Головне, чим хвалилися міністри Олексія Гончарука – запуском нових реформ, адже для успішного “польоту на Місяць” у них дійсно не було часу. Але, як з’ясувалося, запуск теж не цілком вдався. Найсвіжіша новина – у Верховній Раді масово відкликають внесені звільненим урядом законопроекти, які ще не потрапили на розгляд до зали. Серед них – резонансний проект Закону “Про працю”, представлений в Мінекономіки “під ялинку”.
Треба визнати, що нічого не заважає новому Кабміну подати ці ж або злегка поправлені законопроекти від себе, але їх відкликання явно політична позиція – ревізувати ініціативи попередників.
Так, можна з великою часткою ймовірності прогнозувати, що проект закону “Про працю”, яким так пишався екс-міністр економіки Тимофій Милованов, як мінімум буде істотно переписаний. Надто вже токсичною стала ця спроба реформувати трудові відносини, незалежно від того, як ставитися до самих положень документа. Це показовий приклад – розглянемо його ближче.
Отже, в пояснювальній записці метою даного законопроекту була визначена “лібералізація трудового законодавства, спрямована на створення рівних правил гри для балансу інтересів працівників і роботодавців”. Зокрема, ця лібералізація, нагадаємо, зводилася до того, що роботодавець може звільняти співробітника на свій розсуд навіть з завтрашнього дня, тільки зобов’язаний заплатити за це певний “штраф”. Розробники порахували, що таким чином пожвавиться ринок праці (одних працівників буде легше звільняти, а значить, інші швидше знайдуть роботу), збільшиться продуктивність праці, з’явиться мільйон нових робочих місць. Загалом все по теорії, коли конкурентна робоча сила знаходить конкурентні компанії, кожен вибирає краще – у всіх все добре. На практиці ж легко уявити ситуацію, коли роботодавці будуть домінувати: наприклад, навіть хороший майстер на містоутворюючому заводі буде боятися раптового звільнення (наприклад, через конфлікт з начальником), адже це означає неможливість знайти інше місце роботи за фахом без переїзду. Або інший приклад. На вільному ринку можна укладати різні трудові договори, які не суперечать чинному законодавству. А хто зазвичай складає договір? Роботодавець, який пропонує його підписати потенційному співробітнику. Звичайно, останній може відмовитися або попросити змінити деякі пункти. На ділі середньостатистичний здобувач (не зірковий фахівець) підпише договір у запропонованій редакції. А там – умови роботи, звільнення та інше, які можуть бути настільки жорсткими, наскільки дозволяє закон.
А якщо в цілому, то політика невтручання була рецептом економічного зростання минулого уряду.
“Держава повинна бути арбітром між різними інтересами бізнесу, суспільства, знаходити і пропонувати компромісні рішення. Іншими словами, держава повинна розробляти і стежити за виконанням правил гри в економіці, а не влазити в економіку, як ведмідь в посудну лавку. Якщо держава навчиться залишати бізнес в спокої, то економіка почне зростати”, – говорив Милованов в листопаді минулого року.
Але виявилося, що просто залишити всіх у спокої недостатньо. Якраз до кінця минулого року і в перші місяці 2020-го макроекономічна ситуація в Україні значно погіршилася. Падала промисловість (від місяця до місяця на кілька відсотків, за підсумками 2019 року – на 1,8%), різко скоротилися надходження до бюджету, що не дозволило навіть прийняти рішення про індексацію пенсій в березні.
Це результат недалекоглядних рішень і політики максимального невтручання в ринок. Так, Мінфін під керівництвом Оксани Маркаровой на короткому відрізку – з літа до кінця минулого року – показав жирний плюс: вдалося реструктуризувати держборг, причому частково перевести його з валюти в гривню. Але це було зроблено за рахунок продажу нерезидентам номінованих у гривні облігацій внутрішньої держпозики (ОВДП) більш ніж на $ 4 млрд в еквіваленті. При цьому гривня, звичайно, зміцнилася, вдаривши по українських експортерах. Незабаром, взимку, скоротилися надходження від митниці і податків – і в результаті ми побачили також жирний мінус політики Маркарової, якій сприяв НБУ, що побажав не втручатися в ринковий тренд сильними інтервенціями. При цьому економічний блок уряду ще довго хвалився темпом зростання показників ВВП і середньої зарплати в Україні в порівнянні з іншими країнами. Адже порівнювали в доларах, а гривня зміцнилася, створюючи ілюзію вибухового зростання.
Звичайно, промисловість впала ще й через ослаблення світового попиту на металургійну продукцію – одну з основних статей українського експорту. Тут уряд ні до чого. Але якраз це і погано. У світі, де панує протекціонізм всіх мастей (від мит і субсидій до заниження курсу нацвалюти), українська держава не просто зайняла позицію невтручання, а ще й різко зміцнила гривню, вдаривши по конкурентоспроможності своїх виробників.
Але реальність завжди прориває ілюзію. Подивимося на виконання держбюджету. За підсумками двох місяців цього року при плані в 139,8 млрд грн він поповнився лише на 112,6 млрд грн – загальний недобір склав 27,2 млрд грн (відхилення від плану – майже 20%). Холодний душ якраз тільки що включився над головами міністрів: Милованов навіть запропонував допомогти промисловості та агросектору на 90 млрд грн… Але в цей момент в кімнату зайшли інші на чолі з Денисом Шмигалем. Після побаченого вони навряд чи з ентузіазмом продовжать неоліберальний експеримент. Хоча буде важко. Найбільше починання Кабміну Гончарука – земельна реформа – під контролем Зеленського рухається до мети…
Читайте також: Щоб не сталось, як з Януковичем. Що означає для України відставка Рябошапки
