Спочатку, коли спеціальний представник США Волкер тільки збирався приїхати в Україну здавалося, що його буде хвилювати виключно російсько-український військово-політичний конфлікт.
Потім виявилося, що він чудово розбирається в масштабах елітної корупції у вищих ешелонах української влади в цілому і в генеральській корупції в МО України, зокрема.
НАБУ швидко зуміло матеріалізувати його інтерес до того, що діється в міністерстві оборони України і навіть намагалося заарештувати злодіїв-генералів. Але оточення президента грудьми стало на захист злодійкуватих генералів, що і було потрібно американцям для розуміння функціонування ієрархії і форми елітної корупції в Україні.
Дві останні зустрічі з московським переговірником і одночасно “архітектором окупації” Криму і Донбасу Сурковим були використані командою Волкера, скоріше, не для вирішення питання щодо миротворців, скільки для обговорення дуже болючого і принизливого для Кремля питання про долю російських активів в США.
Україні в цих зустрічах приділялося не багато місця, що радувало наших дипломатів, які прекрасно розуміли свою непотрібність і нікчемність в цих зустрічах. Адже мінський переговорний процес практично вмер, як і ганебна Мінська угода.
Від усього цього залишилися тільки пристрасна промова Порошенка в парламенті на захист Мінських угод і підпис полум’яного українського націоналіста Голови Верховної Ради Парубія під сумнівним законом про реінтеграцію Донбасу.
Все інше перейшло під компетенцію групи Волкер-Сурков. Зараз там вирішуються всі важливі питання російсько-української війни і майбутнє сепаратистських республік.
Але Вашингтон проявив ще більшу креативність у використанні України.
Ось зараз, наприклад, Волкер несподівано для всіх, простодушно, але публічно запропонував Україні відкласти проект своєї резолюції в Раді Безпеки ООН про миротворців і повернутися до обговорення проекту Росії.
В чому справа? На чиєму боці він грає?
Вся справа в тому, що американці поставили перед собою потужну мету – реформувати ООН. Основний ворог цієї мети знову Росія. І, пропонуючи Росії знову розглянути проект її резолюції щодо миротворців, США прекрасно знають, що все закінчиться скандалом і відмовою Росії.
Це дає США привід переконати тих, хто сумнівається в марності і неефективності нинішньої форми ООН і РБ ООН.
Крім того, несподівана пропозиція Волкера відкласти українське проект резолюції щодо миротворців і зайнятися, як ні в чому не бувало, тупиковим російським проектом, і взагалі, поговорити про принципи миротворчої місії, має чітку тактичну ціль. Це дозволяє американцям тягнути час. Правда, не тільки за рахунок Кремля, а й Києва.
Але американцям подобається все сильніше і ширше використовувати “український капкан” і “українське болото” для вирішення своїх внутрішньополітичних і геополітичних завдань. Звичайно це прикро, але нинішні українські політики більше думають про своє збагачення, а не національні інтереси України.
Іншими словами, американці тягнуть час і знижують свій інтерес в російсько-українському конфлікті, для того щоб не дати Кремлю використовувати українське питання в торгах про масштаб, форми, способи ревізії і реквізиції російських грошей в США.
А після 2 лютого, коли Вашингтон збирається оголосити свій перший звіт про гроші оточення Путіна, американці, як ні в чому не бувало, знову актуалізують тему миротворців на Донбасі.
До весни залунають перші стогони, фрикції і судоми російської еліти, яка раптом усвідомить просту істину, що не вони “господарі життя” і що хтось інший керує їхніми грошима, і долями. Точно так, як вони керують долями мільйонів мовчазних і терплячих росіян.
І дарма наші місцеві українські політики, бізнесмени і олігархи думають, що це їх не стосується і не торкнеться.
