Ставлення до цих двох політиків показує дуже важливі характеристики українського суспільства. Так вже вийшло, що смерть американського сенатора-республіканця Маккейна збіглася з поверненням в публічну політику і відродженням друга і кума Путіна – Медведчука.
Спільного в них нічого немає, скоріше навпаки. Якщо Медведчук відрито любить Путіна, захищає російську агресію, окупацію Криму і Донбасу і цинічно протиставляє український національний інтерес, планам та інтересам Кремля, то сенатор Маккейн не приховував своєї ненависті до путінської Росії і високо цінував мужність українського народу. Хоча, як справжній американський республіканець, на відміну від демократів, він прекрасно бачив слабовілля, непрофесіоналізм, жадібність, цинізм правлячої верхівки української влади. Він добре розумів, що така корумпована влада не зможе по-справжньому чинити опір планам Кремля.
Поєднання в громадській думці оцінки померлого сенатора Маккейна і живого Медведчука показує, що українці завжди перебільшують або позитивну роль одного політика, або ж перебільшують руйнівну силу, демонізують роль іншого політика. Так сталося з парою Маккейн – Медведчук.
Зараз в громадській думці ми бачимо вкрай високі оцінки ролі сенатора Меккейна на підтримку України в боротьбі з агресією Росії. І тут же страшно перебільшуємо руйнівну силу лобіста і посланця Кремля – Медведчука. Насправді, з політичної точки зору, цинічний і лицемірний президент-олігарх Порошенко, на якого так сподівалося українського суспільство в 2014 році, набагато небезпечніший прямого і нахабного Медведчука, який відкрито захищає інтереси Кремля. Таким чином нас привчають до думки, що Порошенко – «менше зло», аніж жахливий Медведчук.
Це захоплення історичною роллю померлого американського сенатора Маккейна і страх перед живим кумом могутнього Путіна – Медведчуком, говорить про зовнішній локус-контроль в масовій свідомості України. Справа в тому, що ми не віримо у власні сили і більше розраховуємо на зовнішню допомогу. З іншого боку, українська влада і суспільство більше боїться зовнішніх загроз, ніж бачить внутрішні загрози, наприклад, корупцію, бідність, слабку армію, розвал економіки. При цьому зовнішня орієнтація, для пояснень страхів і надій України стосується прямо протилежних політичних сил – прозахідних або промосковських. Обидві ці політичні сили розраховують перемогти або не програти лише при зовнішній допомозі.
Сенатор Маккейн захоплювався сміливістю і мужністю українського народу на Майдані, але і бачив всю гнилість української правлячої верхівки, яка намагається всидіти на двох стільцях. Можна помітити, що Маккейн, як справжній республіканець, цікавився не стільки українською історією, економікою або демократією, скільки здатністю української держави розвивати і захищати Україну і боротися з російською агресією. Це добре відповідає американським інтересам. Справа в тому, що в порівнянні з 2014 роком важливість України у світі різко зросла. Якщо в 2014 році Україна виявилася пасткою для агресивних планів Росії, яка вже не може ні перемогти, ні визнати свою поразку в Україні, то до 2018 року Україна перетворилася на сильний привід для ескалації будь-яких масштабних міжнародних санкцій проти Росії. По суті справи України стали міжнародним тригером для початку Другої світової холодної війни Росії проти Заходу, де вже мало хто звертає увагу лише на українські біди. І сенатор Маккейн, на відміну від президента Трампа, добре це розумів. У цьому сенсі сенатор Маккейн був хорошим учнем геніального політолога Бжезинського, який невпинно повторював свою тезу, що без України Росія ніколи не зможе стати могутньою сильною світовою державою. Так і сталося.
Тепер після смерті Маккейна українці будуть шукати собі нового «Друга України». Так само, як вони знайшли собі «Головного Ворога України» – Медведчука, який із задоволенням грає цю роль. Адже чим більше його будуть боятися чи ненавидіти в Україні, тим більше його будуть любити в Кремлі. А без персоніфікованого Друга України та Ворога України українцям нудно і неприємно.
Інакше доведеться шукати причини своїх бід і джерело перемоги всередині себе, а не списувати все на ворогів з Росії і сподіватися на друзів з Заходу.
Читайте також: Телетайп: Порошенко – Головний Патріот України, Медведчук – Прапорщик України, Тимошенко – Мати-Засновниця України
