VoxCheck оприлюднила статтю, в якій критикувався Новий Економічний Курс Юлії Тимошенко. Серед усього іншого автори вирішили, що “одним із соавторів” теорії технологічних укладів був російський одіозний економіст Сергій Глазьєв. Хлопці, чесно, помріть – бо краще в штангу ви не дасте. Удар був такий сильний, що погнув нафіг всі ворота, а м’яч все одно полетів в аут.
Будь-ласка, вибачте за лонгрід, та ще й серед ночі. Але я подумав, що моїм читачам буде корисно знати, що таке технологічний уклад, і яке місце він насправді займає в західній економічній науці.
В тому, що ринкова економіка циклічна, економісти здогадались дуже давно. Першим про це написав британський статистик Джозеф Кітчин, який працював в Південній Африці, і чисто емпірично виявив малі ділові цикли довжиною в 40 місяців та великі цикли довжиною в 7-11 років. Цикли Кітчина є найпростішим варіантом – із усталеним технологічним виробництвом промислових товарів з довгим строком використання. Ринок насичується ними якраз за 40-місячний цикл, після чого виробники згортають або сильно скорочують виробництво. Дефіцит таких товарів починає відчуватись приблизно через 7-11 років (коли добіжить термін використання), ціни ростуть, і товар знову починає вироблятися. Що, в свою чергу, викликає спад ціни.
Теорію Кітчина потвердив французький економіст Клеман Жюгляр, який на відміну від Кітчина, виокремлював цикли не статистично, а на основі глибокого економічного аналіза криз, які відбувались у Франції, Британії та США в XIX ст., в часи індустріалізації. Жюгляр виокремив чотири основні фази економічного циклу: сходження (старт та прискорення), підйом (ріст або навіть “бум”), рецесія (спад та криза) і депресія (застій, а також стагнація економіки). Таким чином, саме Жюгляр повинен вважатись першовідкривачем поняття “економічної хвилі”.
Однак цикли Кітчина і Жюгляра виявились абсолютно нездатними передбачити та пояснити Велику Депресію в Сполучених Штатах. Тому американський економіст Саймон Кузнєц (між іншим, нобелевський лауреат) запропонував розширити аналіз економіки до періодів 15-25 років. Саме з такою періодичністю виникали затяжні депресії в ринковій економіці. Відкриту закономірність назвали “ритмами Кузнєца”, вона мала типові ознаки економічного циклу, але була прив’язана не до виробництва (як цикли Кітчина та Жюгляра), а до масових демографічних процесів.
Але і цього було замало. Не дивлячись на те, що теорія економічних циклів сяк-так дозволяла пояснити процеси минулого, вона ніяк не допомагала передбачити майбутнє. І ось в 1939 р. австрійський економіст Йозеф Шумпетер набрів на теорію Миколи Кондратьєва, яка описувала економіку як “довгі” цикли довжиною 48-55 років. Саме ця теорія ув’язувала в єдине ціле цикли Кітчина, Жюгляра та Кузнєца, а також дозволяла побудувати реальну модель того, як буде працювати ринкова економіка в майбутньому.
Читайте також: VoxCheck є політичним кілером за грантові гроші – Крулько
На той момент Кондратьєв на Заході був практично невідомий, як і його роботи. Перш за все тому, що він був розстріляний за вироком ОГПУ як “антирадянський елемент”, а його труди були заборонені. Микола Кондратьєв, працюючи в Держплані СРСР, мав доступ до велетенського обсягу первинної інформації, і не тільки по Радянському Союзу. Він проаналізував дані за період більш як 150 років по європейським країнам, причому за багатьма показниками – індексом цін, обсягом боргів, розміром заробітних плат. А ще зовнішні і внутрішні обіги торгівлі, видобуток корисних копалин і виробництво промислових товарів. В 1922 р. Кондратьєв надрукував роботу, в якій вводив поняття “К-хвиль” – нерівномірних періодичних явищ в економіці довжиною приблизно в 50 років. Зокрема з його роботи випливало, що капіталізм просто знаходиться в фазі рецесії, а в майбутньому його очікує ріст, причому зростання буде вище, ніж минулий пік. Що абсолютно протирічило марксистській теорії про відмирання капіталізму. Реакція була моментальною. В тому ж таки 1922 р. Кондратьєв був знятий з усіх посад, арештований і запроторений в тюрму. В 1924 р., правда, його випускають – бо більше не було кому їхати в Сполучені Штати. Це був переламний момент, йому запропонували залишитись в Америці, але Кондратьєв відмовився. Він не хотів втрачати доступу до величезних даних Держплану. В 1925 р. Кондратьєв опублікував свою основну роботу – “Великі цикли ринкової кон’юнктури”, де конкретизував свої висновки і сформулював струнку теорію циклів в капіталістичному суспільстві. Проти нього на цей раз виступив сам Йосип Сталін (серйозно, в одній із промов він прямо обрушився на “кондратьєвщину”). 19 квітня 1928 р. Кондратьєв був знятий з усіх посад, а його діяльність в Держплані оголошена “підривною роботою”. В 1930 р. він був арештований по справі “Трудової Селянської Партії” і засуджений до таборів. 17 вересня 1938 року його справа була знову реанімована і переглянута. На цей раз його засудили до розстрілу. Роботи Кондратьєва офіційно шельмувались радянською наукою до 1987 р.
Для світу роботи Кондратьєва відкрив Йозеф Шумпетер. Він виявив, що цикли Кондратьєва дуже добре описують ключову складову економічних циклів – інноваційну. Тобто, появу нових технологій, які створюють нові товари, нові ринки збуту, вимагають нових технологій та нової сировини і породжують нові культурні явища. Користуючись математичним апаратом Кондратьєва, Шумпетер звів в єдину систему всі економічні цикли і прив’язав їх до появи, впровадження та застарівання певних ключових технологій. Він назвав це “кластерами” або “хвилями інновацій”, довжиною рівно один кондратьєвський цикл. Зараз ми називаємо це явище технологічним укладом.
Невеличкий відступ. Не дивлячись на те, що вікіпедія подає варіант “технологічний устрій”, я все-таки буду користуватись словом “уклад”. Це питоме українське слово, його можна знайти в словнику Грінченка, де воно означає розподіл грошових ресурсів або розподіл повноважень по договору. Українські граммар-наці можуть відкрити “Енеїду” Котляревського, і таки знайти там це слово. А технологічний уклад можна визначити як розподіл пріоритетів та потужностей в економіці, залежний від її технологічного рівня. Воно й не дивно, бо простіше за все визначати технологічний уклад по тому, на чому заробляються гроші.
– для VI технологічного укладу це продукти із високим вмістом інтелектуальної праці. Креслення, дизайни, технологічні рішення;
– для V технологічного укладу – електронна промисловість, комп’ютерні та інформаційні рішення, телекомунікації та автоматизація;
– для IV технологічного укладу – реактивне та турбореактивне літакобудування, атомне паливо, машинобудування, складна нафтохімія, складне конвейєрне виробництво;
– для III технологічного укладу – сировинне та напівфабрикатне виробництво, парове машинобудування, традиційне паливо (газ і нафта), сталь, базова нафтохімія, корисні копалини;
– для II технологічного укладу – низькоенергетичне паливо (вугілля), низькоякісна металургія, найпростіше машинобудування;
– для I технологічного укладу – текстильна мануфактура, механізація праці та сам принцип масового виробництва.
Кожному із цих укладів відповідає свій 48-60-річний К-цикл, який містить в собі ритми Кузнєца – якими описується процес впровадження нових технологій в суспільство та формування навколо них технологічної культури. Ритми Кузнєца, в свою чергу, містять цикли Кітчина-Жюгляра, які описують організацію виробництв на основі цих технологій.
Насправді, аналізувати і проводити рамки для технологічних укладів надзвичайно складно. Адже хвилі не існують незалежно одна від одної. Одночасно із затуханням попередньої починається інша хвиля. Так, наприклад, четвертий технологічний уклад починається з 1930 р., а закінчується аж в 1973-му. Але одночасно із ним, на початку сімдесятих же, починається сходження хвилі п’ятого технологічного укладу. До того ж вона не є монолітною, а поділяється на окремі нитки – які відповідають окремим галузям.
Читайте також: Хто такі VoxCheck? – Ігор Луценко
Для приклада розглянемо п’ятий технологічний уклад – тобто, комп’ютерну революцію. В 1970-х роках з’явились перша модель мікрокомп’ютерів – від невдалої Honeywell (1969) до Xerox Alto (1973), яка стала прообразом сучасних робочих станцій з графічним інтерфейсом, та Altair 8800, яка стала предком всіх персональних комп’ютерів. Це сходження “довгої” К-хвилі. Розпочинається перший ритм Кузнєца, технологія проникає в суспільство і стає основою першої хакерської субкультури (за класифікацією Стівена Леві, це хакери-“залізячники”), яка результує в 1981-1983 рр. появою масових домашніх комп’ютерів (Commodore, Spectrum, Apple, IBM PC). Перший ритм Кузнєца йде на спад, а одночасно із ним починається наступний ритм – поширення мов програмування високого рівня, яке дозволяє людям значно розширювати можливості та застосунки комп’ютерів. Це спричиняє появу наступної хакерської субкультури, в сучасному сенсі цього слова, хакерів-програмістів.
Цей ритм йде на спад в 1991-1992 р., і починається наступний ритм – мережева субкультура, поява Інтернету. Наступний ритм починається в 2004 р. – масове поширення операційної системи Linux та поява концепції Open Source. Зараз світ балансує на межі наступного ритма Кузнєца, і не до кінця зрозуміло, з чого він почнеться. Із квантових обчислень чи появи нового класу систем розподілених обчислень (які за продуктивністю не будуть поступатись квантовим, але значно дешевші). А може, іще із чогось, що породить свою технологічну культуру.
Бачите, як складно? А це ми виокремили лише одну ниточку.
На Заході довгий час теорію технологічних укладів залишали поза увагою. Зрештою, там не було проблеми технологічного наздоганяння, адже західна наука завжди була на передньому краю. Лише в 1975 р. німецькі економісти повернулись до робіт Шумпетера, бо виявили, що почали відставати від Америки. Герхард Менш, аналізуючи різні види виробництв, розглядав кондратьєвський цикл як життєвий цикл певної технологічної бази виробництва. Саме він і запропонував шукати Techniksysteme, ключовї технології, які визначає технологічний рівень. Саме на основі його робіт потім британський учений Кристофер Фрімен та його учениця Карлотта Перес створили теорію техніко-економічної парадигми. З якої випливало, що зрештою технологічні хвилі почнуть не просто перекриватись по межі спад-сходження, вони почнуть спочатку взаємодіяти, потім диффундувати одна в одну – і зрештою призведуть до неперервного потоку інновацій.
Абсолютно правильно, до технологічної сингулярності, як це називається в сучасній футурологічній публіцистиці.
Аналіз технологічних хвиль на Заході зараз активно розвивається. Перш за все тому, що пришвидшення темпів технологічного розвитку буде мати в тому числі й політичні наслідки. Дуже простий приклад, його розглядає в своїх працях Клейтон Крістенсен. Технології не лише здатні створювати нові виробництва, а й знищувати старі. Особливо так звані “вибухові” технології, які просто в силу своєї появи роблять непотрібними силу-силенну професій. Поява комп’ютерів зробила непотрібними величезну армію дрібних клерків-статистиків, скажімо. Але клерки не мають політичної ваги. А ось поява автоматизованих сервісів “держава-громадянин” зробить непотрібними уже цілу армію високооплачуваних чиновників. Ці проблеми необхідно не лише передбачати, а й вирішувати.
Ось іще приклад. Ще Герхард Менш запропонував ділити всі технології на базові (які закладають основу для розгортання технологічної хвилі), підтримуючі (які дозволяють зберегти технологічний рівень і закласти основу для подальшого розвитку) та псевдопідтримуючі (які насправді просто відтягують кінець і дозволяють штучно продовжити морально застарілі виробництва). Держава як ключовий регулятор ринку повинна чітко зважати, яким саме технологіям необхідно давати зелену вулицю, а які навпаки, заблокувати. Тобто, знову ж таки наприклад, дати преференції створенню електромобілів, а не вводити заходи підтримки автовиробників із “турбо-вдосконаленими” бензиновими движками.
Взаємопроникнення технологічних хвиль і зовсім ставить цілий новий клас проблем. Адже хвилі-то в такому випадку стануть нелінійними. В цьому напрямку працюють більше японські економісти, такі як Хіроока Масаакі, який запропонував нелінійні методи аналізу технологічних хвиль. Адже Японія багато в чому уже може вважатись країною навіть не п’ятого, а шостого технологічного укладу.
Якщо Україна хоче все-таки увійти в число технологічно розвинених країн, будь-який економічний план необхідно базувати на теорії технологічних укладів. Тільки так ми зможемо точно визначити, які саме нам потрібні базові технології, щоб розгорнути у себе свою технологічну хвилю.
А тепер просто для себе зробіть висновок, чому саме Юлія Тимошенко базує свій Новий Економічний Курс на теорії технологічних укладів.
Читайте також: Автори “Нового курсу” назвали маніпулятивним аналіз від VoxUkraine
