Любомир Гузар, колишній лідер п’ятимільйонної Української греко-католицької церкви (УГКЦ), котрий відійшов у вічність на 85-му році життя, вважався моральним авторитетом. Українці, незалежно від віросповідання, поважали його за мудрість і простоту, до його порад прислухалися.
“Він говорив дуже простою людською мовою, але одночасно це мова високого європейського інтелекту”, – ділився враженнями про знайомство з Гузаром правозахисник і дисидент Семен Глузман.
Шість років тому Гузар добровільно подав прохання про відставку після десяти років на посаді предстоятеля УГКЦ – за віком і через проблеми зі здоров’ям (він майже осліп і страждав від діабету). Його замінив Святослав Шевчук, якому на той момент був 41 рік і який раніше був його секретарем, а потім служив єпископом в Аргентині. При цьому Гузар залишався духовним лідером, в 2013 році, після зречення від престолу Бенедикта XVI, його навіть називали серед кандидатів на папський престол. Але обиратися на роль нового папу він не міг через віковий ценз – за кілька днів до початку конклаву йому виповнилося 80 років, а це граничний вік для понтифіків.
“Як немає за столом борщу, так немає і Отченаша”
Гузар переїхав до Києва зі Львова разом з верховним престолом УГКЦ, жив в триповерховій резиденції в Княжичах під Києвом.
“Блаженніший любив тварин, тримав котів. У нього була весела вдача, він міг розвеселити, любив просту їжу”, – розповіли “Страні” служителі УГКЦ.
“Я не знав більш життєрадісної людини, – згадує Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України. – Я пам’ятаю його усміхненим, причому так не показово, але так прекрасно, як можуть усміхатися тільки люди з пишними вусами і бородою. Він вмів чудово жартувати. Я люблю постійно повторювати його фразу: “Як немає за столом борщу, так немає Отченаша”.
“Переселенці – апостоли єдності”
В останні роки Гузар погано себе почував, був дуже слабкий і зовсім не бачив, кажуть в його оточенні.
Незважаючи на хворобу, він до останнього висловлювався зі злободенних питань. Війну на сході України він називав ціною, які українці платять за свободу.
“Ніякі Мінські угоди не допоможуть, поки обидві сторони не зрозуміють: світ – це перш за все любитися, а вже потім – домовлятися. Ми не можемо очікувати ні від Росії, ні від когось іншого порятунку, а повинні побудувати державу власними силами”.
Екс-глава УГКЦ закликав поважати переселенців з Донбасу, а не ставитися до них вороже, як це нерідко буває. Ось що він сказав про біженців зі сходу України в одному з інтерв’ю:
“Може, хтось в цьому бачить велику біду? Мовляв, повинні їх годувати, повинні давати їм вибір де жити і працювати, а це для нас додатковий і непотрібний тягар. Звичайно, це важко, я не заперечую. Але я сам колись був волоцюгою під час Другої світової війни, і до сих пір вдячний тим людям, які нас тоді брали. Це не були українці, це були австрійці та інші люди. І ті переселенці, яких ми з серцем приймемо, будуть апостолами єдності України, коли повернуться додому. Вони розповідатимуть тим, хто не виїжджав, що знайшли хороших людей і в Центральній, і в Західній Україні “.
Націоналісти і ненависть
Гузар бачив небезпеку в сплеску націоналізму в Україні.
“Націоналізм – це любов до свого народу, але також повага до всіх інших. Потрібно любити своє і поважати чуже. Не може бути націоналізму, навчаючого когось ненавидіти. І якщо будувати Україну на ненависті, то це закінчиться тим, що ми остаточно станемо ненавидіти себе самих, українців”, – говорив екс-глава УГКЦ.
На думку патріарха, українці були не готові до здобуття незалежності.
“Вона прийшла до нас дуже несподівано. Довгі роки ми мріяли про своою власну державу, боролися і терпіли. Але ніхто не думав, що той велетень, та велика сила, яку представляв собою Радянський Союз, може впасти. Ми очікували, що все відразу стане на свої місця і буде все, про що мріялося. Але так легко воно не дасться”.
“Це не політика, а бізнес”
Гузар критикував нинішню владу за корупцію і відсутність політичної культури: “Це не політика, а великий бізнес. У нас немає справжніх державних мужів. Вони – не гриби в лісі. Їм потрібен час, щоб вирости, потрібно суспільство, умови, в яких вони можуть розвиватися. Начебто не перший рік живемо не за радянської влади, але чомусь досі впевнені: все повинно прийти до нас зверху, від держави. А ті, хто при владі, вважають, що народ – це дурні, яких треба використовувати і тримати десь далеко внизу”.
Гузар не рахував, що Україні потрібно прагнути увійти до Євросоюзу: “Це не є щось чарівне, що вирішить нам всі проблеми. Тому що у самій Європи дуже серйозні проблеми. Треба надати українцям таку можливість існування, щоб їм навіть і не снилося кудись виїжджати “.
А ще він радив не скаржитися і плакати, а ставити позитивні цілі і досягати їх: “Треба щиро працювати, щоб використовувати те, що маємо. І тоді зникнуть ті відмінності між частинами України, які політики штучно роздмухують”.
В цілому, за прогнозами Гузара, потрібно ще мінімум два покоління українців, щоб ситуація в країні покращилася і з’явився середній клас.
“Для цього потрібне суспільство свідомих людей”.
“У Христа був би комп’ютер”
Колишній лідер греко-католиків ще перед відходом у відставку зробив сенсаційну заяву про необхідність об’єднання українських церков. При цьому він був упевнений, що це довгий і непростий процес, але можливий:
“В першу чергу треба один одного поважати, не ображати. Адже ми суспільство”.
Гузар не цурався прогресу, він радив не дивитися телевізор і більше читати, але про гаджети й інші новинки техніки відгукувався добре.
Якось він сказав, якщо Ісус Христос жив би сьогодні, то працював би на комп’ютері.
“У нас є комп’ютери, автомобілі, літаки – те, про що 500 років тому люди і не мріяли! Завдяки комп’ютерам та Інтернету стало легше дізнаватися про світ”.
Став громадянином України в 69 років
Любомир Гузар народився у Львові в 1933 році. Півжиття прожив в Австрії, США та Італії, а українське громадянство прийняв лише в 2002 році, вже очоливши УГКЦ, в 69 років.
У 1944-му (в цьому році Львів звільнила від німців Радянська армія) його родина емігрувала – спочатку до Австрії, а з 1949 року – в США. В Америці майбутній кардинал вивчився на священика. Був членом Пласту. У 1969 році Гузар перебрався до Риму, став тут доктором богослів’я.
У 1993-му Любомир Гузар повернувся в Україну. Через три роки став помічником глави УГКЦ Любачівського, а в 2001 році, після його смерті, сам був обраний архієпископом Львівським і главою УГКЦ.
