Північноатлантичний альянс, що роздирається внутрішніми розбіжностями, продовжує грати в якусь подобу гри в “кішки-мишки” з Росією, одночасно ведучи інформаційне протистояння і заграючи з Кремлем.
Позиція НАТО щодо України залишається незмінною, але підтримка підкріплюється більше словом, ніж ділом. Однак чи настільки все погано?
НАТО цілком успішно існує вже близько 70 років. Не можна недооцінювати успіхи організації в уніфікованості військових стандартів всіх держав-членів, прогрес у розвитку військових і інших технологій, забезпеченні безпеки власних кордонів, боротьби з тероризмом … Досягнення можна розписувати довго (як, втім, і недоліки), але ось до Альянсу в останнім часом з’явилося багато питань.
Нинішній президент США Дональд Трамп в ході своєї передвиборчої кампанії прямо говорив про “застарілість” НАТО. Тоді заява Трампа багато кого обурила, але ось, через півроку, особисто у мене колишньої впевненості в неправоті скандального мільярдера більше немає.
В цьому році я втретє побував у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, де 30-31 березня проходили зустрічі 28 міністрів закордонних справ країн Альянсу, засідання Ради Росія-НАТО і Комісії Україна-НАТО відповідно.
Відразу хотілося б підкреслити, що до Альянсу і його діяльності я ставлюся досить позитивно, вважаю цінною допомогу, яку він надає Україні, зокрема, через трастові фонди, незважаючи на їх недофінансування. Але ось починає віяти від НАТО якимось розчаруванням.
(Справа-наліво): міністр закордонних справ України Павло Клімкін, генсек НАТО Йенс Столтенберг, державний секретар США Рекс Тіллерсон і державний секретар Великобританії Борис Джонсон під час зустрічі в Брюсселі, 31 березня 2017
Нинішня Рада Росія-НАТО, як і всі попередні подібні зустрічі, була присвячена в першу чергу питанню України. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг, виступаючи за підсумками зустрічі, заявив про збереження “чітких розбіжностей” між Росією та Альянсом по Україні; про те, що організація незмінно виступає на підтримку територіальної цілісності і суверенітету України; а також за повернення нам окупованого Криму.
Підкреслив, що НАТО використовує щодо Росії політику стримування, одночасно залишаючись відкритим для діалогу. Аналогічну заяву було озвучено і за підсумками засідання Комісії Україна-НАТО.
І тут наздоганяє дежа вю: заяви Столтенберга всі три роки поспіль, нагадую, що я був присутній в штаб-квартирі НАТО (і все, що між ними) взагалі незмінні.
Вони настільки схожі, що, слухаючи їх, можна запідозрити, що дивишся запис трирічної давності. Але ні, ось він – прямо перед тобою за трибуною – справжнісінький, живий генсек НАТО!
Риторика НАТО щодо Росії залишається вкрай м’якою. Не відчувається воля до вирішення пов’язаних з російською агресією конфліктів – не тільки в Україні, але і в Молдові, Грузії. Ніхто в Альянсі не хоче провокувати збройний конфлікт з Росією, і це зрозуміло.
Погроза третьої світової війни звучить вже як казки дітям на ніч. Але от якщо Росія продовжить втілювати свою агресію вже по відношенню до країн НАТО, що тоді?
Виступ генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга, Брюссель, 31 березня
Північноатлантичний альянс позиціонує себе, як і європейський інститут, як дуже відкриту до діалогу організацію. Але домогтися від неї прямих відповідей на конкретні питання практично неможливо.
Наприклад, головком НАТО в Європі, генерал Кертіс Скапарротті, недавно заявив про необхідність надання Україні летального зброї.
Відомо ж, що, як організація, НАТО не має в своєму розпорядженні озброєнь, хоча окремі країни-члени організації можуть прийняти рішення про надання летальної зброї Україні. Тому і відповідь Столтенберга на відповідні питання була зовсім очікуємою і зрозумілою.
Але як тоді розцінювати заяву Скапарротті, що відповідає в Альянсі за європейський напрямок, між іншим? І чому в організації такого рівня немає узгодженості позицій? Відповідей немає – ні прямих, ні тих, які можна було б розглядати між рядків.
Дещо розгубленим виглядав Столтенберг і в питанні збільшення оборонних витрат держав-членів НАТО до 2% ВВП, що було погоджено в Уельсі в 2014 році.
Зокрема, на заяву глави МЗС Німеччини Зигмара Габріеля, що для ФРН “абсолютно нереально” довести витрати на оборону до необхідного рівня, його реакція була трохи зім’ятою. Він заговорив про те, що важливі кроки щодо збільшення оборонних витрат інших країн і те, що Німеччина пішла б хоч на якесь збільшення, що важливий розмір її економіки, і, взагалі, це питання може обговорюватися окремо з країнами, оскільки рішення остаточно не прийнято .
І при всьому при цьому держсекретар США Рекс Тіллерсон дав союзникам по НАТО два місяці на вирішення питання з підвищенням тих самих оборонних витрат. І тут слова Трампа про “застарілість НАТО”, не бажаючи, самі згадуються.
Рекс Тілленсон і Йенс Столтенберг
Але ж Україна сподівається в довгостроковій перспективі стати членом НАТО, заради цього ми не так давно відмовилися від позаблокового статусу. Може бути, таке рішення підтримує не в повному обсязі населення країни, але це крок у правильному напрямку.
Коли-небудь ми прийдемо до референдуму з питання членства в НАТО. І якщо це все ж таки станеться, хотілося б, щоб Альянс на той час виглядав більш впевненим і жорстким, і все ж таки навчився справлятися з внутрішніми розбіжностями так, як це личить організації такого рівня.
