Місцева виборча кампанія виходить на свою фінішну пряму, а ми продовжуємо аналізувати виборчі списки фаворитів серед претендентів на місця в Тернопільській міській раді. Минулого тижня ми пройшлися по найбільш «зашквареним» кандидатам від партії п’ятого президента Петра Порошенка «Європейська солідарність». У цій статті висвітлимо список кандидатів від ВО «Свобода», так як його автори теж не поскупилися і залишили багато «смачного» для аналітики. Наповнений список націоналістів як досвідченими й особисто відданими кадрами міського голови Сергія Надала, так і не менш відомими у Тернополі політичними новачками, серед яких зустрічаються родичі «свободівської» верхівки.
Почнемо наш екскурс з мера Тернополя Сергія Надала, котрий, власне, і веде партію «Свобода» на вибори до міської ради. Сергій Віталійович без перебільшення наймедійніша людина Файного міста і його усюди так багато, що іноді складається враження – він один керує Тернополем, без владної вертикалі і навіть без заступників. Він перевіряє результати ремонтів дворів, модерує будівництво доріг, презентує нові культурні локації, відкриває фонтани, мости… Хоча, ні, стоп – один міст, «гаївський», котрий не будувався роками, від чого Тернопіль тонув у заторах, і лише перед виборами запрацював, розблокувавши бодай трохи місто від «корків». Сергій Віталійович гучно, на усю країну, веде піар-боротьбу з «червоною» зоною для Тернополя, одночасно організовуючи масові гуляння на День Тернополя, щоб сподобатися деяким охочим до розваг містянам. І одразу ж, зненацька, підхоплює коронавірус, після того, як на Малашівському сміттєзвалищі, після нашого журналістського розслідування, силовики проводять затримання львівських, луцьких і рівненських фур зі сміттям. Сергій Надал майже всюдисущий: він тримає руку на пульсі земельних «схем» у міській раді; йому вдається уникнути відповідальності за будь-які свої незаконні дії; його люблять тернопільські тітоньки під домами, двори яких він відремонтував бо то округи депутатів, які голосували за потрібні йому рішення; для більшості «він краде, але хоч щось робить»; для основної маси – «альтернативи йому немає»; Фейсбук переповнений відео-сюжетами і новинами про його «здобутки». Ось такий чудо-мер. Так як би там не було, ми нагадаємо, чим саме запам’ятався Сергій Надал іншій частині мешканців Файного міста, котра виглядає трохи далі за межі своїх дворів та має можливість і бажання моніторити новини у соцмережах.
Найважливішою для Сергія Надала і у той самий час найгучнішою за останні п’ять років, без сумніву, стала тема Генерального плану Тернополя, голосування за зміни до якого зняло усі юридичні питання до законності відчуження цілого ряду скандальних земельних ділянок – у парку Національного відродження під так звану «спортивну школу», на бульварі Петлюри під офісні приміщення, на території ПК «Березіль» під багатоповерховий будинок і ще кілька десятків менш спірних об’єктів. По суті, голосування за зміни до Генплану Тернополя – це легалізація грандіозного сніжного кому незаконних рішень, протягнутих попередньою каденцію міської ради.
У цьому скликанні, на заміну сумнозвісним схемам інвестугод, через які у Сергія Віталійовича кілька разів виникали неприємності з правоохоронцями, прийшла схема виділення земельних ділянок під приватні гаражі та будинки, які згодом, наступними рішеннями міської ради, «трансформувалися» у місця для торгівлі. До цієї схеми були залучені ключові союзники міського голови у цій каденції – БПП «Солідарність».
«Прославився» мер Тернополя переобладнанням котелень на торф’яне паливо, з чим були пов’язані серія пікетів, масових мітингів і навіть громадські слухання. Правда, нічого з переліченого Сергій Надал не помітив і лише звинуватив громадськість у вигадуванні проблем. Після цього, люди змушені продовжувати дихати елементами згорання торфу і слухати як гудять котли під їхніми вікнами. І це у 21 столітті, в епоху відновлювальних видів енергетики та інших іноваційних технологій. Закінчується ця історія даними про те, що у схемі торф’яних котелень відслідковується особистий інтерес міського голови, втім, як і в більшості інших оборудках.
Запам’ятався міський голова і рядом дискримінаційних рішень, таких як введення платні за дитсадки для нетернопільських дітей і одними з найвищих в Україні тарифами на проїзд в громадському транспорті. І в першому, і в другому випадку, як і в історії з торф’яними котельнями – протести не подіяли і громадськість не була почута.
І все це ми пригадуємо дуже коротко, не вдаючись у подробиці, адже про «подвиги» Сергія Надала можна написати цілу епопею, що ми колись однозначно зробимо. А поки що мусимо переходити до інших героїв «свободівського» списку.
Наступним після Сергія Надала до міської ради обирається його довірений «кадр» секретар Тернопільської міської організації ВО «Свобода» Антон Горохівський, котрий займає посаду начальника відділу реєстрації проживання особи управління реєстрації міськради. Тобто, він є своєю «у дошку» людиною Надала і, за деякими даними, заради шефа готовий на будь-яку сумнівну справу. Іншими словами, для роботи у наступній міській раді Сергій Віталійович запасається перевіреними виконавцями. Більш чіткіше це можна помітити на прикладі наступних кандидатів від «Свободи».
У статті «Розкол в «Свободі». Що означає демарш Леоніда Бицюри і чим він загрожує Сергію Надалу» ми писали, що на сьогодні головною проблемою «Свободи» є витіснення ідеологічних націоналістів прагматичними і загостреними на бізнес-інтереси кон’юнктурниками. На цьому ми наполягатимемо і цього разу, так як для партії – це справді проблема. Для Сергія ж Надала – навпаки позитивний фактор. Ідеологія при роботі міської ради за його головування як раз дестабілізуючий момент. Зайвий декоративний елемент, з яким постійно виникають проблеми. Сергію Віталійовичу не потрібні ідеалісти і проблеми від них – йому потрібні просто вірні люди. А ще у світі кажуть – гроші люблять тишу. Або – корупційні схеми люблять тишу. І якщо Горохівський і подібні йому – вірні особистісно, то фінансова залежність теж не раз ставала таким собі павутинням, у якому міський голова утримував потрібних людей. А тому загострені на бізнес-інтереси майбутні депутати з обійми Сергія Надала у списку партії цілком передбачувані.
Яскравим прикладом бізнес-крила списку «Свободи» є дружина забудовника-турка Ольга Шахін, котра своїми зв’язками і співпрацею по сумнівним інвестугодам з міським головою Тернополя вивела сімейний україно-турецький бізнес в жирний плюс. Саме по собі висування дружини емігранта від націоналістів і ще кілька років назад викликало б обурення всередині політсили і, по суті, виглядало неможливим. Куди поділися гасла про роботу для українців, про те, що іноземці відбирають хліб в наших бізнесменів, що «Україна для українців»? Ну ми ж добре пам’ятаємо усі ці демарші соратників Тягнибока проти темношкірих студентів, кавказців, євреїв й інших «прибульців на українській землі». Сьогодні пані Ольга йде у раду під поважним третім номером, що лишній раз засвідчує – ідеологія у «Свободі» відсунута на другорядне місце.
А чого вартує повторний похід до міськради «бізнес-вумен» Наталії Паньків, котра, окрім того, що пов’язана зі скандальною будівельною фірмою «Набережний квартал», ще й засвітилася на рекламній тусовці в Підмосков’ї у 2016 році? Ми перескочили на 10 позицію партійного списку, але змушені були згадати про Паньків в одному ряду з пані Ольгою.
Четвертим у списку партії значиться одіозний особистий політтехнолог міського голови Тернополя Юрій Фартушняк. Про нього у журналістському середовищі ходять легенди. Одна з них пояснює його прізвисько «Психотроп», адже розповідає про те, як у 2015 році він вигадав «фейк» про нібито оброблений психотропною речовиною наклад тернопільської газети, яка розповідала про корупцію чинного на той час міського голови Сергія Надала прямо напередодні місцевих виборів. У такий спосіб пан Юрій хотів відвадити людей читати статтю про свого керівника і його темні справи. Так він став «Психотропом». А ще Фартушняк запам’ятався безпринципністю, використанням чорних технологій, таких як хакеські атаки на конкурентні сайти і поширенням відвертої брехні про опонентів Сергія Надала.
П’ятою до міськради від «Свободи» йде Марія Чашка, котру нещодавно призначили директором Тернопільського вищого професійного училища ресторанного сервісу і торгівлі. Як і Горохівський вона є давньою «свободівкою» і її кар’єрне просування – приклад того, як партійці Тягнибока окупували усі владні напрямки в Тернополі, від освіти і культури, до більш «хлібних» сфер. Чашка свого часу працювала в дитячому садку, потім в сільській школі, згодом – в Тернопільській класичній гімназії, далі – начальником управління соцполітики міської ради, і на завершення – керівником апарату Тернопільської ОДА. Більше трьох років вона займалася підприємницькою діяльністю. Її син є депутатом обласної ради від… звичайно ж «Свободи». Згідно із декларацією пані Марії за 2017-ий рік, у неї два будинки площею 239,9 та 30,5 м кв. у Великій Березовиці та Збаразькому районі. Є і квартира у Тернополі площею 29,3 м кв. Гараж площею 40 м кв. записаний на чоловіка. Володіє Марія Чашка чотирма земельними ділянками: дві з них у Великій Березовиці загальною площею 1530 м кв, одна у с. Івашківці Збаразького району площею 4800 м кв. та ще одна у с. Берем’яни Бучацького району площею 500 м кв.
Далі у списку «Свободи» ми помічаємо відомого юриста Назарія Редькву, ще одного вірного «штика» Сергія Надала. Відомого, перш за все, захистом тих самих «свободівців», котрі час від часу протягом останніх років потрапляли у різноманітні кримінальні або напівкримінальні скандали. Запам’ятався Редьква тернополянам і лобіюванням будівництва цілодобової п’ятипостової автомобільної мийки на «Східному», про яку він спочатку нібито нічого не знав, а згодом видавав за простий автотехсервіс. Проти будівництва автомийки виступили мешканці Протасевича, 22, Клима Савури, 9, Довженка, 17, 18, 9 – саме його округу. Вони ж і звинуватили його у відстоюванні інтересів бізнесу, а не громади, яка його обрала.
Переходимо до чиновницько-депутатського блоку «Свободи», про який почали говорити на прикладі Марії Чашки, а він у націоналістів досить об’ємний, хоч і нагадує скоріше радянський директорат, аніж прогресивну партію 21 століття постмайданного періоду: директор Тернопільського міського територіального центру соціального обслуговування населення Віталій Харкавий; заступник керівника КП ТОР «Тернопільський обласний інформаційно-туристичний центр» Мар’ян Козбур; скандальна директорка Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола і депутатка ТМР Марія Баб’юк; все та ж директор ПП «Благоустрій» і депутатка ТМР Галина Гевко, яку можна було б віднести і до бізнес-групи; начальник управління освіти і науки ТМР Ольга Похиляк; директор КП «Футбольний клуб «Тернопіль» і депутат ТМР Ігор Костюк, відомий своїм «бізнесом» на скриньках допомоги від благодійного фонду «Фонд добрих людей»; директор КП «Еней» ТМР і депутат ТМР Іван Зінь; директор КП «Міськавтотранс» ТМР Роман Торожнюк; начальник патронатного відділу ТМР Катерина Калуш; начальник юридичного відділу САД в Тернопільській області Андрій Стукало; завідувач сектору зв’язку Управління транспортних мереж та зв’язку ТМР Олег Шморгай; директор ТЗОШ №22 Олег Климчук. Як бачимо, така собі «КПРС» від націоналістів.
Ну і на завершення родинні зв’язки. Найцікавішим моментом списку, таким собі «цвяхом програми», ми б назвали делегування у список кандидатів до міської ради Тернополя головними обласними функціонерами «Свободи» Олегом Сиротюком та Михайлом Головком своїх родичів. Про них Сергій Надал забути не міг, хоча, за даними наших джерел в середовищі партії, дуже навіть хотів би. Від Олега Сиротюка балотуються його рідний брат Михайло і дружина Наталія Турецька, від Михайла Головка йде рідний брат Назарій і дружина Мар’яна. У цьому випадку маємо сімейні підряди від партійних босів. Сімейні зв’язки теж важливий елемент кругової поруки в системі координат Сергія Надала.
Не менш гучним надбанням списку «Свободи» став син відомого в Тернополі ще з буремних 90-их бізнесмена Олега Інака (відомого під прізвиськом «Щур») Максим, який з іншим своїм братом брав участь у бійці в центрі обласного центру, під час якої спортсмену-олімпійцю Олександру Починку відкусили частину вуха. Чим закінчилася кримінальна справа нам не відомо, але сьогодні Максим є членом «Свободи» і хоче долучитися до управління містом з депутатської лави.
Як бачимо, кандидатська команда Сергія Надала достатньо колоритна і здебільшого заснована на особистій вірності йому. Чому значну частину списку займає так званий «директорат» і діючі депутати, відповідь очевидна: вирішальними стали вже готові їхні електоральні напрацювання, або, так званий, адміністративний ресурс, котрий чітко проглядається за кожним членом цієї групи кандидатів. Бізнес-крило потрібне для фінансового «змазування» виборчих коліс. З огляду на те, що Сергій Віталійович з початку літа уже добряче витратився на технічні проєкти, про що ми писали в статті «П’ятиголовий дракон. На кого витрачає мільйони Сергій Надал, ще не почавши власної виборчої кампанії», зайві спонсори йому не завадять.
Яку кількість голосів дадуть «Свободі» ці кандидати, наразі сказати важко, але за нашими оцінками – це другий по «зашквареності» партійний список по місту після «Європейської солідарності». Майже усіх його фігурантів ми вже бачили у ділі і можемо запевнити – нічим добрим для громади вони не відзначилися. Більше того, деякі рішення цих кандидатів були відверто злочинними і тому вони, як і міський голова Сергій Надал, повинні нести, принаймні, політичну відповідальність по гарячим слідам.
Редактор Politerno Андрій Щесняк
