16 лютого стало черговою датою, коли прогнози американських та європейських ЗМІ про “вторгнення” Росії провалилися.
Причому цього разу – провалилися з тріском. Тому що їх підтримали лідери західних країн. А їхні медіа навіть призначили точний час – третя година ночі.
Про те, що атака почнеться в ніч на 16-те, голосно повідомили британські ЗМІ. А раніше цю дату називали американські та німецькі видання.
Згодом її підтвердив прем’єр Британії Борис Джонсон. А за п’ять годин до передбачуваного “вторгнення” до нації на тему України звернувся президент США Байден. Він конкретних дат не озвучував, але на тлі решти заяв здавалося, що настає “судна ніч” для України.
Тим більше, що всі останні дні тривала істерія – евакуація іноземців та цілих посольств.
Учора інформаційне нагнітання з боку Заходу досягло, ймовірно, своєї кульмінації, незважаючи на те, що загрозу вторгнення спростовували не лише Росія, а й українська влада.
Навіщо Захід лякав вторгненням, що це було і чого очікувати на віртуальних фронтах “російського вторгнення”.
Як Путін не напав у ніч на середу
Про те, що 16 лютого Росія може піти в атаку, на Заході повідомили ще минулого тижня.
Це було явно частиною скоординованої кампанії. Спочатку медіа назвали “час Ч”, а потім західні країни почали термінову евакуацію своїх громадян і дипломатів.
Далі почався ефект доміно: інші країни, зокрема дуже далекі від України, на зразок Іраку, Багам або Японії, почали скорочувати свою присутність.
Логіка їхніх міркувань, мабуть, була такою: ми не знаємо, хто на кого нападе. Але якщо американці тікають, значить, починається щось погане. На що, до речі, і був, швидше за все, розрахунок Сполучених Штатів.
Це спричинило глобальний шквал паніки навколо України. Під загрозою опинилися авіаційні та морські перевезення. І на цьому тлі британські ЗМІ вчора піддали ще більше спеки: заявили, що Росія нападе рівно о третій ночі на 16 лютого.
Враховуючи контекст – повальну втечу з України закордонних гостей на чолі з американцями – інформацію про “напад о третій годині” ночі сприйняли максимально серйозно. Причому навіть ті, хто не вірив у плани Росії на когось нападати (ця частина українців чекала на якісь провокації для залучення РФ у війну).
Але чекали абсолютно всі, хто слідкує за новинами. І ось нічого не сталося, а ніч минула абсолютно спокійно.
Чому не сталося “вторгнення”?
Тут панує три основні точки зору.
Перша – західна. Там кажуть уже, що дати “наступу” можуть змінюватись, але війська РФ з кордонів поки не йдуть, а значить, напад може статися будь-якої миті.
Іншими словами, Путін спеціально плутає Захід, переносячи дати “вторгнення” (так це подає британський таблоїд The Sun, коментуючи провал свого ж прогнозу).
Це означає, що кампанію з “нападу Путіна” буде продовжено, але тепер уже, що називається, з відкритою датою. І, власне, заяви західних офіційних осіб про це й каже. Вони, очевидно, й надалі мають намір нагнітати паніку навколо України, незважаючи на провал своїх прогнозів.
Друга – російська. У Москві вже кілька місяців кажуть, що жодної операції проти України не готують. А втрутитися можуть лише якщо ЗСУ підуть у наступ на Донбасі.
Вчора, до речі, Росія почала відводити війська від своїх південно-західних кордонів. Це була явна демонстрація, що ніхто не збирається нападати. Після чого в Британії почався шквал публікацій про “вторгнення о третій годині ночі”.
Тобто метою цих публікацій було – блокувати будь-які сигнали про розрядку і повернути градус напруги на колишній рівень або й вище.
Третя – українська. Вона частково збігається з російською: у Києві давно кажуть, що ознак створення атакуючих угруповань на території РФ вони не бачать.
Але підтримують і антиросійську рамку, використовуючи тему “вторгнення” як спосіб заявити Заходу про себе, вибити якісь преференції, зброю та гроші.
Щоправда, поки що Україна лише втрачає гроші на підтримку гривні у зв’язку з панікою. Країни Заходу вже заявили про виділення нових кредитів, але ці суми не перекриють збитків від панічної втечі інвесторів.
Якщо українська та російська точки зору обидві виглядають як “оборонні”, то західна позиція – суто наступальна. Саме за океаном і в Британії послідовно і за якимось їм зрозумілим графіком підвищують градус напруженості.
І дуже цікаво, навіщо це робиться.
Чому Захід нагнітає з “вторгненням”?
Після того, як сьогодні Путін не напав, та й взагалі нічого страшного не сталося, вся ця історія все більше нагадувала суто віртуальну.
“Казус 16 лютого” показав, що поки що все рухається шляхом чисто інформаційного впливу.
Зрозуміло, що воєнного сценарію виключити повністю не можна. Але, схоже, зараз жодній стороні він не є вигідним.
Росія ризикує нарватись на великі санкції. Україна – втратити нові території, а потім поринути у політичний хаос. Захід з тієї ж причини може втратити контроль над Україною – що в США буде сприйнято як поразку Байдена та перекреслить його політичну кар’єру.
Різко проти будь-яких силових рішень і Європа, яка посилено намагається розрулити конфлікт шляхом човникової дипломатії між Росією та Україною.
Тобто можна на якийсь час відкласти військові варіанти і прикинути, чого саме допомагає досягти інформаційна істерія, яку Захід закручує навколо “вторгнення Росії”.
1. Фоновий шум для російсько-американських переговорів щодо стратегічної стабільності.
Шум цей потрібен тому, що Москва хоче вести цей діалог максимально публічно і в стислий термін. Кінцева мета РФ – зафіксувати юридичні гарантії Заходу з питань натовських озброєнь біля російських кордонів. І окремо – відмови брати Україну в Альянс.
Причому, зважаючи на сигнали, США готові такі обіцянки давати (не розміщувати ракети в Україні, Польщі та Румунії, не брати Україну в НАТО як мінімум найближчим часом). Але оскільки рівень довіри між сторонами майже нульовий, Москва вимагає максимально публічних домовленостей та прозорих формулювань.
Але така транспарентність може стати величезною “зрадою” для Байдена в Америці. Тому всю цю історію і обставляють “боротьбою з вторгненням”.
І якщо за підсумком буде підписано якісь домовленості, то їх подадуть як порятунок від війни в Європі (або взагалі ядерного апокаліпсису, дивлячись куди далі заведе західну інформаційну машину підняття ставок).
Чи підіграє Москва цій стратегії, щоб “прикрити” Байдена – не зовсім зрозуміло.
З одного боку, там відкрито тролять США та Британію з їхніми “датами вторгнення”. Але на загальний медійний порядок денний Заходу це не впливає. Тому не виключено, що в Кремлі, як мінімум, розуміють, що саме відбувається і готові це терпіти заради можливості домовитися по суті.
2. Цікаво, що та ж логіка може спрацювати для Києва, з якого і має взагалі початися деескалація. Але для того, щоб її провести, країна має зрозуміти, що стоїть на порозі війни. І таке враження в українців на Заході посилено створюють.
Паралельно розпочалася серйозна робота з лобіювання політичної частини “Мінська-2”, яку, судячи з заяв канцлера Олафа Шольца, очолила Німеччина.
За його словами, Україна зобов’язалася внести на розгляд найближчого засідання у Тристоронній контактній групі закони щодо особливого статусу та виборів.
Тема очевидно почала рухатися і не виключено, що в тій же площині знаходиться вчорашнє визнання Держдумою ДНР та ЛНР.
Схоже, це натяк, що якщо Київ не розпочне роботу щодо політичної частини “Мінська”, Путін затвердить рішення Думи, і Україна втратить навіть нинішні шанси реінтегрувати ці території.
До того ж там є чіткий маркер – найближче засідання Тристоронньої контактної групи, куди Єрмак зобов’язався винести потрібні законопроекти. Чергова зустріч планувалася на 2 березня. Мабуть, після цієї дати і буде зрозуміло, чи йде Київ на просування Мінських угод (і чи працює загроза “вторгнення”, чи треба ще підняти градус).
3. Війна за європейський та світовий ринок газу.
Це питання у контексті “вторгнення” аналізує експерт Ігор Димитрієв.
Він пише, що в основі нинішнього протистояння є боротьба за нові правила гри на світовому газовому ринку, в яких бере активну участь як Росія, так і США. Причому в обох протилежні підходи. Росія хоче закріпити своє становище на ринку Європи за рахунок довгострокових контрактів на газ. У той же час, американці намагаються перетворити світовий газовий ринок на об’єкт глобальних фінансових спекуляцій (подібно до ринку нафти), а тому проти довгострокових контрактів і змушують усіх перейти на короткострокові договори (“спотовий” ринок).
“У Штатів свої види на газ: вони хочуть створити над цим ринком величезну фінансову спекулятивну надбудову, яка поглине частину доларового міхура, який загрожує американській економіці. Для цього розширюють частку зрідженого газу, а постачальників трубопровідного газу змушують переходити з довгострокових контрактів на ринкові механізми продажу .
Росія займає на ринку значне місце, але під час його обговорення сторони вирішили використати український чинник. А ще є Британія, яка із сателітами займає не останнє місце на ринку газу, і яка, мабуть, у свою чергу вирішила просто побудувати військово-санкційний бар’єр між Росією та Європою та використати його у своїх цілях. Для цього вони готові влаштувати якусь гуманітарну катастрофу на кшталт того, що робили в Сирії, і спочатку на це активно натякали. Але потім не вписалися в загальний розклад”, – пише Димитрієв.
Ключовий момент у цій ситуації – це торги навколо запуску Північного потоку-2 та збільшення постачання російського газу до Європи за довгостроковими контрактами. Росія ставить саме на них, пропонуючи Європі такі аргументи: ціни на газ за довгостроковими контрактами нижчі, ніж на спотовому ринку. І будуть нижчими ще довго. Тому що у світі (і особливо в Європі) наростає дефіцит газу через відмову від вугільної електрогенерації. При тому, що газ уже визнано екологічно чистим паливом і в найближчі десятиліття на нього “зелені” обмеження не поширюватимуться.
Тому Росія пропонує зафіксувати Європі збільшення закупівель газу в довгостроковій перспективі. І, до речі, саме з цим Москва пов’язує питання продовження транзиту газу через Україну (через неї прокачуватимуться додаткові обсяги після запуску Північного потоку-2).
Американці (а також англійці, пов’язані зі здобувачами газу на Близькому Сході) зацікавлені самі заповнити дефіцит газу, але з описаних вище причин за короткостроковими контрактами.
І тому, щоб перебити економічні аргументи Росії (вигода для європейців), просувають тему “вторгнення Росії”, намагаючись таким чином відмовити європейців від укладання довгострокових контрактів із “Газпромом” під гаслом “позбавлення залежності від російського газу”.
Саме тому вони і накручують ситуацію з “датами вторгнення”, щоб не дати спати напрузі у відносинах Європи та Росії (а в ідеалі і взагалі спровокувати реальну економічну війну). Загалом, торги йдуть масштабні і доки вони не закінчаться, тема із “вторгненням” педалюватиметься й надалі.
На думку низки експертів, для України з суто економічної точки зору було б вигідно, щоб спрацював саме російський сценарій постачання газу до Європи (збільшення за довгостроковими контрактами). Тому що саме у такому разі українська труба не залишиться порожньою навіть після запуску Північного потоку-2. Тому досить дивно виглядає радість деяких українських експертів щодо збільшення постачання американського зрідженого газу до Європи. Чим більше його там буде, то менше шансів на те, що українська труба залишиться заповненою.
4. Загнати Україну під ковпак
Нарешті є ще одна версія, чому у США та Британії розкручують істерію навколо “війни з Росією”.
І вона стосується конкретно України.
Як відомо, після Майдану американці дуже щільно впливають на внутрішні процеси нашої країни.
Проте досі цей контроль не є тотальним. Спроби вибудувати повністю керовану систему впливу через антикорупційні органи та суди наштовхується на прихований опір української влади та еліт (як за часів Порошенка, так і за часів Зеленського). Українська влада хоче й надалі жити за принципом “Техас мають грабувати техасці”. Класичний приклад – затягування призначення директора САП.
Тим більше, що сприятлива кон’юнктура експорту дозволяла Україні зменшити залежність від зовнішніх кредитів.
Ця ситуація не дуже подобалася “зовнішнім управителям”. Тому істерія навколо “вторгнення Путіна” має ще одну цілком прикладну мету – зробити українську владу більш слухняною до вимог Вашингтону.
Паніка вже призвела до того, що обрушився український ринок єврооблігацій і наша країна вже не може позичати гроші на зовнішньому ринку, окрім урядів інших держав або під їхні гарантії.
Крім того, обмеження, які ввели страхові компанії на авіапольоти та морські перевезення в Україну, завдають сильного удару по економіці.
А враховуючи, що Захід обороти з нагнітання істерії зменшувати наміру не має, ситуація лише погіршуватиметься.
Тому можна констатувати, що чим би не закінчилися глобальні торги Заходу та Росії, головною “потерпілою” в них уже зараз є українська економіка.
У такій ситуації українській владі було б правильно докласти максимум зусиль, щоб збити напругу. Звісно, заява про позаблоковий статус (тобто про відмову від вступу НАТО, який уже безліч разів заявляв, що не має наміру приймати нашу країну до своїх лав найближчим часом) сприймуться в Україні вкрай негативно. Як це сталося у випадку посла в Великобританії Вадима Пристайка. Вдатися до виконання Мінських угод – теж малоймовірний варіант. Нинішня влада знає, чим закінчуються схожі ініціативи, а тому важко уявити, щоб Банкова пішла цим шляхом.
Іншими словами, у даній ситуації Зеленському доведеться вдаватися до непопулярних рішень, а для цього потрібна максимальна підтримка громадян України. Її то як раз йому може не вистачити – останні рейтинги дуже красномовно про це говорять.
“” Читайте також: Після посиденьок у Берліні. Чи стала війна ближчою
