Проблема слаборозвинених країн в тому, що в глобальному світі у розумної, відповідальної, освіченої і перспективної людини немає необхідності боротися за владу в рідній країні. Світ став таким доступним і універсальним, що така людина може реалізувати себе практично в будь-якій більш-менш розвиненій державі, де його якості та здібності будуть гідно оцінені і, відповідним чином, відразу, а не через кілька десятиліть.
Час – це єдиний непоновлюваний ресурс, і витрачати його на боротьбу з тими, для кого політика в слаборозвиненій державі – це єдиний спосіб розбагатіти і вирватися в люди, не має, об’єктивно, ніякого сенсу.
Тому Україна опинилась в дуже складній ситуації, набуваючи свою реальну незалежність в епоху глобалізації. Найздібніші їдуть, не бажаючи витрачати життя на те, щоб створити країну для наступних поколінь, а самі підлі, жадібні рвуться в політику і владу, вони розуміють, що відбутися і розбагатіти вони можуть тільки так і тільки тут.
Вони борються за владу всіма засобами і без жодних правил, вони ладні вбивати за неї і вмирати, все або нічого – такий їхній вибір, але люди справи не готові або не були готові брати участь в такій безкомпромісній боротьбі. Найчастіше – вони представляють тиху більшість, але перемагала їх, і все ще перемагає агресивна і радикальна меншість.
Ми, напевно, зможемо назвати не менше пари десятків відомих людей, народжених в Україні, які стали знаменитими за її межами, але ми насилу можемо назвати пару осіб, що стали відомим у себе на Батьківщині.
Всесвітньо відомих бандитів, олігархів, корупціонерів, власників панамських офшорів – хоч греблю гати, але всесвітньо відомих і авторитетних бізнесменів, вчених, винахідників, письменників, режисерів або політиків за всі роки незалежності – практично жодного.
Всі, хто потрібні країні, занадто розумні й раціональні, щоб в ній залишатися, а всі, хто залишаються і лізуть до влади, там потрібні в останню чергу.
Ми стали відстійником для тих, хто не потрібен у владі в своїй країні, але вирішив “допомогти” нашим злодіям грабувати народ України, і я далекий від думок про безоплатну допомогу і жертвопринесення Україні, це не про сучасний світ.
Як розірвати це порочне коло, як зберегти країну і як бути щасливим і успішним у себе вдома, на своїй рідній землі?
Люди, які тихо і часто мовчки несуть країну на своїх плечах щоденною працею, повинні взяти відповідальність в свої руки. Досить залишати політику клоунам, аферистам і дилетантам. Не можна довіряти управління країною тим, кому ми не довірили б виховання своїх дітей або управління своїми грошима. Це не складно зрозуміти, залишилося взяти і зробити. Люди справи повинні замінити у владі людей порожніх слів.
Подивіться в дзеркало і вирішіть для себе хто ви, чого хочете і що готові зробити для своєї родини і своєї країни, для майбутнього своїх дітей – це основа. Якщо є усвідомлене бажання і воля до реалізації – спосіб завжди знайдеться.
Володимир Полочанінов, член партії “Основа”
