Politerno > Статті > Україна і світ > Головні підсумки політичного сезону. Йти на вибори чи протриматися ще два роки?

Головні підсумки політичного сезону. Йти на вибори чи протриматися ще два роки?

  • 19 Липня, 2017
  • 1694 Переглядів
  • 0

Рішення більшості ключових питань в країні підвисли в очікуванні визначеності зі стратегією влади і Заходу, а з фактичним закриттям парламенту на півторамісячні канікули 14 липня закінчився черговий політичний сезон.

Минулі півроку можна сміливо назвати сезоном “глобального підвису”.

Не дивлячись на грандіозні плани, в країні так і не була, по суті, затверджена жодна реформа, не відбулися й будь-які сер’йозні кадрові перестановки. І взагалі все йшло за інерцією.

Наприклад, всі очікували, що буде прийнятий цілий пакет реформ – медична, освітня, пенсійна, земельна. Більш того, вони були обіцяні МВФ в обмін на черговий транш. Але, за підсумком, перші три реформи зуміли прийняти лише в першому читанні, а про земельну тему взагалі забули, розпустивши чутки, що МВФ її нібито вже не вимагає.

Фонд, до речі, це офіційно не підтвердив, а просто відклав транш до кінця року, пославшись на те, що Рада навряд чи зможе затвердити влітку необхідні реформи.

Спікер Парубій зробив спробу продовжити сесію, щоб доголосувати реформи, але депутати цю ідею не підтримали і пішли на канікули. Єдиною реформою, яку прийняв парламент, стала реформа Конституційного суду, що значно розширила права і повноваження глави держави щодо призначення суддів КС.

Через рік після призначення уряду Володимира Гройсмана так і не була затверджена програма роботи його Кабміну на другий рік, що дає імунітет від відставки.

Завалені і “кадрові питання”.

Парламент не знайшов часу, щоб підтримати добровільні заяви про відставку двох міністрів: аграрної політики Тараса Кутового і міністра інформполітики Юрія Стеця.

Не задоволено прохання про відставку і глави НБУ Валерія Гонтаревої. Не обраний аудитор Національного антикорупційного бюро за квотою парламенту і не призначений такий представник за квотою президента.

Провалені голосування з виборів глави Рахункової палати.

На 4 місяці “затрималася” в своєму кріслі омбудсмен Валерія Лутковська.

Давно минули повноваження 13 з 15 членів Центральної виборчої комісії, але парламент навіть не робив спробу їх переобрати.

Все це свідчить про те, що всередині правлячого політичного класу немає ні єдності, ні визначеності в тому, яким курсом іти далі.

“Народний фронт” пручається посиленню впливу президента, активно просуваючи ідею конституційної реформи по звуженню повноважень глави держави. У цьому його ситуативним союзником виступає прем’єр Гройсман, який також знаходиться в перманентному конфлікті з Порошенком.

У президента на цьому грунті хочуть якось втихомирити колишнього мера Вінниці або навіть відправити його у відставку (вже готуються кримінальні справи по людям Гройсмана в “Укрзалізниці” і Госфікскальній службі), але поки не впевнені, що це необхідно. На тлі таких розкладів в повітрі носиться ідея дострокових виборів (але про них докладніше трохи нижче).

Поки немає рішення по всім описаним вище питаннням, немає, відповідно, ні реформ, ні кадрових змін. Тому що незрозуміло до чого готуватись – до продовження всього того, що і зараз але вже до виборів 2019 року, чи до виборів дострокових. Або ж до якихось якихось “великих потрясінь”, до яких може привести все більша напруга в “політичних верхах”.

Закручування гайок проти опозиції і ЗМІ

Втім, в одному напрямку всі центри влади єдині – це закручування гайок ЗМІ і опозиції.

Влада воює відразу на кілька фронтах.

З одного боку, це так звана “промайданна” опозиція в особі Юлії Тимошенко, Андрія Садового, Михайла Саакашвілі і, частково, єврооптимістів. З ними війна йде, в основному, медійна.

Час від часу виникають чутки про те, що на Садового і Тимошенко готуються кримінальні справи, а Міхо взагалі збираються в Грузію депортувати, хоч вони не йдуть далі розмов, так як зазначених політиків не дає в образу Захід.

Тому влада намагається відігратися на опозиції умовно “антимайданній”, а також на неугодних ЗМІ.

В цілому також посилюється пропагандистська риторика влади.

Незважаючи на те, що “Опозиційний блок” і його лідери в тій чи іншій мірі мають контакт з Банковою, але очевидно, що накат на них наростає і влада намагається зачистити цей спектр політичного поля. Нардеп від Опоблоку Михайло Добкін став єдиним депутатом, якого Рада дозволила заарештувати.

Паралельно йде ідеологічна зачистка інформаційного поля, в рамках якої всіх незгодних з владою мітять “агентами Кремля” і п’ятою колоною. Верховна Рада затвердила закон про мовні квоти на телебачення і на радіо (і на підході ще кілька подібних законів). Під приводом боротьби з “країною-агресором” були заборонені російські соцмережі та популярні сайти.

Посилюється тиск на власників найбільших телеканалів з вимогою давати все більш позитивну телекартинку на користь президента. Втім, в перспективі, не виключено, що від тиску влада можуть перейти до прямого захоплення ТВ.

Не припиняються “наїзди” на “Інтер”, ходять чутки про ймовірну націоналізацію “1 + 1” за борги структур Ігоря Коломойського перед “Приватбанком”. Коломойський, до речі, зробив превентивні заходи передавши частину пакета акцій телеканалу в руки представників журналістського колективу. Мабуть, щоб утруднити захоплення “плюсів”, якщо до цього дійде справа.

Ну а поки влада намагається залякати журналістів показовими наїздами на неугодні ЗМІ. Так, на прикладі головного редактора “Страни” Ігоря Гужви, була випробувана технологія фабрикації кримінальної справи з подальшим арештом керівника ЗМІ. Днями, з автоматниками і БТР була захоплена редакція газети “Весті”. Паралельно через Верховну Раду представники правлячої коаліції намагаються протягнути закони, які дозволяють блокувати сайти без рішення суду і примушують провайдерів купувати необхідне для цього обладнання.

В цілому, влада намагається привчити суспільство до “нормальності” наїздів на ЗМІ і опозицію в ім’я боротьби з “п’ятою колоною”. Причому, при бажанні, до останньої можуть записати кого завгодно.

Недоторканність для галочки

Безумовне ноу-хау минулого політичного сезону – зняття недоторканності з народних депутатів. І раніше Генпрокуратура час від часу передавала подання на притягнення депутатів до відповідальності, але саме цього літа цей процес перетворився в потужну політтехнологію.

Відзначимо, що її ініціатором була не влада, а “антикорупційні органи” – НАБУ і САП, що знаходяться з нею в прихованому конфлікті. Останні, за наполегливими рекомендаціями Заходу, намагаються затягнути в свої мережі знатну корупційну рибу, щоб показати результат своєї діяльності.

Так як історії з Насирова або Мартиненко показали, що такі великі риби їм поки не по зубах, “антикорупціонери” перейшли на рівень нижче – до депутатів.

Благо, там можна хапати буквально кожного – на будь-якого нардепа знайдеться маса компромату.

Саме НАБУ вело справу і по Розенблату і Полякову, і по Лозовому і Дейдею. Влада деякий час вагалася (подання по Лозовому і Дейд Луценко навіть відкликали), але потім вирішили очолити процес, вбиваючи тим самим відразу трьох зайців.

По-перше, показуючи тому ж Заходу боротьбу з корупцією в максимально яскравий спосіб, але такий, який справжні центри корупції б не торкався (зрозуміло, що головні корупціонери сидять на Банковій, в оточенні президента і в уряді).

По-друге, дресируючи депутатський корпус, натякаючи йому, що потрібно припиняти вимагати гроші за голосування.

По-третє, і в головне, провести потужну піар-кампанію на тему “президент і Луценко нещадно борються з корупцією, але погані депутати їм заважають”.

Потім цю тезу можна використовувати відразу по декількох напрямках. І для поточних потреб, відволікаючи увагу суспільства від головних корупційних схем, зав’язаних на близьке оточення президента, і стратегічно – для розкрутки політичної сили президента в разі дострокових виборів Ради.

Побічний ефект – вирвати у НАБУ і САП пальму першості в боротьбі з корупцією. Технологія себе показала цілком робочої, тому, напевно буде продовжена і в новому сезоні. У НАБУ, САП і ГПУ вже називають цифру – ще близько 40 депутатів можуть позбутися недоторканності.

Україна чекає сигнал з Вашингтона

Повертаючись до питання – в очікуванні чогось “зависла” українська політика – потрібно сказати, що в першу чергу є очікування якихось нових підходів Заходу до нашої країни після перемоги Трампа.

Такої визначеності чекали ще навесні, але, за великим рахунком, не наступила вона до сих пір.

США і ЄС продовжують дотримуватися колишньої лінії. Причому вона останнім часом для українського керівництва стала більш ліберальною. На час скоротилася критика і постійні нагадування про необхідність виконання Мінська, Україні було надано довгоочікуваний безвізовий режим з країнами ЄС, що в Києві було піднесено як грандіозна перемога, яку керівництво держави відсвяткувало в типово радянському стилі – зігнавши на мітинги бюджетників.

Але, схоже, режим невизначеності добігає кінця.

Після зустрічі з Порошенком і напередодні зустрічі з Путіним, Трамп представив нового спецпредставника по Україні – Курта Волкера.

Останній приїхав до Києва разом з держсекретарем США Тіллерсоном і затримався відразу на кілька днів. Разом з ним висадився цілий десант американських фахівців і лобістів, які буквально “окупували” готель “Хайятт” в Києві. Були проведені десятки зустрічей. Деякі їх учасники розповіли, що гості з Вашингтона аж ніяк не в захваті від внутрішньої ситуації в Україні. Немає реальної боротьби з корупцією, немає реформ, немає прогресу в ситуації на Донбасі.

Однак рецепти вирішення цих проблем ще не вироблені. За великим рахунком, американці визначаються зараз для себе в Україні з двома головними питаннями. Перший – що робити з Донбасом і Мінським мирним процесом, який буксує вже більше двох років. Чи потрібно тиснути на Київ, щоб змусити його виконати політичну частину Мінська-2 (це дозволить зрушити процес з мертвої точки), або взяти курс на заморозку нинішньої ситуації.

Друге питання – що робити з нинішньою українською владою. Чи то підтримати інерційний сценарій, коли нинішнє статус-кво збережеться до виборів 2019 року, а до того часу, дивись, з’являться якісь нові сили, на які можна буде зробити ставку. Або перезавантажити владу тим чи іншим чином – через дострокові вибори Ради, через дострокові вибори президента і Ради, або через конституційну реформу і перетворення України в парламентську республіку. Від відповіді на ці питання буде залежати багато в Україні.

Чи реальне перезавантаження влади?

Джерела в провладних фракціях Ради підтверджують, що на зустрічах з американськими консультантами і лобістами представники влади обговорюють два можливих варіанти розвитку ситуації в Україні.

Перший – це протягнути по інерції до 2019 року, коли мають відбутися чергові вибори президента (в травні) і парламенту (в жовтні).

За даними різних джерел, саме до цього сценарію лежить серце у самого Порошенка, який поки ще не відчуває, що сконцентрував у своїх руках достатньо ресурсів (наприклад, медіа) для гарантованої перемоги.

Однак, тут є очевидні проблеми.

“Збирати більшість під потрібні голоси в парламенті стає все складніше, заяви про вихід з коаліції або зовсім з парламенту звучать все частіше. Кадрові питання вирішити, як і раніше буде нелегко або зовсім неможливо”, – говорить політолог Вадим Карасьов.

Частина політтехнологів Банкової і консультантів з США активно доводять президенту, що йому вигідніше провести вибори зараз, а не в 2019 році.

Головний аргумент – немає ніяких передумов до того, щоб життя українців радикально покращилася в найближчі два роки (особливо якщо почнуть реалізовуватися болючі реформи). Зате гарантовано посилиться втома суспільства від діючої влади. Провести дострокові вибори – варіант досить цікавий, тому що є декілька тактичних успіхів, які може використовувати президент.

Наприклад, отримання безвіза, підвищення пенсій з 1 жовтня, піар-кампанія з приводу зняття недоторканності, на якій можна розкрутити рейтинг Юрія Луценка як лідера президентської партії.

Нарешті, це дозволить випустити пар в суспільстві і не допустити будь-яких потрясінь через що накопичується невдоволення в країні на самих різних рівнях.

Але і у цій версії є свої мінуси, з точки зору президента. Навіть при найбільш ефективній передвиборчій кампанії, блок Порошенко (з яким, швидше за все, зіллється велика частина “Народного фронту”) навряд чи зможе взяти більше 20%. Що в два рази більше, ніж актуальний рейтинг його партії, але в два рази менше, ніж взяли на двох НФ і БПП в 2014 році.

Тобто, конфігурація Ради буде набагато гіршою для Порошенка, ніж нинішня.

А це, в свою чергу, створить величезні труднощі з точки зору підготовки президентської передвиборної кампанії. Не кажучи вже про те, що напередодні виборів всі сили, незадоволені президентом (наприклад, частина олігархів), можуть почати відкриту війну з Порошенком і ситуація тоді стане зовсім непередбачуваною.

“Президент вже почав свою передвиборну кампанію – поїздки в регіони, політичні ініціативи та інше. Якщо перед виборами президента будуть дострокові вибори Ради і вони пройдуть не за його сценарієм, це зіпсує його плани”, – вважає Вадим Карасьов.

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE