Politerno > Україна і світ > Це не деолігархізація. Це гра у “мафію”: зараз ніби прокинувся “шериф”, – експерт

Це не деолігархізація. Це гра у “мафію”: зараз ніби прокинувся “шериф”, – експерт

  • 7 Липня, 2021
  • 152 Переглядів
  • 0

1 липня народні депутати у першому читанні ухвалили президентський законопроєкт №5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» та прийняли за основу законопроєкт №5600 про внесення змін до Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень. 

Обидва законопроекти охрестили як “закони деолігархізації”. Захисники Банкової в один голос заявляють, що ці законодавчі новації і голосування по них, свідчать, що “політика деолігархізації – це серйозно, це наступ на олігархів в економічній сфері”… 

Що ж, давайте спробуємо розглянути цю тезу охранителіврежиму Зеленського.

Влада говорить про серйозність намірів побороти олігархат. Ніби положення означених законопроєктів і справді спрямовані на виключення олігархів з політики… Але “НІБИ” – ключове слово в цій конструкції.

1) Якби у Зеленського справді серйозно були налаштовані на боротьбу з олігархами, то задіяли б не санкції РНБОУ та спеціальні закони, а, як мінімум Антимонопольний комітет. 

Натомість Агія Загребельська дає хроніку свідомої бездіяльності АМКУ, а точніше – сприяння олігархату. Вона пише: “поки Зеленський обіцяє провести деолігархізацію, ми через суд змушуємо підконтрольний йому АМКУ розслідувати зловживання монополій олігархів. За один день (30 червня 2021 року): 

а) Оскарження бездіяльності АМКУ щодо відмови відомства розслідувати зловживання монопольним становищем групи ДТЕК олігарха Р. Ахметова (штучне створення дефіциту електрики цієї зими) (Господарський суд м. Києва – суддя закрив попередній розгляд та призначив слухання справи по суті на 26.07); 

б) оскарження відмови АМКУ приймати заяву споживча проти зловживань газових компаній олігарха Д. Фірташа (продовження нарахування температурних коефіцієнтів після рішення АМКУ про їх незаконність), (Господарський суд м. Києва); 

в) оскарження НАБУ рішення АМКУ про закриття справи по формулі Роттердам+, що забезпечила надприбутки групі ДТЕК олігарха Р. Ахметова; 

г) оскарження відмови АМКУ за заявою споживача розпочати розслідування щодо зловживань монопольним становищем двома платіжними системами «Віза» та «МастерКард» (завищені ставки комісії)”.

Ключові слова “бездіяльність”, “відмова прийняти заяву проти олігарха”, “відмова розслідувати справу щодо монополії під контролем олігарха”…. АМКУ – контора, яка НІЧОГО НЕ РОБИТЬ проти олігархів

Чи може щось з цим зробити президент Володимир Зеленський? 

По-перше, згідно Закону про Антимонопольний комітет України, стаття 9: «Голова АМКУ призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України». Так, підставою для відставки голови АМКУ є встановлений судом злочин, особиста заява та стан здоров’я. 

Але хіба у Банкової не знайшлося “аргументів” для нинішньої голови АМКУ Ольги Піщанської, для того, щоб та була більш “конструктивною” в чутливих для влади питаннях?

Чому ж “Слуги” не реагують на волання бізнес-омбудсмена про тони скарг на бездіяльність АМКУ в питаннях конфліктів з олігархічними монополіями?

Чому Зеленський не проявляє політичну волю в спрямуванні АМКУ на практичну боротьбу з проявами олігархічних монополій, а погоджує норми законопроекту, які ще більше розширюють простір для свідомої, тепер вже, — законної бездіяльності? 

В законопроєкті №5599 мова йде про: а) право АМКУ не розпочинати розслідування, якщо відомство вважає, що зараз це «не на часі»; 

б) політичну процедуру призначення та звільнення керівництва АМКУ без критеріїв до кандидатів, прозорості та стороннього скринінгу; 

в) суб’єктивний підхід до визначення покарання для порушників – скільки: одна гривня, мільярд чи примусовий поділ – вирішує політично призначене керівництво без права судів на перевірку; 

г) залишення споживачів за стінами АМКУ без права поскаржитися та захистити себе навіть у суді («ми за все платимо, але місця за столом для нас немає») тощо.

2) Якби Зеленський справді бажав подолати олігархат,він би тримав на короткому поводку Генпрокуратуру та знаходив “неформальні” можливості для впливу на суди, а не спирався на сумнівні з правової точки зори санкції РНБОУ.

29 червня ц.р. Верховний суд відмовився задовольнити касаційну скаргу заступника генпрокурора у справі про передачу «Волиньгазу» (входить до групи Дмитра Фірташа) державної газорозподільної системи і стягнення 117,8 млн грн. Таким чином суд залишив без змін постанову Північного апеляційного госпсуду і рішення Господарського суду Києва, якими заступнику генпрокурора було відмовлено в задоволенні поданого в інтересах Фонду держмайна позову до «Волиньгаз» і Міністерству енергетики.

Нагадаємо, що прокуратура просила визнати недійсним договір від 2012 року між приватною компанією і Міненерго про передачу газорозподільної системи. Позивач вважає, що Кабмін не має права розпоряджатися спірним майном і передавати його безкоштовно приватному підприємству.

Свідки розгляду у ВС цієї справи кажуть, що прокурорські не змогли представити суддям притомних правових аргументів на свою користь. Судді, попри те, що були спочатку налаштовані на правосудне рішення не на користь Фірташу, не змогли витягнути з прокурорів хоча б якоїсь пристойної позиції обвинувачення. 

Що це тоді, як не свідоме підігрування олігархату? Тут ми з вами воюємо, а тут в суді залишаємо ласий актив, бо ви нам потрібні в політичному розкладі на осінь?

3) Якби Банкова справді хотіла позбавити олігархів політичної ренти, то передбачила б законі про деолігархізацію правові підстави для реприватизації активів, приватизованих в недоброчесний спосіб. І не спеціальним одноразовим законом, а як системну політику, відновлення економічної справедливості. 

Забрати у олігарха політичну ренту можна виключно через погрозу реприватизації та націоналізації активів, що були набуті в недоброчесний спосіб. Всі мантри наших лібералів, що “деолігархізація не повинна супроводжуватися реприватизацією” – це спроба врятувати олігархічний режим.

Свого часу російський експерт Ростислав Капелюшников стверджував, що британський досвід джентельменськогопакту про «чесну гру» між владою і бізнесом («windfallprofit tax») для пострадянських країн мало прийнятний. У нас олігархи не джентльмени, у них інший життєвий досвід. Вони ніколи не грають «по-чесному».

Тут жодні “договори” чи “пакти про чесну гру” не допоможуть. Лише деприватизація чи націоналізація можуть примусити олігархів посунутися чи поділитися.

Питання законності проведення приватизації та можливість повернення активів в держвласність піднімалося ще в 2005 році Юлією Тимошенко. Але тоді „помаранчева“ команда не пішла на революційний експеримент. „Олігархічний консенсус“, до якого були залучені більшість українських ФПГ і на якому трималася архітектура „дисфункціональної“ демократії Віктора Ющенка, не дозволяла великого переділу власності. Сьогодні ситуація трохи інакша. Може вийти.

4) Якби “Слуги” хотіли примусити олігархів ділитися, то не підвищували податки для середнього бізнесу та добивали б середній клас під виглядом “антиспекулянтських та антиолігархічних ініціатив”. 

Як справедливо пише, звертаючись до “Слуг народу”, народний депутат від “Батьківщини” Альона Шкрум: “Ви обіцяєте усунути всі перешкоди для малого бізнесу, стрес та папірці і нескінченні перевірки від усіх держорганів. Обіцяєте податок на виведений капітал, зменшення податків та підтримку переробки і експорту.

0Ви навіть наче б то щиро запрошуєте до дискусії економістів, експертів, великий і малий бізнес, пишете і приймаєте непогану економічну стратегію. Уряд в стратегії навіть пише про обов‘язок «податкової стабільності» і зобов’язується для малого бізнесу податки не піднімати. Підписуєте якісь меморандуми. 

І далі — вносите проект Закону про «підняти податки всім» і дати побільше повноважень Податковій, побільше перевірок різних і класних; 

— забираєте чомусь акциз та гроші з місцевого самоврядування та нових громад. Мінус 2,9 млрд;

— піднімаєте податки навіть не малому фермерству, а «МІКРОфермерству»;

— піднімаєте для українців вартість житла, і чомусь не розумієте, що галузь ще більше піде у тінь, і все;

— піднімаєте навіть вартість мобільного інтернету для громадян;

— даєте нові прикольні повноваження податковій, бо, очевидно, мало їм бізнес платить поборів зараз. 

А всіх, хто виступає проти — усі бізнес-асоціації, місцеве самоврядування, фермери, економісти, експерти — усіх називаєте рукою олігархів”.

І все це – законопроект №5600!

ЯКІ ЩЕ ПОТРІБНІ ДОКАЗИ НІКЧЕМНОСТІ ЗЕ-ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ? 

Закони про олігархів не підкріплені практикою нинішнього режиму. Вони слугують якимось іншим (можливо, зрозумілим одному Андрію Єрмаку) цілям, а не справді поборенню олігархату в Україні. 

Власне, це не деолігархізація. Це гра у “мафію”: зараз ніби прокинувся “шериф”, а на іншій ітерації – всі заснуть і знову прокинеться мафія…

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства



Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь