Після того, як Офісу президента шляхом санкціонування і потужної пропаганди вдалося призупинити бурхливу політичну діяльність лідера ОПЗЖ Медведчука, Зеленський був упевнений, що лояльна частина цієї партії піде на щільний контакт і підкоритися волі президента. Дійсно, частина депутатів Верховної ради від ОПЗЖ стала демонструвати співпрацю і зближення з планами і бажаннями президента, але остаточний контроль за партією і частково фракцією залишився за віденським “в’язнем совісті” Фірташем, який завжди фінансував цю партію.
Ось чому РНБО, під виглядом боротьби з російським впливом на економіку України, прийняв повний пакет санкцій проти бізнесу Фірташа. А загроза економічного саботажу газових кампаній Фірташа в Україні – це вже другий, прихований мотив в рішеннях РНБО.
Важко розраховувати, що це грізне рішення РНБО якось сильно зіпсує настрій Фірташа. Якщо він у Відні не боїться санкцій США проти нього, то тим більше він не боїться санкцій РНБО проти свого бізнесу. Досвід тиску Офісу президента і РНБО проти Медведчука і Порошенка показує, що олігархи досить швидко, як правило, відбуваються легким переляком. Так само буде і у випадку з санкціями проти Фірташа. Тим більше, що спостерігається тенденція знецінення та згасання ефективності діяльності РНБО. Як і у випадку з первісною, бурхливою, “турбулентною” діяльністю Верховної Ради, в діяльності РНБО після “бурі і натиску” починається заспокійливий період, – проявляються дрібні теми і монотонність загроз і санкцій. РНБО більше подобається бути репресивним органом, ніж мотором реформації України.
Зараз лобісти Фірташа будуть шукати в Офісі президента Зеленського способи нейтралізації рішень РНБО і доб’ються свого. Покричать і заспокояться, як любить говорити один відомий персонаж з фракції “слуг народу” у Верховній Раді. Це відноситься до чиновників офісу президента так само, як і до громадської думки. І ті й інші швидко втрачають інтерес і переключаються на новий політичний фокус, відосік, анонс грізної події або президентську ініціативу.
І справа не в силі Медведчука, Фірташа чи Порошенка (Коломойський поза обговоренням і інтересом Офісу президента), а в політичній слабкості президента Зеленського, який більше говорить, ніж робить, не підозрює про негативні і позитивні наслідки своїх дій. Добре видно, що у Зеленського немає чітких уявлень, що далі робити з тим чи іншим олігархом. Тим більше він не підозрює, що олігархи можуть з ним зробити і, як люто вони будуть чинити опір в боротьбі за свій вплив, владу і багатство.