Редакція “Політерно” пропонує переклад статті Констянтина Іванченко для “Агргументу” – “Держава без голови”. Надзвичайно глибокі роздуми автора на такі актуальні для останніх українських подій теми – блокування окупованих територій, засідання РНБО і підписаний президентом указ «про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури» – заслуговують на окремий аналіз.
Засідання РНБО: так навіщо взагалі збиралися? Саме з цього запитання починає автор свою статтю.
Вчорашнє засідання Ради національної безпеки і оборони України, продовжує Констянтин, викликає почуття … обезголовленої держави. Перші особи країни, наділені всіма можливими повноваженнями, зібралися, щоб обговорити проблему блокади патріотами злочинної торгівлі з окупантами і, вже як «похідну» – питання енергетичної безпеки держави.
Рішення РНБО затверджені указом президента України.
Дивний документ: ні конкретних намічених цілей, ні відповідальних осіб, ні термінів виконання, ні кінцевих дат досягнення тих чи інших результатів. Загальні, ні до чого не зобов’язуючі, розпливчасті формулювання.
У тих, хто має пам’ять – почуття дежавю: ці ж проблеми РНБО обговорював ще в листопаді 2014 року. З тією лише різницею, що тоді в торгівлі з окупантами ще не приймали участь перші особи держави.
Давайте згадаємо події дворічної давності.
«Президент України вважає, що ракова пухлина підлягає блокаді. Практика голови Луганської військово-цивільної адміністрації пана Москаля, який заборонив будь-яке пересування транспорту з окупованої території, визнана правильною, вона повинна бути поширена і на територію Донецької області. Логіка проста: або РФ виводить терористичні групи і дає можливість Україні встановити контроль над державним кордоном, або ми тимчасово тримаємо блокаду на внутрішній лінії зіткнення».
Це промовив не депутат Семен Семенченко, не депутатом Єгор Соболєв і не депутат Володимир Парасюк. Це вимовив нинішній генеральний прокурор Юрій Луценко під час перебування головою фракції Блоку Петра Порошенка – ще 2 червня 2015 року.
Не минуло й двох років, як думка Юрія Луценко змінилося на протилежну – ставши генпрокурором, він став думати так само, як Рінат Ахметов, Віктор Медведчук і Олександр Вілкул: блокада – зло, блокада – злочин. Луценко прямо погрожує учасникам блокади в’язницею – за те ж саме, до чого сам закликав в 2015-му.
Нагадаємо: проблема обмеження поставок вугілля з Донбасу вже розглядалася РНБО – скликаного за ініціативою ще П.Порошенка в листопаді 2014 року. 28 травня 2015 го року (майже два роки тому!) Президент України ввів в дію указ президента № 298 «Про стан виконання рішення Ради національної безопеки і оборони України від 4 листопада 2014 року “Про стан забезпечення енергетічної безпеки держави та невідкладні заходи відносно сталого проведення опалювальний сезону 2014/15 року” та додаткові заходи для гарантованого забезпечення вітчізняніх спожівачів енергоносіямі».
Цей указ був виданий на основі результатів засідання Радбезу якраз з проблеми енергетики. Указ передбачав реалізацію системних заходів по ліквідації залежності України від поставок вугілля з окупованих Росією територій. З текстом указу президента можна ознайомитися тут.
Енергетична незалежність України і блокада окупованих Росією територій вже давно є одними з ключових проблем національної безпеки. І керівництво держави – колегіально, колективно! – уже давно вивчило проблему і ухвалило стратегію її вирішення.
Але зверніть увагу на дати: указ президента про виконання стратегічних для економіки України і оборони рішень РНБО Петро Порошенко ввів лише через 7 місяців (!!!) після його прийняття. І після закінчення опалювального сезону, який став випробуванням для української енергетики.
Головнокомандувач воюючою країни не поспішав і пізніше цьому знайшлося пояснення: бізнес на вугіллі з окупованого Донбасу став «годівницею» для самого Петра Порошенка, Віктора Медведчука і Ріната Ахметова (подробиці в публікаціях “Як Медведчук і Ко «впарюють» вугілля Україні”, “Вугілля, що вбиває українських солдат”, “Медведчук робить бізнес на біді України під протекцією Порошенка – ЗМІ”, “Чому торгівля з ворогом – це бізнес адміністрації президента Петра Порошенка?”).
Тобто весь цей час найвища посадова особа держави, а також ряд осіб, що представляють в Україні інтереси ворога – Російської Федерації, наживалися на біді українців, які платили за цей бізнес життями своїх найкращих синів і добробутом своїх сімей за європейськими, але непомірним для українців тарифами. Але секретар РНБО Олександр Турчинов, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, а тепер і прем’єр-міністр Володимир Гройсман, а також їхні підлеглі, члени Кабміну – нічого не зробили для організації принципової альтернативи поставкам вугілля з окупованого Донбасу. Шантажуючи українців брехливою тезою про те, що якщо вони, українці вільних від ворога територій, не платитимуть окупованому Донбасу, то це змусить шахтарів взяти в руки зброю і воювати з Україною на стороні окупантів! Спрощено, ця тезу виглядає так: або ви платите за вугілля – або вас будуть вбивати. Ще простіше: платіть за своє життя.
І ще один аспект: стверджуючи таке, вище керівництво країни вважає шахтарів Донбасу – громадян України декласованим бидлом, готовим за окраєць хліба воювати зі своїм же народом?
І цю тезу «розганяють» вищі чиновники воюючої країни! Так хто ж зрадник? Той, хто закликає перестати годувати ворога і наживатися на горі українців, чи той, хто торгує з ворогом? Висновок очевидний.
Не дивно, що сьогодні Медведчук, котрий торгує вугіллям з ОРДЛО вимагає від партнера Порошенко розігнати блокаду.
Ще раз вчитайтеся в рядки указу президента від 28 травня 2015 року та нинішнє рішення РНБО від 16 лютого 2016 року, що повторює буква в букву рішення від листопаду 2014-ого: виходить, організатори нинішньої блокади ОРДЛО вимагають від уряду Гройсмана, президента Порошенко, секретаря Турчинова виконання документів, які ці ж люди взяли і підписали! Але цинічно не виконують вже майже 2,5 року.
Тепер скажемо просто, про нібито складне.
Поставки антрациту з окупованого Донбасу в вільну Україну – не тільки бізнес “кращих людей” України. Але ще й пряме пособництво ворогові.
Як відомо, виробник критичної для потреб української енергетики обсягу електроенергії припадає на холдинг Ріната Ахметова. Підконтрольні йому енергогенеруючі потужності працюють переважно на антрациті. Антрацит везуть з окупованого Донбасу. Антрацит став предметом енергетичного шантажу держави Україна і предметом корупційних оборудок за участю вищих осіб держави. Антрацит – це отрута, що вбиває Україну. Без антрациту Ахметова і «копанок» ОРДЛО можна обійтися. Для цього треба зобов’язати виробників електроенергії закуповувати вугілля за кордоном або переобладнати генеруючі потужності під вугілля так званої «газової групи», якого в надлишку на вільних територіях. Але холдинг Ахметова ДТЕК відмовляється це робити, мотивуючи це своєю заборгованістю перед банками-кредиторами, в основному – російськими, і відсутністю вільних коштів. Все майно ДТЕК офіційно перебуває в заставі у банків (можливо, це було зроблено спеціально напередодні напередодні російського вторгнення в Україну, щоб убезпечити бізнес нібито Ахметова-Новинського від можливої реприватизації). Замкнуте коло?
Ні. У держави достатньо інструментів для переслідування Р. Ахметова і Ко в кримінальному порядку не тільки за події 20-25-річної давності (бандитизм і вбивства «терміну давності» не мають), але і за шахрайську «приватизацію за копійки» гігантських енергетичних активів в Україні.
Націоналізація цих стратегічних активів воюючим державою – ось принциповий вихід з положення, в яке Ахметов і його куратори ставлять в Україну, тим часом нав’язуючи нам ще і вугілля Донбасу. Націоналізація, інвентаризація, модернізація для потреб енергетики воюючої країни – і продаж будь-якому стратегічному інвестору не з Росії і без права перепродажу, підконтрольним структурам РФ.
Цілі – дві: відновлення законності і справедливості в державі і позбавлення Росії предмета «вугільного» шантажу.
Але все впирається в одне «але» – особистості перших осіб держави, які не є державниками за визначенням. Ні Порошенко, ні Яценюк, ні Гройсман, ні Турчинов – НЕ державники. Згадайте хоч одну, реально реалізовану ініціативу державницького масштабу авторства цих людей. Згадали? І ці люди – 15-20 років займають високі пости в державі. Вони не створили жодного заповідника, жодної держпрограми, спрямованої на якісний-небудь «стрибок» України, жодного закону загальнонаціонального значення, жодної ініціативи, спрямованої на реальне полегшення життя співгромадян. Тільки – дешевий популізм і обман виборців, тільки – злодійські схеми, тільки – зрада, тільки – проституція.
Ці люди не мають моральних якостей, необхідних для державної діяльності. Вони не співчувають і не вважають себе плоттю від плоті народу України. Вони не підуть ні на які жертви заради суспільства, яке обкрадають і зневажають. Їм не потрібно благополуччя українського народу, вони не відчувають себе частиною цієї великої, багатостраждальної родини. І бояться «простих людей» настільки, що як Порошенко, Пашинський (і багато інших) навіть храми будують у себе на подвір’ях, за парканом. Щоб навіть в зверненні до Бога паркан поділяв обкрадених і тих, хто їх обікрав.
І тому сьогодні – майже неможливим є сценарій з повною блокадою Донбасу і забезпеченням енергонезалежності України.
Зате вірогідним є другий: розгін «блокадників», переслідування патріотів прокуратурою і судом, інформаційна блокада, що відбувається, а коли дійде до відкритого протистояння – то й вбивство тих, хто пішов проти «влади» і є носієм іншої – НЕ провладної думки.
Не автором помічено, що риторика Петра Порошенка вже нічим не відрізняється від промов «пізнього Януковича». Поведінкові реакції – ті ж самі. Коло спілкування – те ж саме. І нікуди не подівся Медведчук. І навіть «штабні», флудуєчі інформпростір «петроботи», «політологи» в обслузі Порошенко, виявилися тими ж, що працювали і на Януковича, і на Медведчука довгі роки. І хто б міг подумати…
І вищі адміністративні посади в державі займають особи, які не повинні були б пройти «спецперевірку».
Так що там з «справою Шеремета» і стеженням за журналістами «Української правди»? Не розкриваються? …
Все повторюється …
