“Кадрів в Україні немає”, – констатував Володимир Зеленський у фільмі про перший рік свого президентства. І фактично визнав, що йому увесь цей час було складно знайти надійних і ефективних людей.
Чому у владі відбувається кадрова чехарда і що у президента з лавою запасних, у матеріалі.
“Таке твердження президента – свідоцтво того, що Зеленський за рік так і не навчився визначати, де друг, а де ворог, де хороший фахівець, а де балагур, – вважає Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби “Український барометр”. – Призначаючи людей на високі посади, президент кидається з крайності в крайність: від молодих реформаторів, у яких посада міністра – перший запис у трудовій книжці, до перевірених мастодонтів, яким байдуже, чим займатися – сидіти у себе на дачі, чи в будівлі будь-якого міністерства”.
Читайте також: Арахамія розповів про ситуацію на владному Олімпі
Епоха нових облич
Під час передвиборної кампанії взимку-весною 2019 року Володимира Зеленського оточив себе “своїми людьми”: соратниками по студії “Квартал 95” і експертами з команди. Він любив повторювати, що всі вони радники, а не чиновники. Чиновників він знайде вже після інавгурації – професійних, авторитетних, добропорядних, з хорошою репутацією і досвідом управління системами високого рівня. До речі, саме про це він говорив на зустрічі в травні 2019-го з представниками великих міжнародних рекрутингових і кадрових агентств.
Але після вступу на посаду стало зрозуміло: надійні кадри Володимир Зеленський буде шукати, як і головний герой серіалу “Слуга народу” Василь Голобородько, серед своїх однокласників, друзів і бізнес-партнерів. Тому першим помічником президента став Сергій Шефір, співзасновник студії “Квартал 95”. Інші кварталівці, Сергій Трофімов і Юрій Костюк, прийшли в офіс президента, а Іван Баканов був призначений на посаду голови СБУ. Незабаром колишні кавеенщики засвітилися і в парламенті, куди президенту вдалося провести більше половини нових депутатів, більшість з яких раніше не займалися політикою.
Але “своїх людей” новому президенту на всі посади не вистачало. Йому довелося призначати людей “з боку”. Не регіоналів – їх у владу не пускав діючий закон про люстрацію – і не прихильників попереднього президента Порошенка, з яким Зеленський вступив у відкритий конфлікт, а “єврооптимістів” і просто хороших людей. А ще представників старих фінансово-олігархічних груп. В першу чергу близьких бізнесменові Ігорю Коломойському.
І спочатку Зеленському вдавалося демонструвати, як злагоджено працює винайдений ним механізм: президентські ініціативи схвалювалися в Раді і реалізовувалися на місцях. Але так тривало до тих пір, поки у деяких “своїх людей” не з’явилися (або проявилися) власні інтереси і амбіції. Тоді все очевиднішими ставали внутрішні конфлікти в партії “Слуга народу” і напруга між парламентом та Офісом президента.
Читайте також: Влада переживає серйозну кадрову кризу, адже “лава запасних дуже коротка”
Поступово оточення президента покидали в минулому надійні члени “зе-команди”: секретар РНБО Олександр Данилюк, голова його Офісу Андрій Богдан, генеральний прокурор Руслан Рябошапка, прем’єр-міністр Олексій Гончарук разом з Кабміном.
Повернення господарників
Кадровий голод став помітним на початку 2020-го року, коли заговорили про неминучу відставку уряду Олексія Гончарука.
“Треба міняти, міняти, міняти. Підбирати ідеальну команду”, – сказав 25 січня президент журналістам.
“Була мода на “нові обличчя”, а прийшла – на “міцних господарників”, – говорить політтехнолог Віктор Бобиренко. – Не виключено, що завтра вона зміниться. Зеленському весь час хтось пропонує якісь кандидатури, у нього ніколи не було своєї бази експертів. Тому гарант змушений шукати людей на стороні”.
“На стороні” – це в рядах колишніх (і добре забутих) чиновників часів президента Віктора Януковича і навіть Леоніда Кучми.
Наприклад, на пост прем’єра в Офісі президента розглядали дві кандидатури, які раніше вже працювали в уряді: Валерія Хорошковського і Сергія Тігіпка. Але, очевидно, на Банковій з ними не вдалося домовитися. До того ж Тігіпко підпадає під люстрацію, а значить, за законом не може працювати на високих посадах.
“У команди Зеленського завжди була занадто коротка лава запасних, – говорить політолог Андрій Золотарьов. – Робота в шоу-бізнесі не сприяла знанням особливостей особистісного складу політичних персонажів, бюрократичної тусовки. Тому починав Зеленський з залучення людей, афілійованих з колективним Заходом. І це була єдина альтернатива старим структурам. Але така практика виявилася невдалою. І тому зараз ми бачимо загострення боротьби між колективним Заходом і вітчизняним олігархічним кооперативом. Судячи з усього, останній перейшов в наступ. Він активно рекомендує своїх людей”.
В результаті 4 березня 2020-го року міністерське крісло зайняв мало кому відомий Денис Шмигаль. Його пов’язують з олігархом Рінатом Ахметовим. Експерти зауважують, що ця кандидатура з’явилася невипадково, а саме в розпал парламентських дискусій про необхідність схвалити банківський законопроект не в інтересах бізнесмена Ігоря Коломойського. А поруч в крісла посідали люди з минулого. Наприклад, міністр охорони здоров’я Ілля Ємець та міністр фінансів Ігор Уманський. Правда, обидва пробули в міністерських кріслах не більше місяця.
“Якщо подивитися на склад Кабміну, то можна відзначити повернення у владу другого ешелону старої провладної команди. Частина з них починала при Кучмі, а розвинулася при Януковичі. Деякі збереглися і при Порошенкові, – каже політолог Тарас Чорновіл. – Відбудеться таке собі повстання нафталінової команди. Якщо в Кабмін Гончарука прийшли люди з нульовою підготовкою – мрійники, ентузіасти без досвіду, – то зараз мова йде про прихід старих, впевнених господарників часів Азарова”.
Читайте також: Не вистачало астероїда? Чим небезпечний Саакашвілі для Зеленського
При цьому частина міністерських крісел виявилися вакантними: не знайшлося міністра економіки і енергетики, а значить, “лава запасних” нехай і тимчасово, але спорожніла.
Кадровий хаос
Реальні та потенційні призначення на посади останніх місяців політологи називають кадровим хаосом і голодом.
Тому серед претендентів на високі посади стали з’являтися несподівані персонажі. Як, наприклад, колишній президент Грузії і екс-глава Одеської ОДА Михайло Саакашвілі або екс-міністр Василь Цушко. Першого Зеленський кулуарно сватав на посаду віце-прем’єра (але в результаті він може стати лише радником), другий подав декларацію на посаду заступника міністра фінансів.
“Коли Зеленський обіцяв проект ліфта, ніхто не очікував, що це буде ліфт з пекла, в якому можуть піднятися назад на поверхню Цушко і Стельмах. І чорт його знає, хто там наступний. Адже прорвало. Кінах? Пустовойтенко? Фокін?”, – міркує Сергій Фурса, фінансовий аналітик.
Політолог Віктор Таран нагадує, що у Цушка є управлінський досвід: він чотири рази обирався депутатом Верховної Ради, очолював Одеську ОДА, був міністром внутрішніх справ і економіки, головою Антимонопольного комітету і до того ж розуміє, як працює фіскальна система, тому зможе контролювати фінансові потоки.
Що стосується Саакашвілі, то більшість експертів упевнені: його можливе повернення у велику політику – помилка Зеленського, хоча і визнають, що Зеленський шукає людину, здатну дати імпульс реформам і бути антикризовим менеджером.
“Можливо, він потрібен ще і як противага, яка може поламати нові договорняки навколо Кабміну, що зароджуються, людина, яка може не дати оформитися вирішенню питань по-старому, – говорить експерт. – Але, з огляду на конфліктність Саакашвілі, такий крок гранично ризикований. Це все одно що, вибачте за порівняння, кинути дріжджі в сільський туалет і ще й додати димову шашку. Хоча такий підхід продуманий: за скандалами можна приховувати непопулярні зміни”.
До слова, ажіотаж у зв’язку з приходом в уряд України колишнього президента Грузії допоміг по-тихому звільнити так званих останніх реформаторів – главу Державної митної служби Максима Нефьодова і голову Державної податкової служби Сергія Верланова.
Заміну Верланову вже знайшли. Нею став Олексій Любченко, який останні 20 років працював в податковій на різних посадах і при різних керівниках, в тому числі при чиновнику часів Януковича Віталію Захарченку. Нині, кажуть, Любченка на посаду лобіював міністр фінансів Сергій Марченко, тому той і виграв конкурс, який провели всього за один день.
Читайте також: Результати помилок Зеленського, або чим небезпечні для нього карантинні скандали
“Те, що відбувається з призначенням на посади, не можна називати кадровою політикою, а лише кадровими інтригами. В першу чергу плете їх глава Офісу президента Андрій Єрмак, – припускає Небоженко. – Всі пропозиції про призначення кладуться йому на стіл. А він користується найгіршим видом держуправління – методом проб і помилок. Сьогодні Україну можна порівняти з тяжко хворою людиною, ураженою коронавірусом, яку так звані медики намагаються лікувати то гасом, то хлоркою, то пеніциліном”.
Самотність Зеленського
Експерти сходяться на думці, що найближчим часом на ключових посадах не можуть з’явитися люди з репутацією і досвідом.
“Люди, у яких є гідність, не підуть у владу. Вони не хочуть бути тимчасовими правителями, – пояснює Віктор Бобиренко. – У перший захід можна було повірити “зеленим” – задовольняти якісь свої амбіції. У другий – означає “спалитися”. Тому посади пропонують тим, кому втрачати вже нічого. А такі люди несамостійні, будуть робити те, що їм скажуть”.
Ось чому в органах центральної влади, як і в регіонах, все більше буде з’являтися людей з “обойми Ахметова і Коломойського”. У цьому впевнений Золотарьов. Він зазначає, що влада, схоже, все-таки повертається до олігархічного принципу розподілу посад, коли вони дістаються людям, асоційованим з першою десяткою топ-100 найбагатших.
“Чи виграє від цього Україна? Навряд чи, з огляду на економічну діру, в якій ми опинилися”, – говорить Золотарьов. Він вважає, що кожен з них буде вирішувати свої особисті, часто матеріальні проблеми, а репутаційно буде втрачати президент Володимир Зеленський.
І тоді з ним поруч може не виявитися навіть, здавалося б, найближчих людей, таких як Андрій Єрмак і Іван Баканов. “Вони не зрадять його в першу добу, – каже Небоженко. – А ось у генпрокурорі Ірині Венедіктовій, а тим більше міністрі МВС Арсені Авакові я б не був таким упевненим. Перша чітко знає, які у неї переваги і цілі, другий давно вважає себе королем в своєму власному королівстві, існує паралельно”.
