Politerno > Статті > Україна і світ > Сучасна зброя для України: як відсутність довіри заважає нашій перемозі

Сучасна зброя для України: як відсутність довіри заважає нашій перемозі

  • 3 Серпня, 2022
  • 363 Переглядів
  • 0

Постачання сучасної зброї від західних союзників – один із ключових факторів, завдяки якому Збройним силам України вдалося зупинити наступ росіян, суттєво зменшити наші втрати та почати масові удари по складах боєприпасів та техніки ворога.

Військові експерти вже називають такі дії початком контрнаступу України для звільнення окупованих територій. 

Головна умова його успіху – постійне швидке надходження сучасного озброєння з країн НАТО, особливо зі США. У цьому ми вже переконалися на прикладі застосування HIMARS, що знищили десятки складів російської армії.

Проте, щоби справді ефективно протидіяти ворогу, точкового застосування окремих видів зброї недостатньо.

Гарантією перемоги України у війні з Росією має стати повноцінна система, що передбачає повний перехід від радянської зброї до військової техніки за зразком НАТО, який був оголошений у квітні. Разом із відповідними технологіями та налаштованою логістикою.

 

Зараз налаштувати таку систему заважають три пов’язані фактори:

  1. Західної зброї досі недостатньо. Часто передане обладнання – це фактично застаріла списана зі складів техніка, яка не тримається довго на полі бою;

  2. Союзники передають нам сучасну зброю без повного доступу до технологій. Через це ми не можемо використовувати її на повну потужність та ремонтувати в Україні;

  3. Довіра. Росія розуміє, що саме від поставок західної зброї залежить перевага України на фронті. Тому вже почала гібридну спецоперацію, завданням якої є переконати США, що надана Україні зброя або а) розкрадається, або б) потрапляє до рук злочинців чи ворогів. Досягати поставленої цілі росіяни будуть через комплекс інформаційних кампаній, що швидше за все будуть підкріплюватися агентурними мережами всередині України.

На фактор довіри варто звернути особливу увагу. Наші партнери хочуть мати повну впевненість у тому, що поставлена зброя буде використана за призначенням, а інформація про отримані технології не опиниться у третіх осіб.

На жаль, за попередні роки ми не показали себе відповідальними партнерами з нульовою толерантністю до корупції. В результаті сьогодні помилки минулого стають на заваді отримання найновітнішої зброї, від чого залежатиме наша перемога.

Розберемося, чому така ситуація виникла та що ми маємо зробити вже зараз, аби побудувати довіру.

“” Читайте також: Призначення глави САП і не лише. Що із заяв Спартц має почути Банкова

Як США контролює передачу зброї іншим країнам?

США – найбільший експортер зброї у світі. Росія посідає друге місце. Так історично склалося в ході гонки озброєнь під час Холодної війни.

Військове обладнання в Америці виробляють приватні компанії, але закон про експортний контроль зброї жорстко регулює збут виробів у треті країни. Експорт зброї є невід’ємним елементом зовнішньої політики США, покликаним захищати інтереси національної безпеки Америки на глобальному рівні.

Щодо будь-якої країни, яка отримала зброю американського виробництва, уряд США зобов’язаний здійснювати постійний моніторинг (end-use monitoring)

Він передбачає фізичне регулярне інспектування зброї американського походження в третіх країнах, надсилання запитів про місце її перебування, перегляд звітів про її використання. 

Так США стежить, щоб американська зброя не потрапила до рук ворогів, недружніх країн чи злочинців. Ця процедура покликана захистити вогневу технологічну перевагу американської армії.

Загалом будь-яка передача виробленої у США зброї, зміна цілі використання та умови утримання обладнання мають бути погоджені урядом США.

Окрім того, у США діє закон Лехі (Leahy law), який забороняє надавати допомогу підрозділам іноземних сил безпеки, що задіяні в значних порушеннях прав людини – тортурах, вбивствах, зґвалтуваннях тощо.

Тобто якщо в американського уряду є недовіра до країни, зокрема через високий рівень корупції, то передача оборонним силам цієї країни військових технологій та зброї буде вкрай обмежена або зупинена.

Як США допомагали Україні після 24 лютого

У березні та травні цього року в США прийняли два спеціальні закони – так звані “Ukraine Supplemental Appropriations Acts”. 

Вони передбачають фінансування на суму 53,7 мільярда доларів, однак на військову допомогу Україні з них передбачено близько 19 мільярдів доларів. З цих коштів на сьогодні витрачено орієнтовно 8 мільярдів доларів.

Ці гроші можуть витрачатися на військову допомогу в рамках трьох основних програм: президентські списання (presidential drawdowns), ініціатива з безпекової допомоги Україні (USAI) та іноземне військове фінансування (FMF).

Більшість зброї від США, включно з тими самими HIMARS, ми отримали в рамках програми президентських списань. Відповідно до неї, Джо Байден визначає, яке озброєння на складах США є надмірним і не вкрай потрібним, та своїм рішенням передає його Україні, враховуючи зовнішньополітичні інтереси Америки.

Це – найшвидша програма, за якою можна отримувати військову допомогу зі США. Але вона має низку недоліків: 

  1. Доступне озброєння на складах США за кілька місяців завершиться.

  2. Програма не запускає виробництво нової зброї для України, а отже, високотехнологічне нове обладнання не є доступним для нас.

  3. Не передбачено системи допомоги утримання такої зброї, зокрема її ремонту.

А головне – уряд США в особі президента Байдена та його Нацради з безпеки, визначає на свій розсуд, яка саме зброя, у яких об’ємах і коли потрібна Україні.

Наприклад, у квітні США з великими потугами передали Україні артилерійські системи 155 калібру, що є стандартом зброї НАТО. До того американці переважно допомагали Україні з пошуком та постачанням радянської зброї в східноєвропейських країнах.

Тоді ситуація на фронті була критичною – вичерпувалися снаряди 152 калібру до наших пострадянських артилерійських систем. Усі такі боєприпаси, доступні для нас у світі, ми вже викупили. 

Ворог мав перевагу в рази і знищував артилерійським залпом кілометри наших позицій. Протиставити їм ми могли лише західні NLAW, “Стінгери” та “Джавеліни”. Проте вони є системами близького бою й ними неможливо перемогти російську артилерію.

В Америці довго вагалися, чи давати Україні сучасні артилерійські системи 155 калібру, пояснюючи, що це може спровокувати Путіна на подальшу агресію. Але публічний розголос, викликаний жахіттями в Бучі й Ірпіні, та тиск Конгресу змусили адміністрацію Байдена розпочати постачання. 

Дії США стали сигналом для інших партнерів надавати нам західну артилерію.

Проте є важливий момент. Американці передають Україні артилерію без цифрових систем контролю вогню та без технічної документації, необхідної для ремонту цієї техніки. На практиці це означає, що наші солдати наводять американську артилерію на ціль вручну, замість цифрової більш точної та ефективнішої системи наведення цілі. 

Якщо зброя виходить із ладу, її везуть на ремонт до Польщі. Ламаються ці системи часто, бо, по-перше, вони не нові, а, по-друге, через невелику кількість і відсутність цифрових систем ЗСУ експлуатують їх дуже інтенсивно.

Тобто це якби замість новенького MacBook ми отримали старий комп’ютер без доступу до Інтернету, гарантії й технічної документації. Нам просто провели швидкий курс про те, як користуватися Word на цьому комп’ютері. Але все ж у порівнянні з друкарськими машинками ворога (артилерією радянського зразка) нам ці комп’ютери вкрай допомагають.

Публічно можна знайти купу різних пояснень, чому так відбулося. Але є головна причина, над якою нам треба ґрунтовно працювати – американці не настільки довіряють українській владі, щоби передавати найсучасніші оборонні технології в повному обсязі.

Для нас це є серйозною загрозою. Безумовно, Росія це добре розуміє та буде системно бити в цю слабку ланку.

Навесні росіяни вже пробували вигадувати фейки про те, що українські військові буцімто “здавались із західною зброєю”. Будуть з’являтися й нові фейки та наративи про нелегальний продаж та контрабанду західної зброї. Й Україні не достатньо списувати все на росіян у відповідь на кожне питання від партнерів та ЗМІ щодо того, куди дівається західна зброя.

Що зробити, аби вибудувати довіру?

Для формування довіри фактично є дві умови. 

Перша – у короткостроковій перспективі Україна мала б запровадити систему контролю за поставленою західною зброєю. 

Друге системне завдання – запровадити реформу оборонних закупівель, у рамках якої усунути будь-які можливості для корупції. Така реформа має забезпечити підзвітність та високі стандарти в нашій системі закупівель зброї.

Щодо першого – заступниця міністра оборони Ганна Маляр заявила, що Україна вже кілька місяців запроваджує таку систему моніторингу та контролю. Це чудова новина, але в основі ефективної системи моніторингу є цифрова система логістики зброї, якої в Україні досі немає. А отже, поки що немає переконливих аргументів для наших партнерів.

На практиці це означає, що кожну зламану американську гаубицю ми поки що веземо в Польщу на ремонт, бо партнери не передають Україні детальну документацію й дозвіл на ремонт свого обладнання.

Щодо другої передумови – усе лишається невтішно. Історично склалося так, що закупівлі та продаж зброї в Україні є однією з найбільш закритих секретних і непрозорих систем, де крутяться мільярдні грошові потоки. 

Петро Порошенко поплатився президенством за толерування корупції в цьому секторі, бо корупційні схеми Укроборонпрому вилізли назовні в ключовий момент виборчих перегонів.

За президентства Володимира Зеленського в умовах повномасштабної війни в нас є шанс вичистити авгієві стайні оборонних закупівель. На кону стоїть існування країни та життя мільйонів людей. Але цей шанс тане на очах, як і довіра американців та інших західних партнерів до України.

Так, замість проведення прозорої реформи оборонних закупівель у Міністерстві оборони формується монополіст із торгівлі зброєю – державне підприємство “Агенція оборонних закупівель”. 

Кілька співрозмовників УП в оборонній сфері розповіли, що відповідальним за роботу цієї агенції є заступник міністра оборони, колишній бізнес-партнер Андрія Єрмака Денис Шарапов.

За інформацією видання “Наші гроші”, Шарапов має репутацію торговця зброєю з корупційних часів експрезидента Віктора Януковича.

Безумовно, до біографії та дій Шарапова та загалом новоствореного ДП найближчим часом буде прикуто увагу й американських, і російських спецслужб. Росіянам треба роздобути фактаж для інформаційно-психологічних операцій під час осінньої виборчої кампанії в США. Американцям же – розуміти, наскільки Україна серйозно налаштована змінюватися та вибудовувати довіру до себе в дуже чутливому та грошовому секторі оборонних закупівель.

***

Американських партнерів і досі вражає ефективність Збройних сил України в тому, як вони відбивають напади росіян попри вогневу перевагу агресора. 

За перші п’ять місяців війни до української армії вибудувалася довіра та повага західних партнерів. Саме тому з кінця квітня розпочалися поставки серйозного сучасного натівського обладнання в Україну.

Проте поки цього обладнання недостатньо для перемоги. Як і немає, на жаль, повної довіри наших західних партнерів до всього сектору оборони України.

Завданням кожного, хто дотичний до ухвалення рішень у державі, має бути розбудова такої довіри. В умовах війни це – актив, який забезпечить нашій армії високотехнологічну зброю для звільнення окупованих територій, гарантуватиме безпеку нашим громадянам та пришвидшить розгром Росії.

Дар’я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції

“” Читайте також: Історія однієї зради: дванадцять друзів Деркача. Частина 2

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE