Струнка система роботи Ради в режимі (термін запозичений у Держдуми РФ), налагоджена в перші тижні пропрезидентським лобі, почала системно давати збої.
Свіжий приклад – четверговий провал поправок до Кримінального кодексу, що дозволяють обшукувати нардепів без рішення суду (196 «за» і зупинене); небажання фракції «СН» – особливо мажоритарників – підтримувати пайові внески при будівництві (зрозумівши, що немає голосів, просто зняли з розгляду), касові апарати для ФОПів (прийняли з боєм), ряд змін по держслужбі та ін.
Зрозуміло, у керівництва СН кожного конкретного випадку знаходяться свої пояснення. Так, наприклад, фіаско 1009 (ті самі правки в КК) списують на «згубний вплив» ЄС-івців і групи «За майбах» (так в кулуарах називають групу «За майбутнє»). Мовляв, старожили «морально обробляли» нестійких новачків, лякали перспективою переслідувань, утисків, тих же обшуків: «під руки виводили із залу «попити кави» мало не під час голосування. Наші ж ще емоційно нестійкі, ось і повелися». Навіть статус законопроекту як невідкладного президентського їх не вразив.
Насправді, депутатам просто набридло бути слухняно-безмовними баранами. А деякі «слуги» – о, жах – навіть стали читати і самостійно аналізувати пропоновані законопроекти.
І почалося це не вчора, а ще два тижні тому – при голосуванні закону «Про імпічмент». Свої 244 він-то набрав (виключно силами СН), але ОПЗЖ, ЄС, Батьківщина, «За майбутнє» та «Голос» синхронно видали «нулі». Явивши тим самим принципово новий дизайн парламентського табло.
У футболі це називається «штучний офф-сайд». Ви уявляєте, до якої «ручки» потрібно було довести, щоб склався ситуативний тандем Вакарчука з Медведчуком? (Мова, зрозуміло, не про постійний союз, ні, але сам факт. Історичний, мабуть).
Демарш був уже крайнім заходом. Сигналом до того, що домовлятися необхідно. І не тільки зі своїми.
Передувала цьому чесна спроба напоумити і налагодити взаємодію. З чим «делегація» з представників відразу декількох непровладних фракцій вирушила спершу до спікера Разумкова.
Аргументація проста: незалежність парламенту як інституції вигідна всім. І депутатам (зрозуміло), і суспільству (зрозуміло), і самому Разумкову (якому бути фігурою несамостійною нецікаво) і навіть Зеленському («незговірлива Рада» – дуже зручна відмазка для міжнародних партнерів в разі, якщо вони наполягають на чомусь неоднозначному, ратифікації мінських. Наприклад). «Я-то що? Я-то все розумію. І поділяю. Але у мене директива – більше півтора сотні законопроектів за три тижні. Всі – важливі і першорядні», – розвів руками Дмитро Олександрович, вказуючи вгору, на стелю.
Тоді ходоки вирушили на Банкову. Зеленський їх не прийняв – перекинув на Богдана. Той відреагував у властивій йому манері. «Що?! Депутати? Ні, друзі мої, ви – ніхто і звати вас ніяк. Не маєте ви народного мандата. Мандат в цій країні один і належить він Володимиру Зеленському». Прорікав Андрій Йосифович, з тими ж інтонаціями, якими незабутня мультяшна Масяня проголошувала «Хто?! Директор? Та пішов ти в жопу, директор!».
Діалог передаю не дослівно, але дуже близько до тексту. На пасаж про «відсутність мандата» ходоки образилися особливо сильно.
І парламентське табло зарясніло нулями – набуло, як було сказано, нового дизайну.
Читайте також: Пробачити мільярди олігархові. Що означає “компроміс по Приватбанку”
Висновок з того, що сталося слідував однозначний: «Слуга народу» – не моноліт. Самостійних трьох сотень голосів у них немає. І, в цьому скликанні, вже не буде. Навіть простої більшості у 226 «за» своїми силами їм не зібрати. Хіба що за допомогою Коломойського, який контролює – за різними оцінками – від 30 до 40 депутатів.
Ігор Валерійович це дуже швидко прорахував. Власне, він в нашій країні взагалі краще всіх рахуєє. Прорахувавши – зібрався і поїхав в ОП, де популярно виклав що, як і за скільки 30-40 «багнетів».
Примітно, що вже на наступний ранок після цієї зустрічі, на об’єктах націоналізованого «Привату» провели ряд обшуків. Явно розшукуючи документи, без наявності яких державі Україна буде вельми непросто здолати в міжнародних судах колишніх власників «Приватбанку».
Ну і багато ще інших цікавих збігів. Типу непублічної зустрічі Ігоря Коломойського з главою АМКУ Юрієм Терентьєвим. Незабаром після якої Президент Зеленський заявив, що АМКУ в цілому ротується, але ось саме керівника – яка несподіванка – на посаді зберігає.
Заявив він це, до речі, на конференції YES, куди Ігор Валерійович раптово прибув на правах почесного гостя. Господар балу, Віктор Пінчук (у якого з математикою теж все сильно в порядку) зустрічав його з особливими почестями; розуміючи – у Коломойського сьогодні «золота акція» не тільки у ВР, але по країні в цілому.
Адже, якщо з парламентського моноліту «висмикнути» його «цеглинку», з’ясується, що «король» (читай: Зеленський) голий. Що система, вибудувана «під нього» Богданом, не працює. Що депутати не ходять строєм, що не присягають беззаперечно, а значить завершити фактичне формування президентської республіки (замість парламентсько-президентської, передбаченої чинною Конституцією) практично неможливо (Януковичу для цих цілей в 2010-му було потрібно рішення КСУ, «зелені» думали обійтися «малою кров’ю », але довести до кінця не вийшло).
Що з цього випливає?
Перерахуємо предметно:
– конструкція більшості в Раді крихка. Дуже. Без «багнетів» Коломойського вона в принципі неможлива. У Ігоря Валерійовича – золота акція. Цей тиждень показав: при важливих голосуваннях (а вони у них зараз всі важливі) керівникам СН доводиться «страхувати» себе домовленостями з «Голосом» і/або «Батьківщиною» – поведінка Давида Арахамії тому приклад;
– про конституційну більшість не йдеться в принципі. Рідкісні – взаємовигідні для всіх – виключення (на кшталт заміни ЦВК) не беруться до уваги. Чому вигідно тій же «Батьківщині»? Так, якщо не дасть голоси за «обнулення» Центрвиборчкому, не отримає жодного місця в його новому складі – елементарно ж, Ватсон;
– «загнати» всіх депутатів «в стійло» так, як планували в перші дні роботи Ради, вже не вийде – імперативний мандат провалено, а значить управи на них немає;
Тепер – інвентаризуємо наслідки.
Перші – для Ігоря Коломойського.
Другі – для парламентаризму і країни в цілому.
Отже, наявність «золотої акції» у Ігоря Валерійовича, з одного боку, відкриває перед ним широкі можливості – закрити старі рахунки, досягти нових цілей. Але і породжує серйозні ризики. Бо фраза «коли, якщо не зараз» – така улюблена ним останнім часом – таїть в собі безліч прихованих загроз. Наприклад, перетворитися на ворога наших зовнішніх партнерів. Якщо не у ворога самої держави (як інституції).
Що до другого, то тут переважає надія: ВР з місця «тотального одобрямсу» трансформується в «місце для дискусії». Якою і має бути в парламентсько-президентській (поки ще формально) республіці. У нинішніх умовах швидше рано, ніж пізно, “Слуга” вимушено укладе коаліційний тандем (можливо, негласний) з «Батьківщиною», «Голосом» і частиною «вільних мажоритарників». Або ж буде змушена щодня виконувати забаганки володаря золотої акції.
Читайте також: “Зелений принтер поламався”. Чому “Слуга народу” провалює голосування законопроектів президента
