Учасник бойових дій на Донбасі, волонтер з Нікополя Дніпропетровської області Сергій Голтва на власній сторінці у Facebook висловив думку щодо відсутності належної уваги та поваги з боку керівництва держави до героїв російсько-української війни, котрі поклали свої голови за майбутнє наших дітей.
Свої думки патріот України виклав на тлі вчорашніх заходів з прощання з жертвами авіакатастрофи літака МАУ в Ірані.
Подаємо повний текст посту.
“Почуваюся м’ясом!”
Постійно себе стримую, щоб не образити своїми думками когось з друзів, знайомих або читачів сторінки. І взагалі намагаюся писати тільки позитивні статті, виставляти тільки приємні світлини, організовувати тільки веселі події. Наш світ і так наповнений несправедливістю, брехнею і жорстокістю. Люди вже соромляться слова “Любов” і ховають очі.
Але зараз я все ж таки напишу те що відчуваю, те як бачу і від чого розривається серце. Можливо ніхто не зрозуміє, а можливо навпаки. Та як би там не було це моя сторінка, це вже невеличка частина мого життя.
Цей пост не для обговорення.
Сьогодні пів дня показують по телебаченню як привезли загиблих в авіакатастрофі наших громадян. Так, згоден, будь яка смерть українця це трагедія для держави. Але не треба перетворювати це в “Шоу”! Я розумію, що треба показати світу як уряд поважає і захищає своїх громадян. Але чому тільки цих загиблих? Невже смерть такого ж громадянина України, тільки у військовій формі, немає значення? Невже смерть військового, який стримує raшистськogo агресора і надає можливість всім громадянам України жити в спокої, не гідна пошани?! Невже родина загиблого солдата не удостоїлися хоча б маленької уваги і згадування в ефірі за нього?! Та нехай весь світ чує. Нехай весь світ бачить, що ми ПАМ’ЯТАЄМО своїх героїв. Нехай весь світ відчує і побачить нашу біль утрати. Нехай весь світ заздрить нашій єдності.
Бачу в новинах цей красивий літак, який привіз загиблих у авіакатастрофі, цей дорогущий кортеж катафалків під кожного загиблого, і плачу.
Плачу не від того, що шкода цих людей, а від цього Шику! Ви знаєте, БЛ@ДЬ, як привозять 200-х з війни? Літаком? – Ні! Гелікоптером? – Ні! Спеціальним військовим катафалком, обладнаним холодильною камерою? – Ні! В більшості випадків їх привозять волонтери, які переобладнали свої мікроавтобуси під авторефрижиратор з великим написом “Вантаж 200”. А в окремих випадках військові скидаються грошима, щоб когось найняти. Ви ВІДЧУВАЄТЕ різницю?!
Почуваюся м’ясом. Свинею або куркою немає різниці.
Скільки вас там на війні загинуло? 1? 2? 100? Ого! 1000?! Нічого ж собі! Майже 4000?! Навіть в голові не вкладається!.. А скільки поранених? БІЛЬШЕ 12000!!! Тоді це вже статистика. От і все. Життя Захисника перетворилося у звичайну математичну цифру на папері або ще гірше в пікселі на комп’ютері.
P. S. Мабуть дійсно “Какая разница” за що чи як загинули. Головне красиво поховати.
Читайте також: Конституція для Путіна. Які ризики несе нова децентралізація від Зеленського
