У своєму інтерв’ю для “Номер один” поранений герой Євромайдану, а нині сільський голова Гаї-Шевченківських Богдан Брич назвав Віктора Ющенка та партію ВО “Свобода” своїми “найбільшими політичними розчаруваннями”.
Зокрема, згадуючи Помаранчеву революцію 2004 року, Богдан зазначив:
Рахуйте, тільки повернувся з Лондона у 2001 році. Поки починав бізнес, одне-інше, а тут якраз Помаранчева революція. Вона для мене була, як ковток свіжого повітря. Думав: «Усе! У 2004-му стартувала революція, значить, у 2005-му ми житимемо, як в Англії». Ми тоді здобули величезний шанс щось змінити без крові! Ніхто ж не загинув, навіть зайвий раз ніхто нікому на ногу не наступив (сміється, – авт.). Тому я на Ющенка ображений, як мала дитина! Так вірив у нього, кричав, горло зриваючи на Майдані. Отримав же глибоке людське розчарування. Мабуть, схоже розчарування пережив свого часу стосовно ВО «Свобода». Я в 2010 році голосував за них. Просто вірив в добро, у національні сили. На фоні інших партій «Свобода» виглядала чіткою і конкретною. Однак потім, коли вони прийшли до влади, я, будучи бізнесменом, стикнувся з ними в іншому амплуа. Пригадую, прийшов до них і кажу: «Треба ось це зробити, вирішити». Цілком «чисте» питання, яке не мало би створювати проблем. Натомість мені назвали суму, скільки це буде коштувати. Для мене тоді все стало ясно. Це було моє друге після Ющенка величезне політичне розчарування.
Читайте також: Тернопільський “майданівець” Богдан Брич розкритикував дії “одної із політичних сил”
Розповів сільський голова і про мотиви своєї поїздки на Євромайдан у 2013 році:
Я поїхав тоді, коли Янукович відмовився підписувати асоціацію… Мабуть, 28 листопада. Ми з колегою походили по Хрещатику, побачили студентів, які собі мирно грали на гітарі, палили дрова в бочках. Мені навіть це нагадало початок Помаранчевої революції. Десь о другій ночі сказав другу: «Їдемо, мабуть, додому спати». Мається на увазі, до мого кума, який живе в Києві. І тут я встаю вранці, вмикаю телевізор, де показують жорстоке побиття студентів…
Додому на Тернопільщину з Майдану Богдан їздив сім чи вісім разів:
По-перше, щоби трохи відпочити, а по-друге, набратися інформації. На Майдані у нас не було часу дивитися новини. Коли? Ми були постійно зайняті. Безперервний рух! До речі, коли вбили Нігояна, я був удома. Як сьогодні пам’ятаю: вранці прокинувся, зробив каву, увімкнув сюжет, де Нігоян декламував Шевченка: «І Вам слава, сині гори, Кригою окуті. І Вам, лицарі великі, Богом не забуті». І тут кажуть, що його вбили… Я зібрався, ввечері вже був на залізничному вокзалі, а вранці – в Києві. Після того, здається, я додому вже не їздив.
Читайте також: Богдана Брича легше вбити, ніж підкупити – інтерв’ю з сільським головою (Відео)
А потім були криваві 18-20 лютого:
Бій із «тітушками» та «Беркутом» в Маріїнському і поранення на Інститутській… Перші трупи в будинку офіцерів… Пам’ятаю, писав СМС-ку одному з наших нардепів, що нас оточили, є перші жертви. Правда, тоді він нічого не відповів. Вийшов на зв’язок пізніше, але…Тоді, як на мене, вони самі не знали, чим все це закінчиться. У будинок офіцерів приїхав до нас нардеп Олесь Доній та письменниця Ірена Карпа. З ними було ще кілька депутатів. От вони нас почали вивозити з дому офіцерів, бо «Беркут» його оточив. Карпа, власне, мене з пораненням і вивела. Завезла у такий підпільний шпиталь. Там мені вперше зробили перев’язку і сказали, що треба оперувати, видаляти з голови частинки від каски. Згодом вона ж мене і доправила до кума на квартиру. Там я трохи відлежався і наступного дня знову пішов на барикади. Як сьогодні пам’ятаю 20 лютого, коли полягло найбільше людей… На моїх очах возили трупи в Михайлівський… Дуже важко. Хоча й потім була перемога.
Відповідаючи на запитання, чи було йому комфортно в ті дні з уламками каски в голові, майданівець згадує:
Знаєте, я якось не задумувався тоді. Може, це адреналін впливав чи що? Мене прооперували в Тернополі аж 24 лютого. Тобто майже тиждень минув з дня поранення. Мене додому з Майдану привезли київські хлопці. Ми з ними ще умудрилися перед операцією поїхати до Львова в «Криївку», бо вони там ніколи не були. То я ще з перемотаною головою з ними їздив. Аж після того дружина переконала, що треба показатися лікарям. Пам’ятаю, зробили знімок черепа, а він аж засвітився через осколки. Лікарі ще жартували, як я сам до них прийшов. Та, слава Богу, операція пройшла добре, видалили мені всі осколки…
Читайте також: Кава з благодійником – Богдан Брич
Перемогою на Майдані особистий Майдан Богдана Брича не закінчився:
Після Майдану я дуже загорівся. Сказав собі: «Емігрувати я вже нікуди не буду!» Хоча такі плани були. Якби не революція, то, мабуть, усе ж таки поїхав би. А так вирішив для себе, що залишаюся. Створив ГО «Майдан Тернопіль» і почали боротися із забудовами парків, стадіонів, майданчиків та іншим свавіллям. Не мав я спокою тоді, і не маю його зараз.
Згодом односельчани запропонували Богдану стати сільським головою:
Спонтанно вийшло. До мене підійшли у церкві люди і сказали: «Ти такий активний, давай підеш на голову села?» Тим паче, що на той час голову Гаїв Шевченківських затримали на хабарі, і село фактично залишилося без керівника. А тут якраз вибори на носі… Спочатку, правда, я відмовлявся. Та потім подумав: якщо я так хочу міняти країну, то треба починати, мабуть, зі свого будинку, вулиці, району, області… І все, дав згоду. Витратив 700 гривень на виборчу кампанію (сміється, – авт.). Надрукував за ці кошти тисячу листівок і розніс їх сам особисто кожному. В результаті понад 60% проголосували за мене. Отримав такий високий кредит довіри.
Читайте також: “Про актуальне, життєве, болюче”, – інтерв’ю з Гаї-Шевченківським сільським головою Богданом Бричем
