Politerno > Тернопільщина > Спадщина Тернопільщини. Підгорянський оборонний монастир

Спадщина Тернопільщини. Підгорянський оборонний монастир

  • 1 Червня, 2021
  • 1308 Переглядів
  • 0

Підгорянський Спаський монастир чину св. Василія (відомий ще, як Угорницький), що розташований на високому березі Серету поблизу впадіння в нього Гнізни всього в парі кілометрів від Теребовлі – один з тих багаточисельних туристичних об’єктів Тернопілля, який вартий для відвідання, якщо вас вже занесло в Теребовлю. Підгорянська обитель є одночасно і монастирем, і замком, який на фоні десятків поруйнованих оборонних споруд області виглядає ще дуже навіть привабливо.

 

Монастир знаходиться в 2-3 кілометрах на південь від Теребовлі. Місце для будівництва монастиря було вибрано на високій горі, розташованій неподалік від злиття річки Серет і її притоки – річки Гнєзно. У наші дні монастир знаходиться на території села Підгора (Подгора), яке до 1939 року носило назву Підгоряни. Однак здавна монастир відносять не стільки до села, скільки до Теребовлі. Саме під назвою «Теребовлянський» монастир найчастіше зустрічається в історичних документах.



Точних відомостей про початковий період виникнення монастиря не збереглося. Ряд істориків вважає, що він міг бути заснований ще в давньоруський період. У 1766 році Севастіян Янковський, прокуратор Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ), пред’явив високой губернії специфікацію документів і фундацій Василіанського монастиря, де значилося, що він був заснований князем Васильком Ростиславовичем (близько 1066 – 1 124) і його братом Володарем (? – 1124) .

16 століття. Деякі дослідники вважають, що монастир в цей період уже існував.

17 століття. Перші збережені письмові джерела, які проливають світло на історію монастиря, датуються цим періодом. Документи більш раннього періоду або не збереглися, або не відомі. Ймовірно, своє друге народження монастир переживає на початку 17 століття.

У 17-му столітті монастирські споруди були дерев’яними. Територія монастиря була захищена земляним валом, поверх якого були влаштовані дерев’яні укріплення.

Дістатися монастиря-фортеці дуже просто. Від теребовлянського замку на південь у бік Буданова веде вулиця Січових Стрільців. Через три кілометри Теребовля закінчується і майже відразу починається село Зеленче. Майже на початку важливо не проґавити поворот праворуч на поганеньку ґрунтовку. Дорога веде через невеличкий лісок, за яким – поле з назвою “Гуртівня” (тут існувало трипільське поселення), а за ним вже видніються руїни башт і стін, та відновлена монастирська церква.

Перша писемна згадка про монастир з’являється у 1663 році в грамоті короля Яна Казимира, якій він підтверджує для монастиря посілості с. Семенів. Другою грамотою того ж року від дозволяє монастирю вільний вируб у старостинських лісах. В тих джерелах обитель згадується, як дуже давня, і є підстави вважати, що заснована вона була у давньоруський період. Тоді монастир був дерев’яним, значно меншим за розмірами, оточеним земляними укріпленнями і частоколом.

Решти споруд, які ми можемо бачити сьогодні, за різними джерелами походять з XVI – XVIII століть. Територія монастиря обведена муром у формі трапеції. Його довжина з західного боку складає 144 м, зі східного і північного – 85 м, з південного – 75 м. На кутах знаходилися чотири наріжних вежі і одна надбрамна, з яких збереглися три: північно-східна, південно-західна та надбрамна. Також збереглася нижня, фундаментна частина південно-східної вежі. Слідів північно-західній не видно навіть з висоти пташиного польоту.

північно-східна вежа

південно-східна вежа

Найкраще з усіх дійшла до наших часів північна надбрамна башта. Вона є прямокутною в плані, має чотири яруси. Проїзд в ній перекрито напівциркульним склепінням, верхні яруси – без перекриття. З зовнішнього боку можна побачити багато бійниць. Також добре збереглися обрамлення прямокутних вікон тесаними білокам’яними лиштвами. Вежу добудували у 1716 році, про що свідчить надпис в обрамленні вікна у її західній стіні.

Цікавою є південно-західна башта. Її перший ярус перекритий напівсферичним куполом, а другий – конусоподібним куполом з отвором в центрі. Пізніше її було перетворено на дзвіницю.

На території монастиря знаходяться руїни будинку келій. Він має два ризаліти на західному фасаді – центральний і бічний. Приміщення є одноповерховим, а центральна частина має два поверхи. Загальна його протяжність – 64 метри. На першому поверсі в правому крилі розміщувалися маленькі келії, в лівому – кухня, ідальня, інші службові приміщення. На другому були просторі зали.

Монастирська церква Різдва Івана Хрестителя побудована з червоного теребовлянського пісковику. Вона зберегла аркадне склепіння і інші прикмети пізньоготичного стилю у поєднанні з ренесансними деталями в прикрасах одвірків і білокам’яних різьблених наличників. Відомий дослідник Галичини Б.Януш вважає церкву старшою від оборонних мурів і датує її XVI ст.

Вежа храму, очевидно, теж мала оборонне призначення. Її другий і третій яруси відокремлені від внутрішнього простору споруди і мали бійниці. На верх вежі вели сходи, зроблені у товщі північної стіни, як це було й у давньоруських храмах. Колись церква мала суворий, неприступний вигляд.

Монастир завдячував своєму розвитку чудотворній іконі Божої Матері, яка перебувала у монастирські церкві. Він був одним з найзначніших осередків чернецтва на Галичині та Поділлі. Доказом цього служить один приклад. У 1711 році на першому з’їзді чернецтва Львівської дієцезії ігумен Підгорянського монастиря Діонісій Александрович підписується під рішенням після ігуменів Унева, скиту Манявського, Крехова і Львова. На той момент в монастирі перебувало 19 ченців, в той час як в інших навколишніх монастирях – від двох до п’яти. У другій половині XVIII століття при монастирі існувала школа для чернецької молоді, де викладали богословський та філософський курси, була багата бібліотека. Є припущення, що башта слугувала за астрономічну обсерваторію.

У 1789 році монастир скасувала австрійська влада. Монастирський будинок продано за 704,5 гульденів, книги передані частково до бібліотеки Львівського університету, частково – до Бучацького монастиря. На початку ХХ століття монастирську церкву було відновлено, покрито бляхою, а влітку відбувалися недільні і святкові відправи. Під час Першої світової російські війська висаджували в повітря динамітом мури і льохи, повністю знищивши одну стіну, розтягнули церковне начиння, здерли бляху і розібрали дах.

Після другої світової мури почали розбирати для будівництва доріг. На території монастиря розміщалася військова частина, використовуючи монастирські споруди під складські приміщення. На початку 90-х парафіяни сусідніх сіл під керівництвом о. Ярослава Стрілки почали відбудовувати церкву.

декілька старих фото

З високого берегу, на якому стоїть монастир, відкривається неймовірна панорама долини Серету.

І на останок

Погляд з небес. Панорами.

 


360º панорама, для перегляду на весь екран, у високій якості, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities для перегляду панорами в повноекранному режимі


Pidgora. Vasilyian defense monastery. Look from the west.

360º панорама, для перегляду на весь екран, у високій якості, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities для перегляду панорами в повноекранному режимі


Pidgora. Vasilyian defense monastery. Look from the east.

360º панорама, для перегляду на весь екран, у високій якості, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities для перегляду панорами в повноекранному режимі


Pidgora. Vasilyian defense monastery. Look from the west – 2.

погляд на останок



Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь