Ну що, з ювілеєм всіх нас. Президентству Порошенко виповнилося три роки. Генпрокурорству його кума Луценко – рік. Також рік минув з того часу, як Савченко чудесним чином опинилася на волі. Але, не будемо змішувати події, хоча, хто його знає…
Якщо підводити підсумки, то треба почати хоча б з середини, з “броневичка”, наприклад. Вже тоді було ясно, хто наслідний принц в Україні.
Порошенко берегли, його не надто компрометували обіцянками на майданівської сцені щоб зовсім не забруднити підписанням компромісу з Януковичем, як всім нам відому опозиційну трійцю. Його берегли, тому що він йшов на гарантовану перемогу.
Берегли також його обіцянки, які повинні були прозвучати в потрібному місці і в потрібний час. Вони повинні були позвучали на початку війни, коли ніхто, крім добровольців, не хотів воювати і вмирати. Обіцянки прозвучали – я принесу вам мир. І все ж …
Я вже давно не питаю себе, чому після майданівської крові, народ проголосував за засновника партії Регіонів і азаровського міністра. Що таке психотроп створив з нашими мізками? Я більше не запитую, тому що не звинувачую в цьому українців.
Я думаю, винні не вони, а той орден, що Порошенко повісив на груди Охендовському. Можливо, Петро Олексійович і мав невелику перевагу, що давало йому можливість вийти в другий тур, де, хто знає, що сталося б. Але 54% не було.
Проте, факт залишається фактом – Порошенко став нашим президентом. Я не збираюся знову перераховувати всі факти, які зробили його правління огидним. Поговоримо лише про совість і мораль. Сартр сказав, що “пекло – це інші люди”. Порошенко став для багатьох українців пеклом.
Весна 2014 року. Літо 2014 року. Осінь 2014 року. Зима 2015 року. Війна, Гиркин вільно виводить свою колону зі Слов’янська, потім котли, Зеленопольє, Іловайськ, потім парад, де Гелетей обіцяє парад перемоги в Севастополі, потім перший мінський договірняк, після чого другий договірняк, Дебальцеве і здача Аеропорту, який наші кіборги захищали до останнього подиху.
Всі ці віхи знаменують одне – планомірне знищення добровольців, які без зброї пішли захищати нашу з вами Батьківщину. Порошенко, після Слов’янська, в 2014 році, говорив, що у нього був план, неприємний сюрприз для сепаратистів.
Цей план був, тільки обернувся він неприємним сюрпризом для добровольців. Добровольці досі сидять в тюрмах, тільки тому, що воювали проти ворога, а воювати було не можна, оскільки війни у нас не було і немає.
Що ж сьогодні, три роки по тому? Всі високі військові чини, які угробили тисячі наших захисників, продовжують розкошно жити, ніяких розслідувань, ніяких посадок. Запитайте себе, як ці люди можуть жити, тим більше, насолоджуватися життям і розкішшю, яка їх оточує, маючи на своїй душі тягар в тисячі людських світлих життів?
Можуть. Для насолоди і відпочинку, втім, часу залишається небагато. Робота насамперед. Робота щодо подальшого особистого збагачення. Нічим не гребуючи, навіть співпрацею з ворогом, що знищили 10 тис. українських життів. Ось вам цифри. 2016 рік – 140 млн. доларів склали українські інвестиції в Росії; 1,7 млрд. доларів склали російські інвестиції в Україну.
Обсяг торгівлі з Росією в 2016 році – 10 млрд. доларів, першорядна стаття українського експорту – чорні метали. Торгівля з ОРДЛО, склала в минулому році більше одного мільярда, причому 47% від виручки вожді терористичних мавпятник витрачали на свої бандформування.
Для України це означало одне – більше трун з двохсотим номером. Більше горя і сліз. Що це означало для головнокомандувача Порошенко і його зграї? Прибуток. Чистий прибуток.
Три роки по тому після початку російської агресії, на переговорному майданчику з ворогом і його маріонетками нас представляє близький не до України, а до Путіна Медведчук. Половина таких стратегічних об’єктів, як Обленерго, в Україні належить російському олігархові Бабакову.
Як його совість витримує все це? Як гідність нації виносить все це?
Тепер до нас, народу. Гонтарева, банкопад, тарифи, безвіз. Це віхи внутрішньої політики. Зубожіння народу, у якого залишається два виходи – або зубожіти далі, або виїхати. Куди? Куди завгодно – в Європу чи в Росію. Туди і туди на заробітки. З Росією візового режиму немає, з Європою ось вам, отримаєте. Порошенко розглядає візову лібералізацію як власну перемогу.
Це так і є – адже він домігся того, що українцям легше буде залишати свою країну, на яку у нього великі плани. Адже в Україні він не створив для них ні робочих місць, ні життя з гідністю і достатком. Зовсім навпаки, Україна стала для нас випаленої землею, звідки тікають усі, хто не вміє і не хоче красти.
Що ж по суті візової лібералізації, то вона була нам дана, країні, яка посідає перше місце в корупційному рейтингу, в обмін на непідписання Асоціації, яка, судячи з усього, підписана вже не буде. У всякому разі, цього не станеться при президенті Порошенко. Ось вам справжній сенс єдиної “перемоги” нашого гаранта.
Далі, ще трохи про совість. Ми прекрасно зрозуміли, що Петро Олексійович не слабо збагатився на “Роттердамі +”. Афера здійснювалася на пару з Ахметовим.
Але невже не зрозуміло, як противно всім українцям бачити його гімнастируючу дружину, а потім ще й дітей, на каналі Ахметова, де в перервах між президентською сім’єю, обговорюють вагітності російських зірок? Невже немає навіть елементарного розуміння, що таке в поперек горла народу, який воює, ховає і горює ?!
Все, про що я написала, зробило Петра Олексійовича пеклом для деяких з нас. Не пишу для “всіх нас”, тому що нинішньому президентові вдалося спочатку розколоти, а потім заколисати країну. Війна не наша, смерті не наші, фронт не наш. Ганьба за злодійство влади – не наша, сором за власну зубожіння – не наш, приниження за мовчання і терпіння – не наше.
Ми в стороні від влади, від самих себе і нашої України. Нас перетворили з учасників в глядачів, для яких не скупляться на дорогі вистави.
Одних затримують в парадній формі на засіданні уряду.
Іншим зачитують підозру, поки він знаходиться в несвідомому стані на лікарняному ліжку.
Третіх звозять на вертольотах і ведуть по полю з заломленими руками.
Їх же, через деякий час відпускають, переконавшись в тому, що вбили відразу двох зайців – впевнилися в тому, що спрацювала ще одна схема видоювання грошей з колишніх, чиї імена назвав Насіров, і, заодно, розважили народ.
Поки грали цей дорогий спектакль, в Раді звітував кум президента Луценко, за сумісництвом Генпрокурор. Чого тільки варта його фраза про те, що через 10 місяців після початку слідства щодо вбивства Шеремета, стало зрозуміло, що наслідком була допущена помилка – проігнорована найголовніша камера, яку знайшли журналісти ?!
Все це імітація, як і розслідування вбивств на Майдані, як боротьба з корупцією, як процес проти Януковича, Сталіна і Берії. Дорогі, але несмачні спектаклі, де замість реплік і фабули – суцільна брехня.
Я не Сартр, але його “Нудота” – це маленька новела в порівнянні з епічним пеклом, який нам влаштували Порошенко і інші люди…
