В далекому 2014 році для багатьох людей однією з причин голосувати за Петра Порошенка на посаду Президента України був його великий міжнародний досвід. Здавалось немає кращої кандидатури, яка може привести нашій державі європейське майбутнє. Тож дивно бачити, що саме від команди Адміністрації Президента виходять ініціативи, що руйнують крихкі містки дружби між Україною та ЄС.
Е-декларування для “антикорупційних активістів”, додаткова жорстка звітність для всіх громадських організацій, відверта травля команди Центру протидії корупції, звільнення і переслідування реформаторів. Все це наносить великої шкоди нашій країні. Якщо ця теза викликає у вас здивування, то щоб її довести доведеться почати здалеку.
Очевидно, що мати партнерські відносини з ЄС більш вигідно ніж їх не мати. Це не лише інвестиції, вигідні кредити та участь в економіці. Це також і нові технології, спільні проекти, підтримка санкцій проти Росії та надання допомоги українським військовим і потерпілим від конфлікту та окупації.
Якщо Ви думаєте, що європейці допомагають Україні лише через те що на нас напала Росія, то згадайте прецедент Грузії, де практично за таких же умов саме грузинську сторону назвали винною. Нам здається це абсурдним, що звинуватили жертву. Але задайте собі питання – чи багато ви знаєте про політичну ситуації Баварії? Що ви знаєте про політику Данії чи Хорватії?
Для європейців наші країни так само далекі і не зрозумілі, як і вони для нас.
Тоді чому Україна отримала цей статус жертви і допомогу?
Щоб зрозуміти це, потрібно проаналізувати з яких джерел європейці взагалі отримують інформацію про Україну?
1. Дипломатичні служби України ( посли, консули і т.д.). Враховуючи, що в багатьох країнах їх просто немає, то говорити про ефективність цього каналу важко. Особливо після того, як в 2013-2014 році українські дипломати захищали режим Януковича.
2. Дипломатичні служби Росії ( посли, консули і ФСБ). І тут для нас біда, бо в окремих відділах посольств Росії працює більше персоналу, ніж в усьому українському посольстві. Росіяни дуже багато грошей вкладають в те, щоб знищити імідж України на міжнародній арені.
3. Дипломатичні служби країн ЄС в Україні.
4. Європейські ЗМІ.
5. Особисте спілкування.
Враховуючи певну обмеженість роботи дипломатів, і відсутність належного фінансування в них, стає зрозуміло що основним джерелом нових про Україну для європейців є звіти посольств, ЗМІ та особисте спілкування з українцями.
І тут ми нарешті повертаємось до відповіді на запитання чому тиск на громадянське суспільство з боку Порошенка це знищення “європейських містків”.
Можна по різному ставитись до громадських організацій загалом, чи конкретно до Шабуніна, Каська, Лєщєнка, Марушевської, Саакашвілі і т.д. Але не можна ігнорувати того факту, що вони – одне з основних джерел інформації іноземців про події в Україні.
Саме громадські активісти і журналісти роками вибудовували дружні та партнерські відносини з чиновниками, дипломатами та громадськими активістами європейських країн. Їздили на всі конференції, семінари чи стажування. Тиснули руки і робили спільні фото. Реалізовували спільні проекти та виконували обіцянки. Вони сформували потужний соціальний капітал та відповідну репутацію.
Саме їх позитивні оцінки стали причиною позитивного іміджу України в 2014-2015 роках. І саме через переслідування та тиск на цю категорію людей, від цього іміджу майже нічого не лишилось.
Бо влада може найняти провокаторів, відкрити десяток кримінальних справ і проплатити сотні замовних сюжетів в українських ЗМІ – це не завдасть шкоди іміджу колективного “Шабуніна”, бо це репутація сформована особистим спілкуванням. Її не можна знищити віртуальним тиском.
В той же час один негативний звіт чи розповідь про переслідування від громадських активістів миттєво стають відомими для європейців і демонструють їм справжнє обличчя української влади.
Кожен новий репресивний законопроект, що виходить зі стін Адміністрації Президента – це мінус один аргумент продовжувати санкції проти Росії.
Кожна нова надумана кримінальна справа проти громадських активістів – це мінус один спільний українсько-європейський проект.
Кожне нове скандальне звільнення реформатора – це мінус один пільговий кредит для української економіки.
Намагаючись знищити громадянське суспільство влада пиляє гілку на якій і сама сидить. Чим більше успіхів вона матиме в цьому напрямку тим гіршою буде ставати ситуація в Україні.
