У США оголосили про перемогу кандидата від демократів Джо Байдена. Трамп його перемогу не визнає і обіцяє судитися. Але світові лідери вже вітають Байдена і всередині Америки створюється думка, що він переміг і що спроби його опонента оскаржити результати виборів не принесуть успіху.
Тому прихід до влади Байдена вбачається зараз дуже ймовірним і виникає питання як це позначиться на Україні.
В Україні існує думка, що Байден – це “яструб” американської політики, який буде найжорсткішим чином протистояти Росії. Також ширяться чутки, що він уже дав відмашку мало не на повалення Зеленського руками Порошенка. Є й інші радикальні прогнози.
Але наскільки вони відповідають дійсності? Розбиремося у цьому питанні.
Донбас і війна
Одне з ключових питань для України – якою буде політика нової адміністрації щодо Донбасу (і ширше, звичайно, Росії, але цю тему ми ще докладніше обговоримо нижче).
Перш за все потрібно нагадати, що Байден, під час перебування віце-президентом США, вже займався цим питанням. Більш того – вся історія Майдану і подальші події на південному сході відбулися за президентства Обами і, відповідно, Байдена.
Тому є можливість порівняти політику демократів і Трампа на даному напрямку.
Так, нинішній американський президент вперше за весь час конфлікту продав Україні летальну зброю – комплекси “Джавелін”, від чого ухилявся кабінет демократів. Пізніше Трамп ставив це собі в заслугу, доводячи, що він більш антиросійський, ніж його попередник Обама, а потім і конкурент Байден.
І тут демократам було крити нічим – вони дійсно допомагали Україні більше словами, грошима, радниками і обладнанням, яке нікого не вбиває саме по собі.
Тобто вони уникали великої війни, яка для США була на той момент не потрібна – при військовому сценарії високою була небезпека поразки України та її розпаду. Тому і серйозна зброя українцям не продавалася, щоб не провокувати Росію.
Правда, під час нинішньої передвиборчої кампанії Байден обіцяв, що буде Україну озброювати.
“Як президент я дам зрозуміти Кремлю, що він повинен припинити агресію і окупацію України. Адміністрація Байдена-Харріс гарантуватиме, що Україна отримає необхідну економічну і військову підтримку, в тому числі летальну зброю”, – заявив він в серпні на День незалежності України.
Що це було – реальні наміри чи просто риторика, щоб збити звинувачення Трампа, поки сказати важко.
Але, якщо продовжити аналізувати поведінку тандему Обами-Байдена, коли вони були при владі, то побачимо протилежні кроки.
Так, саме за Обами Україна підписала Мінські угоди.
З огляду на залученість американців у внутрішні справи країни, навряд чи Порошенко без їхньої відмашки візував би цей документ. Ми пам’ятаємо з плівок Деркача, як Порошенко погоджував з Байденом питання і менш високого порядку. А один раз Джо навіть вичитував Петра за спробу українських диверсій в Криму.
Цікаво, що вже після підписання Мінська-2, в грудні 2015 року, Байден прибув в Україну і з трибуни Ради говорив про федералізм. Він спочатку заявив, що Україні потрібно внести в конституцію децентралізацію. А після привів в приклад США, які завдяки федералізації змогли об’єднатися.
“Конституційна реформа, що включає в себе реформу судової системи та децентралізацію, не загрожує вашому суверенітету, вона підсилює його. Це важливий крок у побудові нової сильної нації. Це важливо для європейського майбутнього України. Це питання федералізму є обставиною, яка ледь не завадила нашій державі відбутися. Автономні незалежні штати, що визначають власні поліцейські сили, власну систему освіти, власний уряд в рамках єдиної конституції”, – заявив віце-президент.
Натяк тоді всі зрозуміли.
Це була спроба схилити Раду прийняти у другому читанні зміни до Конституції щодо особливого статусу Донбасу, які як раз в цей час обговорювалися.
Але після того, як під час голосування в першому читанні 31 серпня 2015 року під Радою виникли криваві сутички з вибухами гранат, багато депутатів (і, в першу чергу, Народний фронт) не хотіли голосувати за друге читання.
Власне, до них і звертався Байден в своїй промові, спонукаючи все-таки проголосувати.
Порошенко, до слова, прокоментував слова Байдена в той же день так: “Це був не тільки меседж щодо підтримки Мінських домовленостей… Але і меседж про необхідність імплементації всіх пунктів Мінських угод Україною. Мені дуже важливо, щоб це почули і народні депутати, і громадськість”.
Паралельно в цей же час проявляла велику активність по Мінським угодами помічник держсекретаря у справах Європи і Євразії Вікторія Нуланд. Вона зараз відома в народній пам’яті в основному завдяки історії з “печеньки на Майдані”. Але були у неї і інші турботи.
На початку 2016 року вона кілька разів зустрічалася з помічником президента Росії Владиславом Сурковим і обговорювала плани по реалізації політичної частини Мінських угод (той самий особливий статус).
Навесні того ж року вона приїжджала до Києва, де на зустрічі з лідерами фракцій говорила про необхідність проголосувати за “мінські” закони.
Втім, її аргументи тоді не подіяли на український парламент, який не хотів ніякого особливого статусу Донбасу. Та й Порошенко на той час уже переосмислював свою стратегію до президентських виборів і все більше переорієнтувався на патріотичну риторику.
А після приходу до влади Трампа реалізація політичної частини Мінських угод була і зовсім заморожена. На український напрямок у Вашингтоні прийшов Волкер – відомий яструб щодо Москви.
До слова, нещодавно Нуланд взяла участь в київському безпековому форумі. І заявила, що після виборів в США потрібно буде повернутися до роботи над Мінськом-2.
“Я думаю, що ми повинні почати серйозні переговори щодо реалізації Мінських угод… Я сподіваюся, що нас запросять стати стороною цього процесу якщо і коли США повернуться до того, щоб розглядати Україну як важливу запоруку майбутнього демократії. Я сподіваюся, що це станеться після наших виборів в листопаді”, – сказала Нуланд.
Екс-дипломат зазначила, що не знає іншого шляху вивести Росію з України, ніж той документ, який президент РФ Путін сам підписав – тобто Мінські угоди.
Тобто, якщо дивитися на ситуацію по Мінським угодами, то за часів Обами-Байдена, на відміну від часів Трампа, Вашингтон здійснював чималий тиск на Київ для того, щоб їх почати реалізовувати.
Чи буде ця лінія продовжена зараз, після можливої перемоги Байдена?
Для відповіді на це питання потрібно розуміти яку стратегію реалізовував Вашингтон щодо Росії за часів Обами і, не виключено, буде реалізовувати, якщо президентом стане Байден.
Росія і Путін
Обама, як відомо, почав своє президентство із відомого “перезавантаження” відносин з Росією, за що потім часто отримував на горіхи від республіканців і, до появи в політиці Трампа, якщо кого в Вашингтоні і вважали “російським шпигуном” так це Обаму.
Але сенс цього “перезавантаження” був цілком прикладний – тоді президентом Росії став Дмитро Медведєв, а Путін пішов на посаду прем’єра, але ходили наполегливі чутки, що це явище тимчасове і він скоро повернеться в Кремль.
Американцям цього сильно не хотілося і вони вирішили всіляко збільшувати політичну вагу Медведєва, демонструючи своє позитивне до нього ставлення. Щоб спонукати його самому йти на другий термін на посаду президента і не передавати владу Путіну.
Але, як відомо, ця тактика не спрацювала і в 2012 році Путін повернувся у владу, після чого “перезавантаження” було згорнуте і почала швидко наростати напруженість.
Так, в піку Путіну, Захід почав форсовано затягувати Януковича і Україну до Угоди про асоціацію з ЄС. Путін виклик прийняв і включився в цю гру. Врешті-решт він Захід переграв, переконавши Януковича відмовитися від Угоди.
Відповіддю Заходу на це став Майдан і повалення Януковича. Путін на це відповів анексією Криму, ну а що далі відбувалося всім добре відомо.
Закономірно, що в цей час відносини адміністрації Обами і Кремля були вкрай напруженими, але Вашингтон, що важливо, “червону межу” не переступав. За спогадами українських керівників, в березні 2014 року саме американці посилено переконували Київ не застосовувати силу в Криму. А потім доклали зусиль до того, щоб активна фаза війни закінчилася Мінською угодою.
При цьому, летальну зброю, як писалося вище, не поставлялося. А самодіяльність Києва в плані проведення диверсійних операцій в Криму була приводом для розборок на найвищому рівні, які влаштовував особисто Байден.
Тобто адміністрація Обами весь час намагалася не доводити справу до великої війни.
Але що буде зараз?
CNN вже опублікувала прогноз, що Байден відновить відносини з союзниками по НАТО і “вселить страх в Кремль”.
Багато експертів також прогнозують, що нова американська адміністрація, відновивши порушену Трампом єдність західного світу, почне атаку на Росію на усіх напрямках, включаючи український.
У той же час сигнали з команди Байдена, які йшли ще до виборів, дають дещо інше уявлення про можливу політику щодо РФ.
В кінці літа видання Politico опублікувало матеріал з пропозиціями експертів і політиків, близьких до Демпартії. Там червоною ниткою проходить думка про те, що в першу чергу потрібно зняти загрозу війни з Росією і повернути її за стіл переговорів.
Також вони пропонують не розривати військових угод з Росією, з яких, одно за одною, виходить Трамп. І повернути практику часів “холодної війни”, коли США і СРСР обговорювали разом усі глобальні питання безпеки і усували найбільш серйозні загрози.
Про Україну сказано наступне: не можна визнавати анексію Криму і окупацію Донбасу. Але і не можна допустити, щоб ситуація в країні далі погіршувала відносини американців з Росією. А для цього, за логікою, потрібно взяти курс на зниження напруження протистояння між Києвом і Москвою.
“Ми повинні вести себе з Росією такою, яка вона є, а не такою, якою б ми хотіли її бачити. Ми повинні повністю використовувати наші сильні сторони, але бути відкритими для дипломатії. Так ми зможемо впоратися з викликом, який кидає Росія, і вивести наші відносини на більш конструктивний шлях”, – роблять висновок автори.
А ключовий їхній висновок звучить так – необхідно зосередити увагу на адресних санкціях, які можна швидко послабити в обмін на кроки Росії, які наближають до прийнятного розв’язання невирішених конфліктів.
Також авторів доповіді турбує, що посилення конфронтації Росії з Заходом штовхає Москву в бік Китаю, що невигідно Америці.
Відзначимо, що доповідь підписали видні функціонери і колишні чиновники з демократичної обойми, які, цілком ймовірно, будуть мати вплив і на політику США за президентства Байдена.
Джерела в експертних колах США вважають, що саме в дусі цієї доповіді і буде перебудовуватися американська політика щодо Росії, а значить і по українським темам з Росією пов’язаним.
У команді Байдена вважають, що нескінченно підсилювати тиск на РФ контрпродуктивно. Це викликає лише ефект внутрішньої мобілізації Росії і посилює позиції Путіна.
Як це сталося, наприклад, в 2014 році, коли підтриманий Штатами Майдан в Україні закінчився анексією Криму і затяжним конфліктом на Донбасі. І злетом рейтингу Путіна.
Тому демократи можуть піти на пом’якшення ряду позицій – в першу чергу, пов’язаних з “гарячими” конфліктними точками на кшталт Донбасу, які потенційно можуть перерости у велику війну.
Замість цього пропонується посилювати роботу з російськими елітами і внутрішньою опозицією, щоб забезпечити трансформацію Росії в потрібному американцям напрямку. Чого буде важко здійснити в умовах відкрито агресивної західної політики щодо РФ.
У демократів вказують в якості негативного прикладу жорсткого підходу ситуацію з Іраном. Після того як Трамп вийшов з ядерної угоди і посилив тиск на Тегеран позиції іранських лібералів гранично ослабли, а консерваторів посилилися.
Крім того, дуже важливо, що у Демпартії руки на російському напрямку будуть розв’язані. На відміну від Трампа, який не міг зробити жодного кроку в стосунках з Москвою без звинувачень в роботі на Кремль.
У Байдена такого обмежувача не буде. Що відкриває двері для вирішення цілої низки питань між країнами, на які не наважувалися за Трампа.
Наприклад, при Трампові навіть розмови про зняття санкцій були неможливі (його б одразу ж звинуватили в зраді демократи). А ось при Байдену є варіанти. І цей важіль американці можуть використовувати для стимулювання зміни політики Росії.
Тому не можна виключати, що майбутня демократична адміністрація може повернутися до питання “компромісного” завершення конфлікту на Донбасі, щоб зняти загрозу військового сценарію. А також приглушивши радикальні випади з боку України.
Правда, не зовсім зрозуміло на якому компромісі сторони можуть зійтися. І чи зійдуться. Поки виглядає малоймовірним, що українська влада погодиться на внесення особливого статусу в Конституцію, вибори після передачі контролю над кордоном та інші кроки, які вимагає Росія. Надто негативним є ставлення народу до таких кроків.
Удар по Коломойському, посилення “соросят”, конкуренція Порошенка і Зеленського
Можлива перемога Байдена, вже викликала пожвавлення в середовищі прихильників Порошенка. Там пророкують швидкий крах Зеленського і мало не повернення у владу Петра Олексійовича як давнього друга і знайомого Байдена.
Але чи так це насправді?
Безумовно, перемога Байдена – це погана новина для всіх тих, хто допомагав Трампу і Джуліані збирати на нього компромат.
В першу чергу для Ігоря Коломойського, з яким пов’язують, зокрема, публікацію плівок Деркача і багато інших дій проти Демпартії і її прихильників в Україні. Проти Коломойського і так вже розслідуються в США кримінальні справи, а після можливого відходу Трампа тиск напевно буде багаторазово посилений. У тому числі і тиск на українську владу з вимогою застосувати проти олігарха максимально жорсткі заходи.
З огляду на вплив Коломойського на багатьох депутатів фракції “Слуга народу” це може посилити напругу в його відносинах із Зеленським.
Але що стосується Петра Порошенка, то ситуація для нього з Байденом вкрай неоднозначна.
З одного боку у Порошенка є глибока історія роботи з екс-віце-президентом (що ми всі чули на плівках Деркача). З іншого боку – саме Порошенко руками екс-генпрокурора Юрія Луценка довів до відставки посла США Марі Йованович, поставлену ще при Обамі.
Більш того, як випливає з оприлюдненого листування Луценка і помічника Джуліані Льва Парнаса, екс-генпрокурор обговорював передачу компромату по Бурісмі та інші дії проти Байдена з оточенням Трампа. Причому робив це з відома Порошенка, який тоді, перед виборами президента 2019 року, домагався зустрічі з Трампом і заради цього був готовий на будь що.
Навряд чи Байден і його оточення простить настільки відверту спробу зради.
Що стосується Зеленського, то до нього ставлення у американців також неоднозначне.
По-перше, після публікації плівок Деркача президент України заявив, що вони будуть розслідувані, а генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактом можливого складу злочину з боку Порошенка, а “слуги народу” навіть збиралися створити з цього приводу слідчу комісію в Раді. Правда, після навіювання з Держдепу, Зе-команда дуже швидко здала назад, але осад, як кажуть, залишився.
По-друге, американців бентежать зв’язки Зеленського з Коломойським.
По-третє, незважаючи на зовнішню лояльність до опіки “соросят”, Зе прибрав від влади Рябошапку і Гончарука з їхньою “командою реформаторів”. Чого просили не робити посли “Великої сімки”.
Також Банкова веде повзучий наступ на антикорупційні органи, підконтрольні американцям (суд визнав Ситника корупціонером, Конституційний суд визнав його призначення незаконним, також влада намагається обрати непідконтрольного американцям главу САП).
Нарешті проти Зеленського відкрито інтригує Порошенко і Ко, доводячи американцям, що президент і Єрмак працюють на Москву.
Мабуть, щоб перебити ці чутки Зеленський зараз намагається довести свою відданість лінії Держдепу і майбутньому президенту.
Так, Байдена він привітав навіть раніше, ніж Порошенко.
Його оточення поширює чутки, що з Коломойським президент вже побив горщики остаточно і припинив будь-яке спілкування.
Після рішення КСУ скасувати антикорупційні закони (які приймалися за часів Байдена і під його безпосереднім кураторством) Зеленський не просто засудив їх, але і запропонував взагалі розігнати Конституційний суд рішенням Ради. Що абсолютно незаконно. Але демонструє американцям вірність “лінії партії”.
Правда, поки це все так і залишилося словами: на ділі Рада так і не зробила жодної спроби розігнати суддів. Тобто не виключено, що Зеленський міг просто “заговорювати зуби” західним партнерам. Тому його лояльність ще будуть перевіряти.
І найближчим часом нас напевно буде чекати нещадна конкуренція між Порошенком і Зеленським за підтримку Байдена і його команди. І взаємні звинувачення в роботі на Кремль і на Трампа.
Але потрібно розуміти, що для команди Байдена і Зеленський, і Порошенко це чужі сили.
Їх ставлениками в Україні є зовсім інші люди.
Але перш розповімо про те, хто буде займатися у Байдена українським напрямком.
Для самого екс-віце-президента він добре знайомий. І команда, яка займалася Україною при Обамі-Байдену, зберегла, здебільшого, вплив на ситуацію і при Трампу. Наприклад, колишній заступник посла США в Україні Джордж Кент, якого Деркач називав головним куратором “демократичного лобі” і “соросят” в нашій країні, зараз є заступником помічника держсекретаря США.
Крім того, ще влітку журнал Foreign Policy опублікував список неформальних радників Байдена з різних питань. У тому числі українського. Особливу увагу звертає на себе Майк Карпентер, екс-радник Байдена і колишній заступник міністра оборони Америки, який відповідав за російський і український напрямки.
Не виключено, що за них він відповідатиме і коли Байден стане президентом.
Українській громадськості Майк Карпентер відомий як коментатор різних подій в 2016-2018 роках. Він виступав на захист глави НАБУ Ситника від зазіхань на нього з боку Порошенка і Луценка. Висловлював занепокоєння з приводу депортації Саакашвілі. Тролив Луценка за відпочинок на Сейшелах. Коментував звинувачення на адресу Петра Порошенка в лобіюванні інтересів своїх підприємств при військових закупівлях.
Зараз Карпентер – директор Центру дипломатії і міжнародної політики при Університеті Пенсільванії.
Характерні заяви він зробив нещодавно на Київському безпековому форумі.
Серед іншого він дав зрозуміти, що зараз Україні потрібно боятися не стільки війни з Росією, скільки її спроб вплинути на внутрішню політику країни.
“Припускаю, Кремль міг прийти до висновку, що використання військової сили, яке домінувало в Грузії і Україні, насправді виявилося, хоча і тактично успішним, але стратегічно – провальним”, – зазначив він.
“Кремль може поступово усвідомлювати, що порушення ним кордонів цих країн і військове вторгнення насправді призвело до антиколоніального руху і демократичного пробудження в цих країнах”, – говорить Карпентер. І заявляє, що нова стратегія – використання “брудних грошей” і “дезінформації”.
Що в загальному корелює з тим, про що говорилося вище – риторику війни демократи планують міняти на інформаційне і політичне протистояння. Що крім іншого може означати посилення тиску на політичні сили в Україні, які американці вважають “проросійськими” і їх медіаресурси.
Тобто, головна опора і ставка команди Байдена в Україні це не Порошенко, і не Зеленський, а ті, кого прийнято називати “соросятами” – люди, які орієнтовані на західні посольства і живуть на гранти. А також створена ще при Байдену антикорупційна вертикаль в особі НАБУ (і його глави Ситника), САП, Вищого антикорупційного суду.
Тому самий очевидний наслідок можливої перемоги Байдена – це тиск американців на українську владу з метою максимально повернути на ключові пости “соросят”. Аж до можливої зміни уряду чи навіть нових виборів парламенту з метою завести туди велику прозахідну партію.
Однак ставка на “соросят” може завести у глухий кут американську політику щодо України. Великому українському бізнесу (від Коломойського і Ахметова до Порошенка) і пов’язаним з ним політикам “соросята” у владі не потрібні. Великий бізнес до цих пір контролює більшу частину парламенту, силових структур, судової системи, має визначальний вплив на Офіс президента. І він не хоче віддавати всі ці важелі людям, якими через його голову буде управляти Держдеп.
Тому ситуація управлінського клінчу, в якому останнім часом знаходиться країна, посилиться. І це може звести нанівець будь-які плани команди Байдена щодо України, фактично заморозивши ту ситуацію, яку ми маємо зараз.
Читайте також: “Аудит країни”: Зеленський годує українців віртуальними картинками
