Автор “вкидання” про розстріл Бабченка – Айдер Муждабаєв, позує разом з “воскреслим” журналістом на тлі портрета останнього з траурною стрічкою, джерело фото: ria.ru
На п’яту добу після початку кримінального онлайн-марафону з імітацією розстрілу російського журналіста Аркадія Бабченка і ланцюга подій, які правоохоронці називають успішною спецоперацією, а адвокати заарештованого “організатора” злочину Бориса Германа – грандіозною містифікацією, нарешті настала пауза.
Захист виконавчого директора компанії “Шмайсер” готується оскаржити рішення Шевченківського суду, який помістив фаната збройової справи під варту. Генпрокурор Юрій Луценко, тим часом, переконує іноземних дипломатів і громадськість в доцільності обраного українським слідством сценарію розкриття злочину шляхом поширення “дези” на весь світ .
Чи переконають аргументи очільника ГПУ західних партнерів – покаже час (на даний момент це не дуже виходить). Поки ж можна констатувати, що навіть в Україні в правдивість історії вбивства Бабченка і існування замовлення на ліквідацію півсотні журналістів і громадських діячів повірили, м’яко кажучи, далеко не всі.
1. Навіщо взагалі імітували розстріл Бабченка?
У ГПУ стверджують, що влаштували разом з СБУ театралізовану виставу, “щоб довести до фінальної точки факт замовлення та його виконання”.
За словами Луценка, інсценування загибелі журналіста повинно було дозволити “отримати більше інформації про нові ймовірні жертви під час другого траншу оплати за виконане вбивство”. Також, за словами генпрокурора, фейк повинен був допомогти “відстежити зв’язки організатора з замовником після вбивства” Бабченка.
З одного боку, в цих аргументах дійсно є здорове зерно. Імітація злочину (в даному випадку – вбивства) – звичайна практика роботи правоохоронних органів. Але вдаються до неї виключно в тих випадках, коли “постановка” дозволяє слідству отримати на руки неспростовні докази проти замовників злочинів.
Однак в тих матеріалах, які були заявлені в суді прокурором у справі, нічого не говориться про це.
Найбільш яскраво це проявляється в тому, що ймовірний “замовник” злочину фігурує як невстановлена особа (хоча при цьому, з якихось причин, слідство його пов’язує з російськими спецслужбами). Виходить так, що в результаті інсценування, яке ГПУ і СБУ заявляє “успішно проведеною спецоперацією”, ідеолога вбивства не тільки не затримали, але навіть не ідентифікували.
Хоча його особистість відкрито назвав у суді сам “організатор вбивства” Борис Герман – це нібито представник якогось “особистого фонду Путіна” В’ячеслав Пивоваркін.
Більш того, до кінця незрозуміло, чи відзвітував “підсадний кілер” Олексій Цимбалюк перед Германом за фактом виконання “замовлення”. І чи передавався йому другий транш з суми грошей, нібито обіцяних за ліквідацію російського журналіста. Адвокат Євген Солодко повідомив, що ці питання слідство не піднімає.
І це важливий нюанс, на який звернув увагу один з опитаних правоохоронців.
“Якщо СБУ насправді все відстежувала, то вони повинні були дочекатися передачі замовником другої половини оплати своєму підставному “вбивці”, зняти цей етап звіту і продемонструвати на весь світ картинки затримання замовника. Нічого такого не пред’явили. Думаю, такі матеріали ніколи і не покажуть, так як багато в історії шили білими нитками прямо на ходу, вигадуючи нові ідеї”, – говорить Солодко.
Тобто за підсумком ми маємо: слідство в результаті інсценування не встановило замовника злочину, не відстежило зв’язки організатора, не з’ясувало, по суті, ключовий момент – яке відношення організатор і замовник мають до російських спецслужб, не отримало неспростовних доказів участі Москви в підготовці даного злочину.
Виникає питання – навіщо тоді було “фейкувати” вбивство?
Ймовірно, щоб не виглядати в цьому плані зовсім вже нерозумно, Генпрокуратура і СБУ “викинули” інформацію про список з 47 закланих на вбивство журналістів. Щоб пред’явити хоч якийсь результат. Але про список трохи нижче, а поки ще один важливий аспект.
Читайте по темі: 47 на гачку або “тривожний список” СБУ
2. Чи дійсно Герман працював на СБУ?
Наріжним каменем у виступі Бориса Германа в Шеченківському райсуді Києва стало визнання виконавчого директора “Шмайсера” в тому, що він півроку співпрацював з куратором з СБУ, якому спочатку повідомив про терористичні плани ідеологів вбивства Бабченка.
Тобто нібито сам виступав агентом, в завдання якого ставилося викриття злочинної мережі російських диверсантів в Києві, а також з’ясування їх намірів. Але в підсумку його принесли в жертву піару, фактично зірвавши масштабну спецоперацію з викриття “руки Кремля”.
У зв’язку з цим показовими є не тільки одкровення Германа, але і реакція на них. Справа в тому, що Герман стверджує: причина його бід – у площині внутрішньовідомчого конфлікту між різними підрозділами Служби безпеки.
І певна логіка в цьому дійсно може бути.
“Я змушений сьогодні озвучувати тут цю інформацію. Наша контррозвідка (мабуть, мається на увазі Департамент контррозвідки СБУ. – прим. ред. ) конфліктує з СБУ (мабуть, маються на увазі інші підрозділи. – прим. ред. ), кожен тягне на себе ковдру, замість того щоб разом захищати державу “, – заявив Герман в судовому засіданні.
Якщо розшифрувати його послання, виходить так: у Германа був “куратор” по лінії Департаменту “К” Служби безпеки на ім’я Дмитро, який видав свого роду мандат Борису Львовичу на імітацію підривної роботи. А також забезпечував постачання Германа зброєю і документував отримані від ідеологів терактів гроші. В процесі виконання спецзавдання директор “Шмайсера” найняв в якості “кілера” колишнього ченця-“правосєка” Цимбалюка (не розкриваючи, втім, що це спецоперація).
Цимбалюк, не будь дурнем, одразу ж повідомив про це в СБУ. Але, на біду, не в контррозвідку, а в якийсь інший підрозділ.
Найімовірніше, мова йде про Департамент захисту національної державності (Департамент “Т”), співробітники якого в подальшому вели і оформляли затримання виконавчого директора “Шмайсера”.
У такому випадку, якщо Герман адекватний і не бреше, то мала місце фатальна неузгодженість у взаємодії двох управлінь відомства Василя Грицака, які невірно тлумачать ситуацію. Або ще гірше, свідомий зрив роботи агента з “Шмайсера”, який підібрався до джерел фінансування з Кремля підривної діяльності окремих українських політиків.
Що цілком могло статися з подачі “кротів”, про наявність яких в спецслужбі нібито попереджав Бориса Львовича його “куратор”.
Принаймні, якщо вірити Герману, то виходить, що його затримання фактично провалило всю спецоперацію з виявлення в Україні “агентів Кремля”. Адже тепер, якщо такі й були, то вже точно залягли на дно.
Втім, в Генпрокуратурі продовжують стверджувати, що ніякий Герман не агент, і в його розповідь не вірять.
Однак, коли, ким і як перевірялися заяви “організатора” замаху на вбивство і серії терактів, поки не пояснюється.
Можливо, про це зможе докладніше розповісти сам підозрюваний під час засідання Апеляційного суду Києва або представник сторони держобвинувачення в його справі.
Читайте по темі: Новий епіцентр влади – “тріумвірат” Порошенко-Луценко-Грицак, носить ознаки “повзучого” держперевороту
3. Що не так з переліком жертв і чому їх число зростає як гриби після дощу?
“Розстрільний список” з 47 журналістів – найзагадковіший і сюрреалістичний момент у всій цій туманній історії.
Нагадаємо, що спочатку правоохоронці оперували даними про те, що після вбивства Бабченка “збройовий барон” нібито хотів замовити “кілеру” Цимбалюку ліквідацію ще двох осіб. Йдеться про одеського націоналіста і оперного співака (!) Тодора Пановського і побіжного екс-співробітника ФСБ Іллю Богданова, який осів в Києві.
Тобто були відомі тільки три прізвища ймовірних жертв “терориста Германа”, включаючи Бабченка. Причому ні Богданов, ні Пановський про загрозу їхньому життю повідомлені не були. А в якості ймовірного мотиву ліквідації оперного співака наводилася нібито загублена фраза Германа про те, що Пановського він ненавидить з 2014 року.
Далі було проведено затримання самого Германа і, до моменту виходу прокурорів до суду за санкцією про його арешт, високопоставлені силовики “розширили” список ймовірних жертв в 10 (!) разів. Йшлося відразу про 30 замовних вбивствах, вчинення яких Герман мав намір організувати. Причому заздалегідь розповів про це Цимбалюку.
Для чого “терорист” посвятив в свої подальші плани “вбивцю Бабченка”, незрозуміло. Якщо зброяр не мав наміру доручити всі ці ліквідації ієродиякону Аристарху, то це виглядає як мінімум дивно. Адже на те, щоб виконати таку роботу, у “ченця-правосєка” могло піти кілька місяців, а то й років – кожний злочин необхідно було спланувати, і жертвами були не рядові громадяни.
Причому навіть у разі, якщо вбивати тридцять чоловік повинні були різні кілери, пазл також не сходиться. Навіщо “терористові Герману” сповіщати Цимбалюка про те, що у нього є на прикметі інші виконавці, а вже тим більше позначати перелік жертв? І чому нслідство, знаючи про це, не потурбувалася з самого початку про охорону всіх цих осіб, якщо загроза справжня?
“Нестиковок в частині “списків” дуже багато. Так ніхто подібні діла не провертає, це ж не конвеєр. Повірити в те, що Герман раптово вирішив розкрити всі таємниці свого злочинного задуму сусідові по дачі Цимбалюку, складно. Тим більше, що для такого плану Герману потрібні були б ще десятки кілерів, їх пособників і спільників. Але претензії у слідства тільки до виконавчого директора “Шмайсера”, а про будь-кого ще із затриманих у справі нічого не відомо”, – говорить з цього приводу один з колишніх високопоставлених співробітників ГПУ на анонімних засадах.
Довершує цю картину стрімке збільшення чисельності фігурантів “розстрільного списку” до 47 персон. Що було розцінено багатьма як остаточне перетворення розслідування в фарс і елемент політичного шоу по відбілюванню репутації силовиків.
Логічних же пояснень того, як список на три жертви (Бабченко, Пановський і Богданов) за пару днів поповнився ще півсотнею прізвищ, так і не послідувало. Неясно і те, хто насправді доклав руку до його створення і включенню тих чи інших фігурантів.
4. Доказом чого є “розстрільний список” і як повинні кваліфікуватися дії авторів “фейку”?
При цьому як Луценко, так і Бабченко в унісон повторюють немов мантру ч.1 ст.271 КПК України (“Контроль за вчиненням злочину”), вказуючи на законність здійснення інсценування вбивства Аркадія. Яке, мовляв, і дозволило слідству отримати в своє розпорядження той самий загадковий список жертв, чия ліквідація була запланована в подальшому.
Але генпрокурор і російський журналіст, а також ті, хто вірять в їх “легенду”, свідомо обходять щонайменше дві нестиковки. Які можуть повністю зруйнувати картину звинувачення в справі Германа, якщо воно колись дійде до слухання по суті в суді.
По-перше, “воскреслий” Бабченко і ідеологи “спецоперації”, вибірково цитуючи процесуальний закон, забувають про норми Кримінального кодексу. Які передбачають відповідальність учасників “спектаклю” по оживленню нібито убитого Бабченка відразу за трьома статтями. Адже на офіційному рівні Міністерства закордонних справ спочатку розстріл російського журналіста був заявлений як ймовірні підступи “руки Кремля”.
Коли ж розкрилося, що добу українські правоохоронці згодовували дезінформацію і вводили в оману весь світ, посипались не вибачення, а спроби огризатися. І заяви про непорушну правоту есбеушників і прокурорів, що водили всіх за ніс.
Ці та інші дії акторів і постановників “шоу Бабченка” підносяться офіціозом як доказ професіоналізму українських спецслужб. Втім, згідно з нормами Кримінального кодексу, вони ж можуть кваліфікуватися і як заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295 КК України) і свідомо неправдиві повідомлення про загрозу безпеці громадян (ст.259 КК України).
По-друге, проти Луценка, Грицака та інших авторів фейку, працює і процесуальний закон. Це ч.3 ст.271 КПК, де прямо говориться: при підготовці і проведенні заходів по контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати і підбурювати особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття.
Говорячи простими словами – чи відбулося б вбивство Бабченка та інших журналістів якби в історії не фігурували таємничий куратор Германа на ім’я Дмитро і співпрацюючий з СБУ Цимбалюк? Фахівці в області права впевнені, що ні.
“В даному випадку співробітник СБУ (штатний або позаштатний) умовив якогось лоха (мається на увазі Борис Герман. – прим. ред.) замовити вбивство Бабченка іншому співробітнику (швидше за все, позаштатному) СБУ. Вся ситуація була повністю спровокована з самого початку – подивіться на дату оперативного відео (передачі авансу за вбивство. – прим. ред. ), яке поширило СБУ: 27 квітня 2018 року вже записувалася розмова між “кілером” і лохом. тобто ніякої потреби здійснювати імітацію не було”, – вважає відомий кримінальний журналіст Володимир Бойко.
Але і це ще не все. Оскільки дії “кілера” з самого початку були свідомою провокацією (про що побічно написав і сам “монах”), їх можуть кваліфікувати як спробу підштовхнути Германа до скоєння злочину. Що в кінцевому рахунку призводить до того, що отримані завдяки Цимбалюку докази (в тому числі і “розстрільні списки”) не можуть бути визнані допустимим доказом в суді.
Читайте по темі: “Операція Мультибабченко”. Навіщо влада лякає журналістів вбивствами
