Є стара індіанська приказка, яку використовують маркетологи всього світу: “Кобила здохла – злізай”. Здавалося б, все ясно, але …
1. Ми вмовляємо себе, що є ще надія.
2. Ми б’ємо здохлу коняку сильніше.
3. Ми говоримо: “Ми завжди так скакали”.
4. Ми організовуємо захід щодо пожвавлення здохлих коней.
5. Ми пояснюємо собі, що наш здохлий кінь набагато краще, швидше і дешевше.
6. Ми сидимо біля коня і вмовляємо його не бути здохлим.
7. Ми купуємо засоби, які допомагають швидше скакати на здохлих конях.
8. Ми змінюємо критерії розпізнавання дохлих коней.
9. Ми стягуємо дохлих коней разом, в надії, що разом вони будуть скакати швидше.
10. Ми наймаємо фахівців з мертвим коням. І т.д. і т.п.
Так все б нічого, але суть то одна і вона не змінюється: Кобила здохла – злізай!
До чого це я? До того, що якщо ми дійсно хочемо розвиватися європейським шляхом розвитку, одного безвізу мало. Безвіз – це те, що нам дали звідти. У вигляді серйозного авансу нашій влади.
Як допомагають їй ще з МВФ-ськими кредитами (поворотними, до речі), донорськими безповоротними грошима або санкціями, що накладаються на Росію в збиток своїм експортерам. У надії, що ми на ділі, а не на словах відмовимося від совкового минулого і вийдемо зі своєю наїждженої колії на європейський автобан! Але для цього потрібно відмовлятися від здохлих коней!
Для початку потрібно зрозуміти, що державний президентсько-парламентський устрій є непрацюючим інструментом і реформи потрібно починати звідси! А не вибудовувати дві паралельні вертикалі влади з дерибаном зон впливу. І починати позбуватися від здохлих коней.
Одним з яких є прокуратура, саме грізне силове відомство, кийок якого жоден з наших президентів не хотів випускати зі своїх рук. Але яке при цьому займається чим завгодно, замість своїх технічних функцій.
Але ми нікуди не втечемо від радянського минулого, поки не приберемо силовиків з економіки! Добровільно вони не підуть. Це і сам по собі прибутковий бізнес. Ну і політичний інструмент впливу, а політика у всіх країнах колишнього совка – найвигідніший бізнес.
Якщо хочемо реальних реформ, потрібна хірургія. Потрібні не слова, а зрозумілі всім дії. Наприклад, ліквідація прокуратури як окремого держінституту.
Як влаштований інститут прокуратури в інших країнах?
Є чотири групи країн, що відрізняються одна від одної місцем прокуратури в системі державних органів. Прокуратура як самостійна система (підзвітна парламенту або главі держави) виділена тільки в пострадянських країнах (крім країн Балтії), а також в деяких країнах Південно-Східної Азії (Китай, В’єтнам, КНДР та ін.), І в декількох авторитарних держав типу Куби. І скрізь її функція – загальний нагляд за законністю.
Які є ще три варіанти, що відрізняються від звичного нашого?
1. Країни, де прокуратура входить до складу Мін’юсту. Хоча при цьому відноситься до органів правосуддя і діяти при судах. В такому випадку прокурори можуть навіть належати до суддівського корпусу. До таких країн належить Франція, Бельгія, Нідерланди, Данія, Ізраїль, Японія, Естонія, Польща, США та ін.
Наприклад в США служба в прокуратурі називається атторнейською службою, а прокурори – атторнеями. Головний їх обов’язок – представляти інтереси уряду в судах і забезпечувати виконання законів. Тільки в деяких штатах вони здійснюють кримінальне переслідування. Атторнеї на місцевому рівні обираються населенням, і цивільні справи знаходяться не сфери їх діяльності.
У Франції, де все прокурори призначаються і усуваються з посади президентом, прокуратура входить до складу Мін’юсту, і попереднє слідство здійснюють слідчі судді – магістри судового рангу.
У Данії, наприклад, прокуратура підпорядкована міністру юстиції, який і призначає відповідно до кваліфікації прокурорів і суддів. При цьому прокуратура займається підтриманням державного обвинувачення в суді, але в її діяльність не входить нагляд за управлінськими і владними структурами.
2. Країни, де прокуратура повністю у складі судової системи і знаходиться в судах (або користується в рамках судової влади адміністративної автономією). До таких країн належить, наприклад, Іспанія, Болгарія, Латвія та ін.
3. Країни, де інституту прокуратури немає. Наприклад Великобританія. У ній Генеральний атторней очолює адвокатський корпус, представники якого і виступають в необхідних випадках на судових процесах як обвинувачі. У разі особливо важливих кримінальних справ звинувачення підтримує спеціальна посадова особа – директор публічних переслідувань.
Зрозуміло, що у нас будь-які зміни, якщо їх навіть колись захочуть рішуче провести, зажадають серйозної імплементації, яка до того ж буде, як і все нове, всіляко саботуватися і вихолощуватися для збереження інструментів впливу і заробляння.
Але якщо цього (і багато чого ще, звичайно) не зробити, то відірватися від минулого країна не зможе навіть з безвізом в Європу. Точніше зможуть окремі її представники. Поодинці і сім’ями.
Вже мільйони представників. Найактивніші і діяльні. Треба міняти устрій України, крок за кроком, починаючи з окремих, зрозумілих і пояснених громадянам ходів.
А як сьогодні можна пояснити, що в Україні 27 прокурорів на 100 тисяч населення, а в Німеччині 5!
При цьому ніде в Європі їх не більше 10. Тільки в Росії – 32! (На 2017 рік, до речі, бюджетне фінансування прокуратури у нас становить рекордні 5 з гаком млрд. грн, при цьому кількість співробітників обіцяють до кінця року серйозно знизити).
І, незважаючи на гучну декомунізацію і антиросійську риторику, до кого ми ближче? Навіть якщо поголовно одягнути всіх у вишиванки? Президент може скільки завгодно тролити Росію віршами Лермонтова про “мундири блакитні” і говорити їй “прощай”, але при цьому, як це часто з нами усіма буває, – попрощатися і не йти!
Тому що піти – це означає проводити дерегуляцію, спрощувати адміністрування, покращувати інвест-клімат, зменшувати кількість і роль держави в країні і прибирати силовиків від економіки. І кожен день робити поступові, але невблаганні кроки в цьому напрямку.
А місце інституту прокуратури в державній системі (яку саму треба приводити до європейських стандартів – парламент / прем’єр-міністр), в поєднанні з ефективністю роботи цього інституту – просто лакмусовий папірець всіх інших реформ. Але треба вибирати – або силові кийки в руках влади або ефективний державний менеджмент.
А вибирати, до речі, повинні ми – виборці. А якщо нам пофіг, то і не скаржитися потім в разі чого.
Приклад прокуратури навів просто, щоб було зрозуміло – є непорушним, це не означає правильно! І це не означає, що ефективно. Тим більше, що КПК, прийнятий в 2012 році “допоміг” прокуратурі повністю узурпувати всі правоохоронні органи.
Суд, за рідкісним винятком, в результаті став просто весільним генералом. Органи слідства в таких умовах деградують. Професійні навички слідчих за останні роки впали катастрофічно.
При цьому для “рішал” і схематозників розділля – реєструється будь-який абсурд (для відкриття кримінального провадження досить неперевіреної заяви від кого завгодно в прокуратуру, без проведення десятиденного дізнання, як це було раніше) а потім йдуть репресії: обшуки, НСРД (негласні слідчі розшукові дії) і пр.
Крім того всі вже вприсмакували принади іновацій, пов’язаних з можливостями прокуратури “гратися” оголошенням про підозру.
Все зав’язано на прокурорі: захоче – вийде на санкцію за статтею, яка передбачає взяття під варту, а не захоче – то під заставу! А віддувається потім в разі гучних справ “продажний суд”!
Скільки можна намагатися знімати симптоми, а не лікувати саму хворобу? Кобила здохла, пора злазити …!
