Про те, чи потрібно в Україні створювати нові реформаторські органи і чи має нинішня влада право робити системні реформи Politeka.online розповів лідер громадського руху “Рідна країна” Микола Томенко
– Хочу почати з нової реформи Кабінету міністрів щодо кадрової політики. Вже у вересні на конкурсній основі буде обрано тисячі нових державних службовців. Буде створено нові підрозділи, які називатимуться директоратами. Їх головна функція буде – формувати нову державну політику. Вони дивитимуться, що у суспільстві не так і її формуватимуть.
Зарплата керівника такого директорату буде сімдесят тисяч на місяць, а решта отримуватимуть від п’ятдесяти до шістдесяти тисяч. Хочу зазначити, що гроші на це нам дає Європейський союз – сто мільйонів гривень. Можливо, з притоком нових кадрів у нас краще запрацює державна політика і будуть чути громадянське суспільство?
– Я не розумію таких реформ. Уявіть собі, це у нас будуть урядовці двох сортів. Колись ми критикували Медведчука і його команду, які під час президентських виборів поділили українців на три сорти. А тепер у нас будуть урядовці двох сортів.
Уявіть, ви досвідчений працівник, працюєте, наприклад керівником аналітичного інформаційного відділу міністерства. Отримуєте шість чи сім тисяч гривень. А я на курсах був за кордоном, написав бекграунд, що вдень і вночі переживав за Майдан, коли був в Америці чи ще десь. А зараз дізнався, що хороші заробітні плати і приїхав сюди.
Я не керував жодною людиною в Україні і не знаю, що відбувається в ній, але готовий подати свіжі ідеї із закордонного досвіду. От я не вважаю, що всі держслужбовці у нас злочинці – середній рівень апарату у нас досить професійний. Або ще нижчий рівень апарату – вони переживали різні непрості історії,знаходили оптимальні рішення, і так далі. Як вони будуть існувати? Це будуть одні двері ліворуч, де буде написано “совкові державні службовці”, і хай вони виживають на стільки-то тисяч гривень, а двері праворуч – набрана еліта? Одним платить ЄС, а іншим – Україна. Я не розумію логіки. А що міністр, його заступники?
Я би зрозумів, якби це були структури з дорадчими органами. Наприклад, ми робимо міністерство стратегічного планування – ніби логічно. Є міністерство фінансів, а тут можна зробити під розробку бюджету, напрацювання нових стратегем – набрати молодих людей. Вони би мали дорадчі функції, не ухвалювали б безпосередніх рішень.
Але заводити їх у підрозділ міністерства – я такого не розумію. Я – віце-прем’єр-міністр, і не розумію, як би я керував, якби така система у мене була. Ця ідея – ще Яценюка. Він колись казав, що вони будуть доплачувати за рахунок європейський грошей. Але теж стояло питання, що ніби кращим людям. Ви думаєте, люди так співпрацюватимуть у міністерствах? Ще одне питання: а місія міністерств, їхні завдання – переглянуті? Ні, ніхто не переглядав. Тому така реформа можлива, якщо ми повністю змінимо статус уряду. Що це буде, як говорить Гройсман – аналітична діяльність, моніторинг викликів.
Мені згадалося, що було засідання колегії МВС напередодні дворіччя поліції. Запросили самих молодих і найвідоміших поліцейських. Був Мустафа Найєм і ще кілька молодих депутатів, які робили поліцію. Вони говорять: нам треба знати, що народ думає про нову поліцію. Тому треба прийняти постанову Кабінету міністрів про те, як проводити соціологічне дослідження. Ну в голові клепка є?
– Що значить, як проводити?
– Ну от давайте соціологію ліквідуємо і нехай поліцейські за бюджетні гроші і з постановою уряду перевірятимуть, чи довіряють їм. Так наука є, соціологія називається. Вона це визначає, тут не треба постанову уряду приймати.
Так само і тут – ми наберемо людей, які визначатимуть, які є проблеми. Та проблеми і так загальновідомі. Є у нас наукові інститути, дослідницькі центри – до речі, вони фінансуються з державного бюджету. Ви залучіть експертну аналітичну наукову думку, яка існує. Бо ніколи ж не запрошують ні експертів, ні вчених. А так я не розумію.
Якщо це для звіту, щоб оці мільйони освоїти – тоді так. Більше того, я думаю, що там буде купа знайомих, братів, сестер і племінників на цих посадах. Це так само, як абсолютна більшість грантових проектів – люди гроші освоїли, якийсь брєд написали. Я пам’ятаю, коли був у Верховній Раді, за мною постійно осіб десять бігало, що треба зареєструвати якийсь законопроект. Чому негайно? А, виявляється, вони на його розробку отримали п’ять мільйонів гривень і термін закінчується – їм треба для звітності, щоб хтось зареєстрував його у парламенті. Якщо і тут така схема – то це нічого не дасть.
А якщо ми, все таки, говоримо про реформу, то мусимо ще раз проговорити: що таке уряд, що таке міністерство, що таке урядовий комітет, що таке органи, які в координації міністерств. Якщо певні функції вони вже втратили, то їх треба забрати, нові – додати. І вже під ці нові функції заводити фінансування. Але, я ще раз кажу, я не знаю жодної країни, де б частина уряду фінансувалася за гроші платників податків України, а друга – за рахунок платників податків США чи Європи. Це неправильно, бо суперечить ідеології державного суверенітету.
– А всі ці органи – НАЗК, НАБУ, САП – вони ж також отримали спочатку фінансування від наших партнерів?
– Ні, вони фінансуються з бюджету. Гроші давалися під певні функції – під розробку і так далі. Я не проти європейського фінансування, але воно мусить бути під проекти. Наприклад – розробка стратегії реформування уряду – будь ласка, набирайте молодих людей, фінансуйте і нехай вони працюють.
От, наприклад, ми з вами отримали гроші, попрацювали і принесли документ. Але рішення повинні приймати уповноважені люди українською державою. У нас парламентсько-президентська республіка, обрали цю нещасну коаліцію, яка як масонська ложа то зникає, то з’являється, коаліція сформувала уряд, уряд бере на себе відповідальність. Бо інакше, уявіть, я міністр чи заступник міністра і ви мене щось запитуєте, а я кажу: “Ні, це от робив директорат, вони молоді, розумні, працюють за європейські гроші”. Тоді питання – а я що тут роблю?
Це все мені нагадує реформу парламенту, яка не відбулася. Вона писалася під керівництвом Кокса. Я казав, що депутати українські “під коксом” написали цю реформу. Це був абсолютний брєд, коли запропонували голосувати відносною більшістю тих, хто прийшов до парламенту. Так в Конституції ж написано, що двісті двадцять шість має бути. Так само тут – хтось з іноземців запропонував свій варіант і, очевидно, Гройсман, щоб показати свій європейський лоск, це запропонував. Ніби гроші і не шкода, бо не наші, але хотілося б, щоб і вони теж були використані у відповідний спосіб.
Тоді ви хоч міністрів призначте і керівників державних національних компаній. У нас є сотні вакансій по Україні – починаючи від міністрів і закінчуючи управляючими компаній.
– У нас три міністерства без керівників – Тарас Кутовий написав заяву ще в травні, Стець – також. У міністерстві охорони здоров’я в.о. вже більше року. Що відбувається?
– Це неприпустима річ.
– От цікаво, хто зараз керує тим же аграрним сектором в Україні? Впроваджується земельна реформа – без міністра? До речі, в комітеті Верховної Ради там зараз теж в.о. – немає керівника. Це взагалі можливо?
– Це неприпустимо навіть з точки зору законодавства. У законах і підзаконних актах розписано, скільки можна бути виконувачем обов’язків. Така довго керуюча виконувачка обов’язків руйнує відповідальність і легітимність влади. Я вже не кажу про ЦВК, Рахункову палату і уповноваженого з прав людини – де в.о. вже по три роки на посадах. Хоча в кінці цих підзаконних актів схитрили і написали речення “аж поки не оберуть нового”. Хоча це не знімає питання легітимності.
– Тобто виконувачем обов’язків можна бути і десять років?
– Ну, принаймні, це по Рахунковій палаті так.
– А який термін є в Уляни Супрун? Вона вже рік на посаді
– У підзаконних актах, здається, максимальний термін три місяці. Є об’єктивна і суб’єктивна обставини. Об’єктивна у тому, що більше року парламент не може прийняти жодного кадрового рішення, оскільки фізично немає людей. П’ять голів комітетів й одного голову комісії не призначено. Це вперше в історії парламенту, що третина голів комітетів є виконувачами обов’язків. Але головне, що вся система під ними, де гроші бюджетні крутяться, – там виконувачі обов’язків.
Дивіться, в міністерство АПК призначається заступник, прем’єр пропонує якусь свою людину. Зараз жартують, що Мартинюка, в.о. міністра, десь на Вінниччині раніше називали Макс “Бакс”. Фіскальною службою зараз керує теж чоловік з Вінниччини, який прославився тим, що ніби був керівником горіхової мафії. Горіхи – це така класна вигідна штука. Далі, ліс – виконувач обов’язків, геологія, риба , Укрспирт – те саме. Там, де великі гроші зариті, у нас всюди виконувачі обов’язків.
І тут проступає суб’єктивна обставина, яка іноді важливіша за об’єктивну. Це те, що виконувач обов’язків завжди у підвішеному стані. Йому говорять: ти стаєш відповідальним за тютюн чи геологію. В тебе є три місяці, за цей час ти повинен приватизувати такі-то підприємства, нашим людям, і щомісяця на касу будеш давати таку-то суму. Якщо ти цього не виконаєш – ми тебе у будь-яку хвилину звільнимо. Бо звільнити дуже просто. І ця система з виконувачами обов’язків зараз працює по всій країні. Це голови райадміністрацій, заступники голів обласних адміністрацій, автодорів. До речі, поляк в Укравтодорі – теж виконувач обов’язків. Виходить, що це система безвідповідальності.
– А в Нацбанку, Держмайні?
– Тим більше. Ця влада – тимчасових виконувачів обов’язків. Ці люди найуспішніше можуть розкрадати кошти, нерухомість, землю чи майно. Бо вони не несуть відповідальності і завжди можна на когось списати. Думаю, експертам і журналістам можна порахувати те, що я сказав. Що в нас є такі в.о., які по три роки на посадах. Значить, вони успішно справляються із тими завданнями, які їм ставлять. Думаю, що і західним експертам, які це придумали і дали гроші на директорат, це буде цікаво.
Нам можуть частину грошей дати і ми покажемо, що краща система – це коли всіх людей законно призначити на посади, щоб вони безпосередньо відповідали. Не треба моніторити директоратом з такими зарплатами. Бо це очевидно – щоб вибудувати систему відповідальності, треба всіх призначити уповноважених людей, і з них потім запитати. Починаючи від Верховної Ради і закінчуючи урядом і обласними й районними адміністраціями. Та якщо цього не роблять, значить комусь це вигідно.
– Яким чином рухати це з місця? Верховна Рада пішла на канікули, не проголосувавши ні за відставки, ні за призначення. Дуже багато питань залишились відкритими. Ми можемо так і до чергових виборів дожити.
– Я би почав із найпростішого. Наприклад система місцевої виконавчої влади – подання прем’єр-міністра, призначення президента. Тут треба президента запитувати, чому він не виконує свої обов’язки. Якби він вживу зустрівся з журналістами, а не заготовлено, то його б про це запитали. Чому не призначає голів районних, заступників і голів обласних адміністрацій? Те саме треба питати й в уряду, чому не призначаються керівники державних компаній або органів центральної виконавчої влади. Є сотні посад, які призначаютьсь поставою Кабміну.
Залишається поки що питання трьох міністрів. За парламентом – троє голів комітетів, один голова комісії, ЦВК, Рахункова палата і голова Нацбанку. Теж не мало. Але про Верховну Раду можу вам точно сказати, як людина, яка аналізувала, як приймаються рішення – очевидно, що там немає коаліції. Тоді, що треба зробити: якщо кожному дати якусь посаду, не тільки членам формальної коаліції, а й іншим, тоді теоретично можна вийти на якесь голосування. Але, оскільки в парламенті ніхто нікому не довіряє, то це не виходить.
Подивіться, це ж треба було додуматись у прикінцеві положення закону про Конституційний суд зашити процедуру обрання уповноваженого з прав людини. Який директорат, яких молодих людей треба запрошувати на європейські гроші, якщо тут очевидно навіть студентам, яким я читаю лекції у вузі, що цього робити не можна? Чому це зробили? Бо Народний фронт, який вибив собі цю квоту, не вірить, що при таємному голосуванні оберуть Денисову уповноваженою з прав людини. А ми всі з вами заручники цієї недовіри всередині коаліції.
– Ми це розуміємо, що ми заручники людей, які у нас зараз при владі. Але яким чином нам жити в цій країні? Адже без міністра охорони здоров’я у нас зараз йде медична реформа. Уже в другому читанні депутати можуть прийняти ці законопроекти. Земельна реформа йде без міністра. Хто буде за це відповідати? Я не проти змінити систему охорони здоров’я, але чи таким чином? Адже в самому комітеті охорони здоров’я – проти цієї реформи.
– Ну ми всі за реформу, бо така система охорони здоров’я нас не влаштовує.
– Але вас влаштовує та реформа, яку нам пропонує виконувач обов’язків міністра?
– Із того, що я прочитав, я не до кінця розумію, як вона буде здійснюватися. Чесно кажучи, влада, якій вісімдесят чи дев’яносто відсотків українців не довіряє, ніколи не зможе зробити успішну реформу. Ще раз кажу: не треба іноземних грошей, щоб пояснити, що таке успішні реформи. Передумовою успішних реформ є довіра до людей, які їх роблять. А її вже нема. Але, менше з тим, щоб вийти на успішну реформу, вона має бути обговорена не лише комітетом, а й експертами в медичній галузі.
І, по-друге, ця справа настільки делікатна, що без апробації у певному сегменті, її не можна запускати на країну. Це – абсолютно очевидно. Умовно кажучи, якщо якась область, яку не шкода, готова – давайте попробуємо. Візьміть один населений пункт чи одну область і покажіть, як воно буде успішно діяти. Тоді ми будемо працювати. Так само – із земельною реформою. От вінницькі хлопці за неї відповідають, то візьміть і проведіть її у Вінницькій області.
Якщо на сьогодні протестувати, що відбувається у земельному питанні, то, я переконаний. там компанії Порошенка і близькі до Гройсмана – монополісти з точки зору оренди земель. Якщо ми принаймні покажемо, що відбувається на ринку, впорядкуємо орендні відносини, запрацює Антимонопольний комітет – ми побачимо всі ці страхи.
Бо в нас вже монополізований ринок. Як можна монополізований ринок робити ринком приватної власності? Тобто, нам треба його демонополізувати і дати людям нормально за пай отримати, дати можливість сільським радам отримувати за оренду землі, перевірити чи не знищують сьогодні агрохолдинги.
Ніхто не перевіряє якісь ґрунтів. В усьому світі ви можете отримати землю – так. Але вас сто разів перевірять, дадуть вам в оренду землю, ви мусимете жити в сільській місцевості, а не з Києва керувати. І лише після того, як вас перевірять, впевняться, що якість ґрунтів не погіршується, що ви хороший фермер і вмієте працювати, що з сільською громадою у вас нормальні відносини – тоді дадуть двадцять чи сто гектарів у приватну власність.
А у нас влада пропонує з кінця почати – давайте дамо, а тоді подумаємо, що робити. У цьому – сенс антиреформи. Тобто, спочатку треба розписати всі інструменти, попробувати на локальній території, а потім вже робити. Тому я не бачу голосів під таку земельну реформу. Думаю, що і під реформу охорони здоров’я, американську чи детройтську, як вона там називається, їх теж не буде.
На сьогодні влада цю риторику реформ мусить зупинити, бо все зводиться до того, що навіть на стадії підготовки це не можна назвати реформами. От пенсійна реформа. Ми запитуємо у віце-прем’єра Розенка, він же по соціальній політиці, а він каже: та я толком не знаю, там ніби Рева з кимось розробляє. Ну як пенсійну реформу можуть розробляти три особи, і міністри не знають? Депутатів запитайте. Те, що вони проголосували осучаснення пенсій – так це не реформа.
Зараз осучаснення треба робити щокварталу, а не в кінці року. В чому сенс – з’являється накопичувальна система, піднімається економіка, але там немає реформи. Це просто проект, який Янукович у свій час використовував, і вся влада його використовувала загалом. Тільки Янукович на двадцять гривень піднімав, а зараз буде на п’ятсот чи на сімсот гривень. Це до реформи не має жодного відношення, це – перерозподіл грошей до пенсіонерів, щоб зробити їх більш лояльними до влади.
Підсумовуючи історію реформ, скажу, що права на системні реформи нинішня влада вже не має. Бо вона має фантастичну недовіру до себе. Вона може лише напрацьовувати якісь пілотні проекти у тій чи іншій сфері. Ми подивимось, як вони будуть працювати. Але серйозні реформи може робити лише влада, якій довіряє суспільство. Навіть якщо щось добре ця влада задумувала, настільки вже її не люблять і ненавидять, що ніхто не повірить, що це – реформа для людей, а не для того, щоб вкрасти гроші.
