Президент Росії Володимир Путін 5 червня відвідав Австрію. У Відні його, як уже відомо, прийняли досить тепло. При цьому зазвучала теза про статус посередника для Австрії в переговорах між Євросоюзом і Росією. В принципі, для такої ролі у австрійського істеблішменту є бажання і можливості, і вже давно існують відповідні майданчики.
Один з них “оголився” на тлі розмов про співпрацю Відня і Москви – австрійський інститут ICEUR-Vienna, де за день до прибуття російського президента було проведено майстер-клас “Україна без олігархів” за участю лідера опозиційної партії “Громадянська позиція” Анатолія Гриценка. Його в інституті назвали “альтернативним кандидатом в президенти”. Сам же Гриценко підняв серед іншого тему Донбасу, заявивши, що Путін в будь-якому випадку поверне Україні ОРДЛО за непотрібністю. Крім того, Гриценко згадав про свій досвід спілкування з високопоставленими росіянами, використовуючи який він поверне Донбас, коли стане президентом. Цікаво також і те, що політик з якоїсь причини не хвалився своїм досягненням – заходом в австрійському think tank. Що, погодьтеся, дивно і не властиво українському політикуму.
До речі, заходив в ICEUR-Vienna і Саакашвілі. 7 червня 2017 р., тобто до втрати українського громадянства і “прориву кордону”, він провів майстер-клас на тему “Постмайданна Україна: Реформи чи Корупція?”. Екс-президент Грузії говорив про масштабну корупцію в Україні і “бюрократів” при владі, яким корупція дозволяє набивати кишені.
Якщо проаналізувати контент сайту або сторінки ICEUR-Vienna в Facebook, відразу в очі кидається підвищена увага інституту як до діалогу ЄС і Росії, так і ситуації в країнах, які Кремль хотів би затягнути назад в сферу свого впливу. Це і Україна, і Молдова, і Грузія, і Казахстан.
Причому якщо мова заходить про Україну, то чи не ключовою лінією обговорення є наявність величезної прірви між керівництвом країни, яке не бажає миру, і населенням, яке хоче зворотного.
Обличчя інституту
Серед них, наприклад, Людмила Лобова і Ганс-Георг Хайнріх – вони фігурують практично на всіх знімках з заходів, організованих інститутом. Вони спеціалізуються на пострадянському просторі і, серед іншого, є авторами і співавторами книг “Чи стане Росія мусульманським суспільством” (співавтор російський ісламознавець Олексій Малашенко), “Білорусь: Зовнішній тиск, внутрішні зміни”, “Сучасний Казахстан: Образ і реальність”, “Правові системи на перехідному етапі: Порівняння семи пострадянських країн”.
Обидва активно просувають ідею діалогу з “сильною” Москвою. Крім того, з публікації Die Presse від 5 вересня 2014 року про участь австрійських чеченців в конфлікті на Донбасі на стороні України стає відомо, що віце-президент ICEUR-Vienna Хайнріх, колишній професор політології Віденського університету, має тісні зв’язки з чеченської громадою.
Цей австрійський інститут часто виступає сполучною ланкою між Росією і австрійським урядом. Наприклад, пані Лобова в 2011 році брала участь в реалізації програми “Російська політика щодо СОТ: Рухома мішень” , суть якої полягала в обговоренні нових перспектив для австрійської економіки від вступу РФ до Світової організації торгівлі (22 серпня 2012 року). Проект фінансувався Федеральним міністерством економіки, сім’ї та молоді Австрії.
Але найбільш вичерпною ілюстрацією смислової спрямованості інституту є діяльність і заяви його президента – колишнього лідера фракції “Прогресивного альянсу соціалістів і демократів” в Європарламенті, члена Соціал-демократичної партії Австрії Ганса Свободи, до слова, який навчався в тому самому Віденському університеті. Щоб зрозуміти, яких позицій Свобода дотримується, йдемо на його сайт, де, повірте, дуже багато всього цікавого. І головне, що автор дуже вправний в згладжуванні кутів, щоб його не назвали відверто прокремлівським політиком, тому злегка критикує Москву.
Ну, наприклад, відкриємо його статтю від 16 травня “Захід і Росія – чи можливий новий старт?”. Пан Свобода пише, що Росія здійснює гібридні війни, але ось США за Дональда Трампа зайняті реалізацією гібридних форм влади з метою домінування у світовій політиці заради власних інтересів. Не будемо видавати мільйон цитат з цього матеріалу, оскільки “папір” не гумовий, але ось основні посили його статті: Трамп послаблює ЄС; Брюсселю потрібен діалог з Росією і Євразійським союзом; якщо Трамп не хоче переговорів з Москвою, то Євросоюз повинен взяти на себе роль переговірника, в тому числі і по Близькому Сходу, де у Росії є контакт з усіма учасниками конфлікту. Також Свобода підтримує інтеграцію в НАТО і ЄС Балканських країн, якщо ті того бажають, тому що це безпечно – вони далекі від російських кордонів. А ось Україна, Грузія і Молдова – це інший випадок. І все-таки наведемо одну цитату: “Ми не повинні скорочувати наші зв’язки з США, але ми повинні зміцнити зв’язки з Росією, тому що без діалогу або співпраці ЄС навряд чи зможе впливати на російську політику або підтримати будь-які її демократичні кроки в майбутньому“.
Є у президента ICEUR-Vienna думка і про ситуацію в Україні, яку він виклав після візиту до Києва в статті “Україна – чи одна там правда?” (28 березня). Він пише про наявність двох конфліктів – зовнішнього і внутрішнього. І знову помітно проведення жирної риси між керівництвом країни та населенням. “Ймовірно, немає країни в усьому світі, де недовіра до політики в цілому та провідних політиків така висока, як в Україні. Корупція, домінуюча роль олігархів в політичному житті і постійні політичні протистояння, з одного боку, і “купівля” парламентаріїв, з іншого боку, стимулюють політичний скептицизм громадськості“, – пише Свобода, стверджуючи, що розкол в суспільстві, надії якого на зміни після Революції гідності зазнали краху, важливіший конфлікту на Донбасі.
Есдек зазначає, що олігархічна система дещо змінилася і деякі реформи проведені, але деякі ні, а саме: надання ОРДЛО особливого статусу, що прописано в Мінських угодах, в реалізації яких, зазначає Свобода, не зацікавлені обидві сторони. Також політик пише про страждання простих людей з окупованих районів, яких “на Заході України вважають зрадниками і сепаратистами” і перед якими стоїть вибір – ставши переселенцями, отримати пільги і права, або відмовитися від своїх будинків на Донбасі. Кримчани теж страждають, за словами глави австрійського інституту, оскільки росіяни налагодили нормальну роботу на “кордоні”, а українські прикордонники, мовляв, збирають податки з жителів півострова. При цьому Свобода б’є себе в груди і каже, що анексія Криму була грубим порушенням міжнародного права, але так само не можна ставитися до місцевого населення. Він підтримує роботу місії ООН на всій території Донбасу, але при цьому зазначає, що “блакитні каски” завадять “раптовому захопленнї” районів на сході українськими силами.
І ще ряд тез: “Українське суспільство і політична система не готові впоратися з нинішньою складною ситуацією”. “Слід утримуватися від згадки війни як привід для відстрочки термінових внутрішніх реформ”. “Порушення Росією норм міжнародного права і гуманітарних принципів не може служити виправданням постійного порушення прав ЗМІ”. Торкався Свобода і теми “переслідування” екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі і Надії Савченко, назвавши дії влади “дивними”.
Говорящі голови
Вибір експертів, яких запрошують на різні заходи австрійського інституту, також викликає питання.
Наприклад, 17 січня цього року в дискусії про Україну взяли участь український і російський політологи – Кость Бондаренко та Олексій Чеснаков. Піднімалася роль кума Путіна Віктора Медведчука в переговорах, зокрема, щодо звільнення українських заручників, що в інституті віднесли до відчутного прогресу. Що до політологів, то обидва визнали, що реалізація Мінських угод застопорилася, а Бондаренко також заявив, що в Україні є “парламент яструбів”, який виступає за військове вирішення конфлікту на Донбасі, а населення хоче миру за всяку ціну. При цьому український експерт “грає” на темі відмови української влади від федералізації, що, за його словами, є “одним з основних каменів спотикання на шляху до миру”.
І окремо зупинимося на Чеснакові. 25 липня СБУ оприлюднила запис телефонних розмов російського політолога з ватажком ДНР Олександром Бородаєм, в якому вони обговорювали Олександра Ходаковського. І Чеснаков також просив організувати інтерв’ю з Ігорем Стрєлковим-Гіркіним з головним посилом про те, що “нарешті дістався до Донецька” і про “найбільшу повагу” до Путіна і т. п. На все про все Чеснаков обіцяв 180 млн “по тому ж каналу”. Загалом, цей політолог періодично тепер світиться в Австрії. Він же виступав 14 листопада 2017 р., розповідаючи про невиконання Україною “Мінська” і марності миротворчої місії ООН.
Новий Саакашвілі?
А через майже рік, як бачимо, свій майстер-клас провів і Анатолій Гриценко, який, як і Саакашвілі, виступає в ролі борця з олігархами. Щоправда, політик намагався всіляко приховати свою участь у заході і, як повідомляють свідки, дуже нервував через витік інформації. І не дивно, адже на Батьківщині він грає роль «порядного військового» і «чесного патріота». А участь в заходах проросійського осередку негативно позначилася б на політичному іміджі кандидата в президенти України.
Екс-міністр вирішив ґрунтовно підійти до цього питання і засекретити своє перебування на заході. Він навіть висунув вимоги не проводити фото- і відео- зйомку. А після івенту відмовився від запланованої вечері – швиденько викликав таксі і поїхав у готель «Амбасадор».
І якщо майстер-клас в Австрії не афішувався, то в своєму інтерв’ю “Лізі” , опублікованому 12 червня цього року, пан Гриценко в подробицях описав свої погляди на ті чи інші питання, в тому числі на вирішення конфлікту на Донбасі.
Ну, по-перше, озвучені вже знайомі по дискусіям австрійського інституту меседжі: очікування після Євромайдану зазнали краху, країна втомилася і хоче миру. І, за словами екс-міністра, він впритул зайнятий досягненням цього самого миру. “Маючи знання і досвід в сфері безпеки і дипломатії, – розповідає він, – зараз більше працюю над пошуком мирного вирішення. В рамках міжнародної групи ми підготували пакет рішень, які дозволять нам повернути окуповані території на гідних умовах“.
Що за група така? Гриценко повідомляє, що це “закрита робоча група України, Росії, Франції, Німеччини та США”, яка “періодично збирається в Європі”. Далі більше: політик говорить, що ця сама група, прізвища учасників якої він назвати не може, діє паралельно з Куртом Волкером і Владиславом Сурковим, учасниками переговорів в рамках “мінського” і “нормандського” форматів, і навіть свої пропозиції кладе на столи Ангели Меркель, Еммануеля Макрона, Володимира Путіна, Петра Порошенка і Дональда Трампа. Амбітно, чи не так? До слова, про подібну альтернативну роботу над вирішенням конфлікту раніше просторікував Андрій Артеменко. Пам’ятаєте його “план по Криму”?
Тільки пан Гриценко діє обережніше, ніж Артеменко, та й ніж Саакашвілі. Принаймні поки що. Хоча, читаючи останні заяви політика, дуже важко позбутися враження, що Гриценко в деякому роді стає новим Саакашвілі, і справа не тільки в токсичному інституті.
Тут потрібно нагадати про те, що в тому же Відні вже не перший рік живе і працює український олігарх Дмитро Фірташ, а зовсім недалеко від Австрії ще один олігарх – Ігор Коломойський. Вони, кожен зі своєї причини, в Україні з’явитися не можуть, але обидва зацікавлені в поразці Петра Порошенка на майбутніх виборах, а тому мають всі причини допомагати “альтернативним кандидатам в президенти”. У вересні минулого року, акурат перед відомим “проривом Саакашвілі”, в ЗМІ з’явилася інформація про зустріч останнього з Коломойським, і про те, що Коломойський таємно підтримує протести грузинського опозиціонера не говорив хіба що ледачий.
Тепер Саакашвілі відійшов від справ, і його нішу “третьої сили” намагається зайняти Гриценко. Ось і Соломія Бобровська, колишній зам Саакашвілі в Одеській ОДА, увійшла в команду Гриценка, і виступ у Відні з тієї ж опери. Ну а Фірташу з Коломойським за великим рахунком все одно, на кого “робити ставку”. І Гриценко, схоже, не проти скористатися напрацюваннями Міхеїла Ніколозовича і тому не гребує ні сумнівними австрійськими інститутами, ні сумнівними обіцянками за рішенням геополітичних конфліктів.
