Європа досить байдуже поставилася до спроб розколу України і силового відділення Росією Донбасу і Криму. У європейських столицях досвідчені політики постійно натякали нам, що конфлікт в Україні це, швидше за все, “традиційна суперечка між слов’янами”. З’ясування відносин між Росією і Україною, що вилилося в важкий збройний конфлікт, на їхню думку, – це продовження розпаду СРСР і ніяк не відбивається на Єдиній Європі-ЄС.
Вони не хотіли занадто влазити в збройний конфлікт між Україною і Росією, розраховуючи, що з часом все вщухне і стане на свої місця. Європу дратували наші спроби привернути увагу до сепаратизму на Південному Сході України. Вони вважали, що ділові відносини з Росією набагато важливіше страждань України і голосно обурювалися американськими санкціями.
Ось чому Франція та Німеччина так легко імітували Нормандський миротворчий процес і тиснули на Україну, щоб ми, як можна швидше, взяли ганебні Мінські угоди. Захист територіальної цілісності України не був пріоритетом політиків ЄС. Тим більше, що європейці збиралися вирішити конфлікт в Донбасі і Криму за рахунок інтересів України.
І раптом несподіваний референдум в Шотландії і вихід Великобританії з ЄС. І ще більш несподіваний розкол Іспанії і сепаратистський референдум в Каталонії 1 жовтня. Іспанії ще пощастило – поруч з нею немає “Велікокаталоніі”, яка б захотіла побудувати “Новокаталонію замість Барселони і надіслала туди своїх добровольців і “зелених чоловічків”. Тому, можна сподіватися, що процес сепарації Каталонії буде не таким болючим. Хоча Ассанж вже відкрито пообіцяв використовувати всю міць кібервійни однієї анонімної країни в боротьбі за незалежність Каталонії.
Тепер, в будь-якому випадку, Євросоюзу доведеться втручатися, розбиратися з конфліктом Іспанії та Каталонії. Інакше цей процес сепарації успішних провінцій, виділення багатих регіонів з національних держав, за активної участі міжнародних анонімних сил, піде ще далі і торкнеться і інших країн Європи. Тим часом, сепаратизм Каталонії загрожує ЄС більше, ніж самій Іспанії – адже саме національні держави є суб’єктами підписання Маастрихтського договору 1992 року, а не окремі регіони Європи.
Тому “Перебудова” Європейського союзу, про яку так багато говорять в Парижі і Берліні, може не встигнути і закінчиться, так як і в СРСР в 1991 році – повним розпадом. Все це означає, що Європа буде більш серйозно, і під іншим кутом зору, розглядати наслідки збройного сепаратизму в Україні. Тепер Україна, якщо захоче, може розраховувати на більш справедливе та адекватне ставлення до себе з боку Європи, яка на собі починає відчувати всю красу сепаратизму.
