана, за допомогою яких Рубан дійсно звільняв полонених на початку війни. Або Наливайченка, при якому Рубан починав свою діяльність з обміну. В принципі – все це вже зовсім нецікаво. І навряд чи спрацює. І ось чому.
По-перше, всі розуміють, що на носі вибори і всі президентські структури, в тому числі і силові, працюють перш за все на нього. По-друге, занадто часто і без кінцевого результату у вигляді вироку силовики заявляли про запобігання масштабних змов, диверсій і замахів. Це стало непереконливим і виснажливим. Крик: “Вовки! Вовки!” відлунює: “Козли! Козли!”
Якщо раніше силовики любили дарувати політикам нагородну зброю, то тепер модним подарунком став замах. Точніше, його запобігання. На кого вже тільки ні “здійснювали замах” – від Парубія з Турчиновим до рядових нардепів! І, природно, на президента. Спеціалізувалися на такому “піарі” в основному Гелетей і Грицак. Плюс сумний в своїй безсоромності опус про замах на екс-генпрокурора Шокіна. Проблема, однак, у тому, що в Україні вкрай рідко вбивають політиків або зазіхають на них. Останній – замах на Мосійчука, але швидше за бізнесовими, а не політичними мотивами. І вбивство екс-депутата Держдуми Дениса Воронєнкова. А до цього… Мабуть, вбивство Євгена Щербаня. І можливе отруєння Віктора Ющенка. Куди частіше у нас вбивають військових, бізнесменів і журналістів. І ось тут СБУ чомусь нічого запобігти не може. Досить згадати журналіста Павла Шеремета, військових Олександра Хараберюша, Максима Шаповала, Юрія Возного.
А в замахи на політиків вже давно не вірить ніхто. У тому числі і з-за хворобливої схильності Василя Грицака до піару. Причому досить давньої. Ще на самому початку своєї служби в Києві Грицак любив розповідати про те, що в 1996 році він запобіг замаху на Павла Лазаренка. Однак, за однією з версій, замах на Лазаренка був інсценуванням. Як Грицаку вдалося врятувати Лазаренка – історії не відомо.
Цікаво, що Грицак також “відзначився” в розкритті ще одного “імітованого теракту”. Йдеться про “замах” на Леоніда Кучму в Баден-Бадені (Німеччина) на початку 2004 р. СБУ тоді отримала оперативну інформацію особливої важливості про нібито підготовлюваний “ісламістськими терористами” в одній із західних країн замах на президента України. Чорним фломастером і підкреслено друкованими літерами про це повідомляв хтось, хто підписався “Леонідом, відданим громадянином своєї країни, рядовим членом організованого злочинного угруповання Донецької області”.
Тоді німецькі спецслужби отримали істеричне повідомлення від Грицака з якоюсь адресою, де нібито засіли терористи. Туди поліція і увірвалась, поклавши всіх на підлогу, переривши в пошуках вибухівки все верх дном, знявши підлогу і розібравши меблі на конструктор “Лего”. В результаті… перелякана законослухняна господиня квартири подала на них позов про заподіяння її оселі шкоди в розмірі декількох тисяч євро. Виявилося, що повідомлення про підготовлюваний в Німеччині замах на Кучму було помилковим. Його автор – якийсь колишній співробітник міліції з Донецька – просто вирішив “похуліганити”. Про запобігання теракту гордо відрапортував все той же Грицак. А ось про ганебний провал спецслужби, яка клюнула на витівку хулігана, – промовчав. Хоча відрізняти “помилкові” повідомлення від реальної небезпеки – це і було службове завдання Грицака.
Вже після початку війни Грицак заявив про запобігання серії з 15 терактів у Франції, які, як запевняє голова СБУ, планувалися напередодні чемпіонату Європи з футболу. Природно, в справі був виявлений “російський слід”. Спецслужби Франції, втім, ніяких ознак тероризму в даному епізоді не виявили.
Приблизно так само було роздуто і забуто скандальну справу “ОПГ Корбана”. У тому ж руслі – справа “терориста Краснова”, який, за словами Грицака, збирався за допомогою “тонни тротилу підірвати будівлю СБУ в Аскольдовому провулку”. Краснов на свободі, про тротил вважають за краще не згадувати. Та ж історія – справа Лабутіна-Заярнюка, коли екс-директор “Укрспирту” нібито планував захопити парламент і стати президентом.
Треба сказати, СБУ, розуміючи, що Рубана та Савченко явно недостатньо для виконання кривавої масакри на Печерську, спробувала натякнути на викриття якоїсь мережі сепаратистів-терористів. І вже на наступний день відрапортувала про проведення 28 обшуків по всій країні. Як виявилося, обшуки проводилися у маловідомих журналістів і блогерів в зв’язку з можливою причетністю до сепаратистської діяльності. Причому деякі з них за сепаратизм вже встигли відсидіти. Як заявила прес-служба СБУ, в ході обшуків “було виявлено та вилучено агітаційні матеріали про підтримку анексії Криму, грошові кошти, документи, що містять інформацію з обмеженим доступом, заборонену продукцію, в тому числі гранати і патрони”. Традиційний набір, навряд чи має відношення до “справи Рубана-Савченко”.
Якщо якась подоба змови і справді планувалася, мало йтися хоча б про сотню, ну, як мінімум, про десятки осіб. Затримання/арешти яких зобов’язані були пройти до або одночасно з “закриттям” Рубана і “засвіченням” Савченко, як потенційного організатора можливого перевороту. У Шевченківському суді, під час обрання запобіжного заходу для Рубана, були названі лише п’ять прізвищ – “радикально антиукраїнськи налаштовані громадяни Мєзєнцев, Шашкін, Захарченков, Березня і Лящ… та інші невстановлені особи”. Так, може, варто було спочатку цих осіб встановити, відстежити їх зв’язки, накрити всю мережу (якщо вона, зрозуміло, була), а потім вже урочисто рапортувати про розкриття антидержавної змови? Та й з невстановленими особами не все зрозуміло. Шашкін, Захарченков, Березня і Лящ затримані? А якщо не затримані, то чому? Зате точно відомо, що не затриманий Олег Мєзєнцев, що числиться помічником Савченко і який заявив в коментарі ЗМІ, що виїхав за кордон. Питання до СБУ: якщо операція з виявлення змовників велася так давно і ретельно, то чому одному з ключових фігурантів надали можливість безболісно покинути країну? Його не “вели”? Чи в спецслужбі були якраз зацікавлені, щоб він “встав на лижі”?
Результат
Що ж отримала АП від цієї акції? Як завжди – абсолютно протилежний очікуванням результат. Савченко стала зіркою телеефірів і, схоже, отримала деяку підтримку публіки. У разі суду – ця підтримка цілком може вилитися в акції масових протестів. А Савченко – стати підтримуваним масами політв’язнем. Взагалі адміністрація президента з дивовижним мистецтвом перетворює незначні фігури в серйозних супротивників. Так було із забутим, але “вчасно” реанімованим адміністрацією президента Михайлом Саакашвілі. Те ж відбувається і з Савченко. Політик з нульовою популярністю, обмеженими ораторськими і розумовими здібностями нині цілком може стати тим детонатором, який підірве ситуацію. Савченко, на ефірах які дивом звалилися на неї, говорить невигадливо, але попит саме на таку критиканську риторику зараз дуже високий. Ступінь суспільної недовіри до влади така, що навіть не дуже досвідчений і розумний, але різкий у висловлюваннях політик може сприйматися як потенційний лідер протесту.
Не можна сказати, що у владі взагалі ніхто не здогадується про таку можливість. Джерела ZN.UA в АП висловлювали думку, що Петро Порошенко, на відміну від Грицака, Луценка і Матіоса, сподівався: Савченко не повернеться з Європи. Президент побоювався, що в іншому випадку у неї з’являться трибуна і привід не стримувати себе у виступах (в стінах парламенту, на телеефірах, в залі суду), що лише додасть їй балів і точно не додасть балів владі.
Досвід судового розгляду по “справі Януковича” подібні побоювання посилював. Дійство, задумане як масштабна PR-акція нинішньої влади, в дійсності неабияк б’є по її репутації. Часом він вже сприймається не як суд над біглим гарантом і його оточенням, а як процес над “лідерами трибуни Майдану”, як обвинувальний акт тим, хто не намагався зупинити здачу Криму. І це при тому, що в суді поки заслуховували тільки свідків звинувачення…
Коротше, з питань почали, питаннями і закінчимо. Озвучу тільки три з них:
1. Про що, дивлячись на все це, думає Ангела Меркель, яка доклала чимало зусиль для звільнення Надії Савченко з російського полону? А також, що відчувають “жителі” численних штаб-квартир міжнародних організацій, по яким з переможним туром проїжджала Надія?
2. Ситуація зі змовою, у якій брали участь колишні полонені, поліпшить атмосферу зі звільнення тих, що залишились?
3. Чому над видовищем найбільше сміється Валерія Гонтарева, що пішла з поста глави НБУ після всього скоєного тихо і з букетом квітів?
Станіслав Речинський
Читайте також: Про Петра, Юру, Надю, Семена і Саакашвілі
