Українська газотранспортна система (ГТС) дає надії на нові можливості для заробітку на тлі загрози скорочення транзиту російського газу.
Дрібниця, але приємно
Компанія “Оператор ГТС України” (ОГТСУ) повідомила, що вперше здійснила послугу транзиту газу між двома країнами Євросоюзу. Паливо на замовлення німецького енерготрейдера було поставлено з Угорщини у Словаччину. Газ транзитували в рамках послуги short-haul – транзит на короткі відстані, яку ОГТСУ надає з 1 січня поточного року. Такий сервіс став можливий після того, як Україна підписала новий транзитний договір з “Газпромом”, а ОГТСУ – угоди з операторами газотранспортних мереж сусідніх європейських країн.
Послуга short-haul дозволяє замовникам транспортувати газ між європейським країнами (Польща, Словаччина, Угорщина і в майбутньому – Румунія) через територію України. Тариф на послугу short-haul на прокачку газу між прикордонними точками встановила Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКПУ).
Оператор ГТС сподівається, що надання цієї послуги дозволить активізувати торгівлю газом між країнами Східної Європи, а також додатково завантажити потужності української труби, які після будівництва “Північного потоку-1” не використовуються в повному обсязі. При цьому облік газу по операції short-haul здійснюється, як і за транзитною угодою з “Газпромом”, в енергетичних одиницях.
Також ОГТСУ готовий надавати не тільки послуги з прокачування, а й зі зберігання газу в Україні в режимі митного складу.
Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар вважає, що ця подія стала демонстрацією нових можливостей, які відкрилися після підписання interconnection agreement зі словацьким та угорським оператором, і такі послуги можуть стати регулярною практикою. Однак значних доходів від них не чекає. “Це буде позитивом, але щоб це принесло якісь суттєві додаткові великі доходи українському оператору, то – ні. Це той випадок, який називається “дрібниця, але приємно”. За його словами, сервіс по транзиту газу для країн Євросоюзу не зможе послужити повноцінною заміною доходам від транзиту російського газу – для цього транзитні потоки повинні бути порівнянними з обсягами прокачування з Росії. В той же час ринки газу сусідніх країн не настільки об’ємні, щоб забезпечити такі потужні потоки газу.
У перспективі до транзитних потоків газу через Україну може додатися і газ з Азербайджану, але, на думку Михайла Гончара, це будуть мізерні обсяги.
Мрія про хаб
Однак, ще до повідомлення ОГТСУ Міністерство енергетики та навколишнього середовища в особі заступника міністра Костянтина Чижика зробило гучну заяву, що Україна домовилася про постачання з США 6-8 млрд куб. м. газу в рік через LNG термінал в Польщі. Цей газ планується зберігати в українських підземних сховищах (ПСГ) з подальшим транспортуванням до європейських країн.
Це дозволить, вважає Чижиков, створити в Україні на базі підземних сховищ газовий хаб. “Ми вже підписали лист про наміри (LOI) з американською компанією Louisiana Natural Gas Exports, Inc. Більше того, вони готові були підписати меморандум з конкретними цифрами і зобов’язаннями, але нам чисто юридично потрібен певний час на відпрацювання всіх питань, щоб уповноважити відповідні органи на підписання такого контракту”, – повідомив він.
План Міненерго виглядає дуже амбітним – Україна не просто стане газовим хабом, але увійде “як держава в капітал всього ланцюжка: від видобутку газу в США до його продажу в Європу”.
За прогнозом Чижика, для запуску цього проекту в повному обсязі необхідно два-три роки, оскільки потрібно вирішити проблему недостатньої пропускної спроможності між Україною і Польщею. “Зараз польський маршрут дозволяє транспортувати до 2 млрд куб. м. газу. Необхідна реконструкція та продовження газопроводу з польської сторони”, – пояснив заступник міністра.
Однак цілком можливо, що перспектива великого заробітку занадто запаморочила голову чиновникам Міненерго. Адже входження України в бізнес по всьому ланцюжку – від видобутку газу в США до його продажу в Європу – виглядає занадто сміливим, для втілення в життя цього плану немає ні політичного, ні економічного потенціалу. Хоча його реалізація може принести солідний заробіток: за приблизними підрахунками експертів, лише транспортні послуги та послуги зі зберігання газу в ПСГ дозволять заробляти близько $ 100 млн. на кожному мільярді кубометрів газу.
Однак Михайло Гончар скептично оцінив можливість створення в Україні повноцінного газового хабу в такий короткий термін. “Хаб не робиться на основі якоїсь окремої угоди. Щоб працював газовий хаб, потрібно, щоб було кілька газових потоків, причому регулярних. В даному ж випадку немає ніяких конкретних контрактів, є тільки листи про наміри. І нічого з цього не вийде”, – сказав він.
Експерт підкреслив, що повноцінний газовий хаб не створюється одномоментно – це результат багаторічних зусиль, коли він завойовує своє місце в бізнесі шляхом жорсткої конкурентної боротьби. “Наприклад, газовий хаб в австрійському місті Баумгартен вважається середньорозвинутим, хоча він існує вже більше 10 років”, – зазначив він.
Питання газового хаба, пояснив Михайло Гончар, це не тільки питання наявності відповідної газової інфраструктури, сховищ і декількох потоків газу. Це ще й питання ефективності функціонування ринкових механізмів в цілому в країні. Для цього потрібно створити привабливі умови для ведення бізнесу інвесторам і захистити їхні інвестиції. Україна ж за останні роки практично ніяк не просунулася у вирішенні цього завдання.
Читайте також: Транзит із присмаком корупції. Слабкі місця газової угоди
