Парламентська виборча кампанія стрімко набирає свої оберти і поки що нічим не відрізняється від виборчих перегонів 2014 року.
Як і на минулих виборах до Верховної Ради ключовими «гравцями» цьогорічних дострокових виборів виступають, в основному, сезонні політичні проекти – іншими словами політичні скороспілки, вирощені під запити суспільства, зазвичай рясно профінансовані і «прокачані» професійними політтехнологами.
У турбулентний для України 2014 рік великою популярністю користувались ті політичні сили, які на повну експлуатували дві найболючіші для суспільства теми – Євромайдан і війну на Донбасі. Монополію на їх використання узурпували два політпроекти – «Народний фронт» і «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Проект Яценюка-Турчинова на цьогорічні вибори йти відмовився, а от Порошенка – реінкарнувався у проект «Європейська солідарність».
Створені під парламентську кампанію 2014 року «Самопоміч» (про яку ми ще згадаємо) і Радикальна партія Ляшка на виборах 21 липня, за останніми соціологічними опитуваннями, 5%-ий бар’єр не долають і завести у Раду їх може лише диво. А тому їхнє подальше політичне існування під великим питанням: стануть вони відіграними і більше непотрібними своїм бенефіціарам політичними проектами чи все ж переростуть у партії, хоч і з позапарламентською діяльністю?
Проект «Опозиційний блок», як і проект БПП, пережив мутацію та отримав дві голови у вигляді проекту Медведчука-Рабіновича-Льовочкіна («Опозиційна платформа – За життя») і проекту Вілкула-Мураєва-Кернеса («Опозиційний блок»).
З класичних, системних партій із багатолітньою історією і політичним досвідом у 2014 році на вибори вирушили лише «Батьківщина» і «Свобода». Штурмують парламент ці важковаговики і цьогоріч, тільки от партія Юлії Тимошенко традиційно проходить у Раду, а партія Олега Тягнибока, вочевидь, залишиться й надалі вуличною політсилою із дедалі вужчою електоральною базою на Галичині.
Та поговоримо ми не лише про політичні проекти, на які такий падкий український виборець. Запит на пошук чогось нового в плані політичних сил і лідерів зрозуміти не важко. Після Революції Гідності народ розраховував на кардинальні зміни в країні і постмайданна влада, в особах Петра Порошенка та Арсенія Яценюка, не захотіла реалізовувати тих речей, яких вимагало суспільство – знищення корупції і покарання для соратників біглого Януковича. Порошенко, який уособлював старі політичні еліти але на якого покладалось так багато надій, своїм урядуванням завдав нищівного удару по цим очікуванням. Екс-регіоналів не покарали і вони спокійно заховались у Раді, боротьба з корупцією виявилась бутафорною, за спиною українських воїнів представники влади торгували з країною-окупантом, оточення президента отримало привілейоване становище і недоторканність. Майдан був зраджений. Як наслідок – колективний виборець провів свій «тихий» третій Майдан і пішов на крайні міри – привів до влади некомпетентного і далекого від політики Володимира Зеленського, який «купив» ошукане Порошенком суспільство невитіюватим «Зробимо їх разом!». Окрім Петра Олексійовича дісталось усім системним політикам, без оглядки на минулі заслуги.
Сьогодні, до започаткованого проектом «Слуга народу» тренду намагається прилаштуватись проект «Голос», лідер якого Святослав Вакарчук, слідом за Зеленським, на усіх можливих майданчиках повторює тезу, що «старі політики повинні піти в минуле». Але є одне «але». Все це так нагадує той самий 2014 рік і партію «Самопоміч», модного тоді Андрія Садового.
Пригадаймо, проект мера Львова здавався вибухом, віянням свіжого повітря, голосом змін. У ньому вбачався і прогрес, і європейське майбутнє, і патріотизм, і нові обличчя. І по округу №163 з центром у Тернополі до Ради від політсили Садового йшов такий собі «новий і незаплямований» топ-менеджер заводу «Опілля» мільйонера Ярослава Джоджика, невідомий широкому загалу – Тарас Пастух. Чоловік вже пробував свої сили на парламентських виборах 2012 року від партії УНП (у яку його також делегував безпосередній начальник) але тоді помітного результату не продемонстрував і через це нікому не запам’ятався. Та коли обрався в парламент у 2014 році під дахом «прогресивної» «Самопомочі» жодним новаторством і відстоюванням інтересів виборців не відзначився. На жодну проблему жителів Тернополя Пастух не відреагував. Зміни до Генплану міста, подальші забудови парків, знищення зелених зон, переобладнання котелень на торф’яне паливо, платня за дитсадки нетернопільських дітей, завищені тарифи на громадський транспорт… Тарас Пастух ні разу навіть не висловився по цим конфліктним аспектам життя громади, яка делегувала його до Верховної Ради. На зустрічі з виборцями і владою міста, тим більше на депутатські запити, Тарас Пастух часу просто не знайшов. «Нове обличчя», як і «прогресивний» проект виявились неспроможними реалізувати очікування своїх прихильників і причин цьому надто багато. Сьогодні «Самопоміч» набирає трохи більше 1% голосів, а Тарас Пастух намагається «продати» себе виборцю вдруге, щиро посміхаючись з білбордів.
Але у тернополян з’явився шанс повторити «подвиг» з обранням кандидата від рейтингового бренду. Адже по 163-му округу знову висувається «нове обличчя» з «прогресивної» і розкрученої політичної сили. Новіше навіть за обличчя Тараса Пастуха версії 2014 року. Якщо Пастух на той час вже пробував свої сили у виборчих перегонах, то Андрій Богданець, який висувається від «Слуги народу», взагалі жодної політичної або громадської діяльності ніколи не вів. Він зовсім не відомий ані в колі політиків, ані серед громадських активістів. Зате, як і Пастух, він є топ-менеджером відомого тернопільського підприємства, а саме – заступником директора ПАТ «Тернопільська птахофабрика». Якщо за Пастухом стояв мільйонер Ярослав Джоджик, то за Богданцем майоріє постать ще більш потужного бізнесмена – мультимільйонера Петра Сачика.
Виникає запитання – невже тернополянам так подобається експериментувати зі ставлениками крупного капіталу? Громаді слід зрозуміти, на виборах по одномандатному округу ми обираємо не далекого, майже абстрактного президента з шоу-бізнесу. Не голосуємо «проти» того ж Порошенка. На цих виборах ми визначаємось із представником обласного центру у Верховній Раді, а тому нам слід голосувати «за». Нам доведеться дивитись на постать, а не на гасла, оцінювати програми, а не хвилинні відео-звернення, зважувати на заслуги, а не на обіцянки. І робити це потрібно з розумом, а не на емоційній хвилі президентської кампанії. Дебати на НСК «Олімпійський» закінчились ще 19 квітня, президент Зеленський керує на Банковій, а вашим делегатом в Раді буде людина, з якою ви пересікаєтесь в місті або живете на сусідніх вулицях. Якщо той чи інший кандидат з’явився у топовому політичному проекті за тиждень до виборів і раніше ви про нього нічого не чули то невже у вас не виникає питання щодо мети його балотування?
Редактор Politerno Андрій Щесняк
Читайте також: Битва за Тернопіль. Все, що потрібно знати про кандидатів по 163 округу
